18.Політико-правові погляди грецьких та римських стоїків.

В історії стоїцизму розрізняють три періоди: давній, середній і новий (римський). Основоположником стоїцизму був Зенон (336–264 рр. до н.е.), крім нього до давнього періоду належать Клеанф (331–232 рр. до н.е.) і Хрісіпп (277–208 рр. до н.е.). Видатними представниками середньої Стої були Панетій (185–110 рр. до н.е.) і Посідоній (135–51 рр. до н.е.), а нового (римського) періоду — Сенека (3–65 рр.), Епіктет (50–130 рр.), Марк Аврелій (121–180 рр Філософія, відповідно до вчення стоїків, складається з трьох частин: логіки, фізики і етики. У всіх цих трьох частинах стоїки торкалися питань держави, права, політики. Значне етичне та політико-правове навантаження несе поняття "світобудова", розроблене у фізиці стоїцизму. "Світобудова в цілому, в тому числі взаємопов'язані між собою небесні і земні явища, керуються долею, під якою мається на увазі певне поєднання божественного провидіння, розуму та природної необхідності. Все відбувається за велінням долі", — підкреслював Хрісіпп. Доля трактувалася, як такий "природний закон" ("Загальний закон"), який має, в той же час, божественний характер і сенс. Згідно з Зеноном, "природний закон божественний і володіє силою повелівати (робити) правильне, і забороняти протилежне". Людська природа, згідно з етикою стоїків, частина загальної природи і світобудови в цілому. Звідси випливає головна етична вимога стоїцизму — жити відповідно до природи, що означає жити відповідно до розуму, природного (або загального) закону світобудови, вести чесне і добросовісне життя. З цим пов'язане і поняття "обов'язку", як чогось належного. В основі людського співжиття лежить, на думку стоїків, природний потяг людей до собі подібних, їхній природний зв'язок між собою. Відповідно, держава у стоїків виступає, як природне утворення, а не як штучне, умовне, договірне утворення.Основними представниками римського стоїцизму були Луцій Анней Сенека (3-65), Епіктет (близько 50-130) і Марк Аврелій Антонім (121-180). Сенека вважав, що тільки глибокі знання можуть забезпечити душевну рівновагу і цілковиту байдужість до буденних справ, які є джерелом вічного неспокою. Сенека вважав, що кожна людина рівна за природою з іншими людьми, їй властиві ті ж душевні якості, що й усім іншим. Купівля-продаж торкається лише тіла раба, але не його вільного духу, непідвладного торговим угодам. природно-правової концепції М а р к А в р е л і й А н т о н н н розвивав "уявлення про державу з рівним для всіх законом, керованому згідно рівності і рівноправності всіх, та про царство, понад усе господи одного свободу підданих". Із загальної всім людям духовного початку, зауважує Марк Аврелій у творі "До самого себе", випливає, що всі ми - розумні істоти. "Якщо так, - продовжує імператор-стоїк, - то й розум, які веліли, що робити і чого не робити, теж буде спільним, а якщо так, то й закон загальний; якщо так, то ми громадяни. Отже, ми стор 11 причетні якому-небудь цивільному пристрою, а світ подібний Граду.

19. Вчення Цицерона про державу і право.Серед римських юристів у І ст. до н. є. виділявся знаменитий адвокат, державний діяч і мислитель Марк Туллій Цицерон (106—43 р. до н. е.). У його творчості політико-правові проблеми розглядаються в роботах «Про державу», «Про зако­ни», «Про обов´язки». Держава в Стародавньому Римі розумілась як громадянська община (civitas). Основну причину походження держави Цице­рон бачив не стільки в слабості людей і їх страсі (як Полібій, Епі-кур), скільки в їх «вродженій потребі жити разом». За Цицероном завдяки згоді людей утворюються суспільство і держава. Тому останню він розглядає як «надбання народу», «справа народу» (res publica, res populi) — «з´єднання багатьох людей, зв´язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів». Таким чином, держава в нього з´являється як правове утворення, «за­гальний правопорядок», вона втілює справедливість і право. Форми держави Цицерон розрізняє за числом правлячих, «ха­рактером і волею того, хто править». За цими критеріями він розрізняв три прості форми правління: царська влада, влада оп-тиматів (тобто аристократія) і народна влада (тобто демократія). При царській владі «всі інші люди зовсім відсторонені від загального для всіх зако­нодавства». При пануванні оптиматів «народ навряд чи може Користатися свободою», він позбавлений і участі «у спільних нарадах і у владі». При владі народу рівність стає несправедли­вою, «раз при ній немає ступенів у суспільному становищі». Природний закон, на його думку, мірило для розрізнення бла­гого закону і дурного, права від безправ´я, чесного від ганебного.

