25.Вчення Фоми Акв!нського про державу та право.

Народився Фома Аквінський 1225 р. біля м. Аквіно поблизу Неаполя, звідси й прізвисько. Монах домініканського ордену, вчений-богослов Ф. Аквінський був одним із найвідоміших представників середньовічної схоластики. Свої політико-правові погляди виклав у працях: «Про правління князів» і «Сума богослов´я».

У своєму вченні Ф. Аквінський спирався на вихідне поФ. Аквінський схвалював феодальну ієрархію, привілейоване становище наділених владою осіб. Він писав, що суспільство - це система цілей і намірів, у якій нижче служить вищому, а вище керує нижчим, використовує його, як Бог править світом або душа тілом. Окрім того, Ф. Аквінський перейняв у Арістотеля думку про те, що людина за своєю природою є істотою компанійською і політичною. У ній від природи закладено потяг до спілкування з іншими людьми і жити в державі, бо живучи окремо, індивід не може забезпечити своїх потреб. З цієї природної причини і виникає, на його думку, політична спільність - держава.

Ф. Аквінський вважав, що від самого початку люди утворили державу для того, щоб забезпечити умови для гідного, розумного та блаженного життя. Але згодом виявилося, що блаженного життя на землі не можна досягнути силами однієї держави, без допомоги церкви, а остаточне досягнення блаженного життя є можливим лише в потойбічному світі.ложення релігії про підпорядкування розуму вірі. Вище розуму, писав він, сперта на божественне одкровення, стоїть християнська теологія, завершення всієї системи наук. І все ж таки, хоч одкровення і вище за розум, воно в жодному разі не протистоїть розумові; теологія довершує систему, в якій наука і філософія є початком, але не руйнує їхньої цілісності. Віра - це вдоволення розуму. Разом вони утворюють храм знання, але ніде не конфліктують і не діють у протилежних напрямках.вчення Ф. Аквінського про три елементи державної влади: 1) сутність влади, 2) набуття влади, 3) користування владою.,тому влада за своєю споконвічною сутністю є божественною установою.

Отже, за вченням Ф. Аквінського, не кожний правитель ставиться Богом і не кожну дію правителя Богом продиктовано. Князь може виявитись узурпатором, тираном, безумцем; він, як і кожна людина, має свобідну волю, тобто здатність творити зло. У таких випадках судити про законність походження і використання влади правителя належить церкві.

За вченням Ф. Аквінського, закони повинні відповідати таким ознакам: 1) розумність веління; 2) відповідність загальному благу; 3) компетентність органу, який його встановлює; 4) опублікування. З цим можна було б погодитися, якби це стосувалося лише до позитивного (людського) закону.

Але Ф. Аквінський установив чотири типи законів, причому сутність деяких із них мало узгоджувалася з указаними ознаками. Мислитель гадав, що його чотири типи закону - це чотири форми розуму, які проявляються на чотирьох рівнях космічної реальності, але скрізь залишаються одним розумом. : 1) вічний закон, 2) природний закон, 3) людський закон, 4) божественний закон. Всі ці закони, за вченням Ф. Аквінського, зв´язані між собою ниткою субординації. Вічний закон міститься в Бозі, тотожний йому; він існує сам по собі, і від нього похідні інші види законів. А насамперед - природний закон, який є не що інше, як відображення вічного закону в людському розумі, у свідомості розумних істот. Завдяки своїй розумності людина розвиває далі вічний закон, керуючись прагненням до добра, уникаючи зла, до самозбереження, до життя настільки досконалого, наскільки дозволяють їхні природні обдаровання. Відносно людей це означає прагнення жити в суспільстві, кінцева мета якого - блаженство і щастя. Природне право дано Богом разом із природою людини, її нахилами та обов´язками як засобами для досягнення мети. Звертаємо увагу на те, що ані до вічного, ані до природного закону не можна застосувати жодної з названих вище ознак, яким повинен, на думку мислителя, відповідати закон.