22.Джерела права Стар.Риму.

Джерелами римського права були Закони ХІІ таблиць, народних зборів, постанови сенату, едикти преторів, консультації юристів, а з І ст. н.е. – розпорядження імператорів. Як відомо, Стародавній Рим був рабовласницькою державоюРабовласницький спосіб виробництва засобами права закріплював за рабовласником знаряддя праці та результати праці. Отже, змістом правових норм того часу було прагнення рабовласників зберегти свій стан, забезпечити подальше панування та виробити ефективні механізми пригнічення рабів, а джерелом змісту права був суспільно-економічний лад Стародавнього Рим2) Стародавнього Риму є Закони ХІІ таблиць, складені за традицією в 451 – 450 р. до н.е. спеціальною комісією децемвирів (десяти мужів). Текст законів був написаний на ХІІ дерев’яних (бронзових) дошках, які були виставлені на форумі перед будинком сенату. Для свого часу Закони ХІІ таблиць були надійною опорою для регулювання порівняно простих товарних, сімейних, спадкових та інших відносин.Одержують визнання принципи рівності сторін правовідношення, справедливості, доброї совісті. Коли право протирічить справедливості, говорив Ульпіан (помер у 288 р. н.е.), слід надати перевагу останньому, і, та-ким чином, справедливість має перевагу перед жорстким ро-зумінням права. На думку римських юристів, усю сукупність правових настанов слід поділити на дві частини: приватне і публічне право. Типи договорів. Визначаючи зміст зобов’язання, римський юрист Павло (ІІІ ст. н.е.) писав: “Суть зобов’язання полягає в тому, щоб зв’язати другого пе-ред нами, щоб він що-небудь дав, зробив чи надав”. Будь-яке зобов’язання виникає, зі слів Гая, “або з дого-вору, або з делікту”, що означає – нанесення шкоди. Невико-нання договору в строк, вказаний у договорі, тягне за собою право на позов. 1)звичаєве право звичаєве право;2)закон (у республіканський період — постанови народних зборів; в епоху принципату — сенатусконсульти, постанови сенату, якими вуалювалася воля принцепса; у період абсолютної монархії — імператорські конституції);3)едикти магістратів; Законодавство, яке походило відназваних вище елементів магістратури, мало назву "ius hono-rarium" або "ius praetorium". Претор не вважався законодав-цем. В едикті проголошувалися наміри претора. Цесвого роду нинішній "протокол про наміри". Едикт був per-petuum, тобто постійним. У ньому вказувалися принципи,якими збирався керуватися претор.4)діяльність юристів (юриспруденція). Крім цього, римські юристи складали численні юридичні трактати, монографії та навчальні керівництва. Найбільш авторитетними і відомими стали

23.Пол!тико-правов! поглядиАврел!я Августина.

Видатним християнським мислителем того періоду і найвідомішим з-поміж отців церкви був Аврелій Августин (354-430). Народився він у Північній Африці, в Римі та Мілані вивчав риторику. Читання трактатів Цицерона викликало в нього інтерес до філософії та політики. Мислитель сподівався знайти істину. Спершу він вірив, що знайде її у вченнях маніхейців про добро і зло, згодом - у вченні Платона. Але істину, на його думку, він знайшов у християнстві, до якого Августин схилився 387 р. під впливом християнського проповідника, міланського єпископа Амвросія. Згодом Аврелія призначили пресвітером і звели в сан єпископа північноафриканського міста Гіппо. Тут 430 р. він помер.

Належали такі твори, як «Сповідь», «Про Трійцю», «Про державу Божу». Остання праця вважалася головним твором мислителя, де містилися його історико-філософські й політико-правові погляди.

Твір «Про державу Божу», написаний під враженням зруйнування Рима варварами, і був задуманий як відповідь на закиди язичників, нібито Рим загинув тому, що відступився від культу давніх богів. У процесі написання Августин розвинув у своїй праці погляди церкви на державу. Він висловив концепцію про мету і значення розвитку людства, накресливши картину його минулого, сучасного, а також майбутнього.

На думку Августина, всі люди в усі часи переділялися на два розряди: тих, які наділені здатністю жити по-своєму, по-людському, і тих, які живуть згідно з Богом. Ці два розряди, відзначав філософ, ми назвали двома градами - град Божий (церква) і град земний (держава), тобто двома суспільствами людей, з яких одному визначено вічне царювання з Богом, а іншому - піддатися вічному покаранню з дияволом.

Протиставлення двох градів-суспільств повинно було обґрунтувати зверхність церкви над державою. Августин учив, що земна держава є творінням людським, її мета - тимчасова, вона створена насильством і тримається примусом, що державна влада, спираючись в організації суспільства на низькі інстинкти людини, є пануванням зла і гріха; що держава, яка ставить своїм завданням тільки задоволення земних цілей, позбавлена правди і нічим не відрізняється від зграї розбійників.

Тільки держава Божа, тобто церква, володіє істинною правдою, і лише в ній здійснюється загальне прагнення до єдності й миру. Церква мандрує по землі, маючи мету на небі, вона і зараз є Царством Небесним. Тільки їй пасує визначення держави, дане Цицероном, бо тільки в церкві - право й загальна користь, істинна справедливість, мир і спокій; тільки держава Божа організує суспільство, спираючись на надію спасіння душі для досягнення вічного щастя на небі.