Основою права, за Цицероном, є справедливість («ми наро­джені для справедливості») і схильність любити людейЗакон «є рішення, що відрізняє справедливе від несправедливо­го і виражене відповідно до найдавнішого начала всього сущо­го — природою, з якою узгоджуються людські закони, дурних людей караючи стратою і захищаючи й оберігаючи чесних». Сенс закону саме в тім, що він прийнятий і встановлений для всіх і заради блага всіх, — так Цицерон формулює важливий право­вий принцип. Основний закон республіки — «Salus populi suprema lex!» («Благо народу — вищий закон!»).

20.Цицерон про обов’язки ідеального громадянина. Серед римських юристів у І ст. до н. є. виділявся знаменитий адвокат, державний діяч і мислитель Марк Туллій Цицерон (106—43 р. до н. е.). Трактат" Про обов'язки "- останнє філософський твір Марка < br>Тулія Цицерона. Він став одним з найбільш популярних його філософськихтворів. У його творчості політико-правові проблеми розглядаються в роботах «Про державу», «Про зако­ни», «Про обов´язки».Обов´язок ідеального громадянина, згідно з Цицероном, — слі­дування таким чеснотам, як пізнання істини, справедливість, велич духу і благопристойність. Громадянин не тільки не пови­нен сам шкодити іншим, зазіхати на чужу власність, але і пода­вати допомогу потерпілим від несправедливості і трудитися для загального блага. У республіці не може бути відстороненості від політики: «при захисті свободи громадян немає приватних осіб». Обов'язки ідеального громадянина, згідно з Цицероном, обумовленінеобхідністю проходження таким чеснотам, як пізнання істини,справедливість, велич духу і благопристойність. Громадянин не тільки неповинен сам шкодити іншим, порушувати чужу власність або здійснювати іншінесправедливості, але, крім того, зобов'язаний надавати допомогу потерпілимнесправедливість і трудитися для загального добра. Всіляко вихваляючи політичну активність громадян, Цицеронпідкреслював, що «при захисті свободи громадян немає приватних осіб». Він відзначавтакож обов'язок громадянина захищати батьківщину як воїна.

21.Вчення римських юристів про право. До числа найвідоміших юристів періоду ранньої імперії на­лежали Гай, Папініан, Павел, Ульпіан і Модестин (II — III ст.). Пізніше, у V ст. спеціальним законом про цитування юристів положенням цих п´яти юристів була надана законна сила. їх твори стали важливою частиною кодифікації імператора Юсти-ніана (Corpus juris civilis) — Зводу римського цивільного права. а Папініаном, «за­кон є предписания, рішення мудрих мужів, приборкання злочи­нів, чинених навмисно чи по невіданню, загальна обітниця дер­жави». Тут підкреслюється не тільки загальноімперативність, загальнодержавний характер закону, але і момент належного від­повідно до праворозуміння стоїків. Самим поширеним афориз­мом римських юристів був: «Dura lex, sed lex» («Суворий закон, але це закон»). Імператив (веління) права як справедливого права так формулював Модестин: «дія (сила) права: повелівати, забо­роняти, карати». Право в Стародавньому Римі поділялося на приватне і публі­чне. За знаменитою формулою Ульпіана, публічне право відно­ситься до положення держави, приватне — до користі окремих осіб. Приватне право, вважав він, містить у собі предписания права природного, права цивільного і права народів.