86. Реалістична теорія права.

Карл Ллевелін (1893—1962), викладач Колумбійського університету, і Джером Френк (1889—1957), адвокат з Чикаго, будували свою доктрину правового реалізму на принципах прагматизму, поєднання соціологічногоі психологічного підходів до вивчення права. Вони піддали критиці юридичний позитивізм і закликали досліджувати не тільки правові норми, встановлені в законах і судових рішеннях, але й сам процес впливу права на поведінку людей.

Під правом реалісти розуміли сукупність індивідуальних предписань, тобто правил поведінки, установлених компетентними органами держави стосовно конкретних ситуацій.

Дж. Френк визнає фундаментальні принципи природного права як основу сучасної цивілізації, аде вважає за необхідне наблизити юридичну систему «до прийнятих в суспільстві способів рішення проблем справедливості». Дія високоморальних норм тоді набирає сили, коли суддя, завдяки своїй психологи, інтуїції, виносить правильне рішення. Реалісти стверджували, що суддя, розглядаючи справу, спочатку приймає рішення за інтуїцією і тільки потім підшукує для нього аргументи за допомогою логічних умозаключень, посилань на статті закону, прецеденти і т.д. їх інтерес до інтуїтивної стадії судочинства був продиктований прагненням спростувати концепції юридичного позитивізму, який зводив процес судового розгляду до логічних операцій підведення конкретного випадку чи суперечки під абстрактні норми права.

Своєрідність реалістичної доктрини права полягає, таким чином, в тому, що практико-прикладна проблематика в ній превалює над теоретичним змістом. Основні думки сучасних реалістів можна звести до трьох тез: 1) позитивний юридичний матеріал практично завжди є недостатнім, щоб наслідок кожної конкретної справи на рівні винесення рішення і апеляції був визначений логічно; 2) у таких випадках судді вирішують правові спори з допомогою досвіду суддівського розсуду; 3) у невизначених випадках судові рішення можуть бути результатом політичних і моральних, а не юридичних міркувань судді.

87. Нормативістська теорія права Ганса Кельзена.

Нормативістська,або “чиста теорія права” Ганса Кельзена посідає особливе місце в буржуазнійюридичній науці. Відправні положення нормативістської теорії права Кельзенсформулював ще в 1911 р., а вже в 1934 р. вона була представлена як система і як своєрідна філософсько-правова течія. Вона набула значного поширення в тодішньомубуржуазному світі, особливо в Австрії, Німеччині, США і країнах ЛатинськоїАмерики. Самою назвою своєї концепції як “чистої теорії права” Кельзен прагнув підкреслити, що юридична наука повинна відмовитись від будь-якого використання висновків і положень інших наук. Юриспруденція, відповідно до теорії Кельзена,не повинна бути пов’язана ні з соціологією, ні з етикою, ні з політикою, ні навіть з історією. Її предметом повинні стати норми, правові приписи та їх систематизація. Все останнє має бути вилучене з юридичної науки. Це відобразилось в його тезі про те, що “право є галузь необхідного, зовсім незалежного відсвіту сущого”. Для нормативізму Кельзена, отже, характерний повний відрив прававід його соціально-класового змісту.

За теорією Кельзена, право виникає з самого себе. Воно не має кореня в реальному світі, бо лежить поза соціальною структурою суспільства, боротьби класів іт.ін. Воно вільне від будь-яких земних “домішок”, “стерильне” і аполітичне.Право інертне по відношенню до впливу на нього зовнішнього середовища. Не вонодає йому життя. Основою дійсності права, — пише Кельзен, — є завжди норма, а нефакт. Пошуки основи дійсності норми ведуть не до реальності, а до іншої норми,з якої виведена перша норма. Звідкіля ж береться “перша норма” іщо вона собою являє? Вся система права, за Кельзеном, — це величезна пірамідаю ридичних норм. Її вершиною є якась неписана “основна норма”. Але як вона виникла, хто її носій, де вона черпає свій зміст і в чому він полягає — на ці питання Кельзен не дає відповіді. Про неї, згідно з точкою зору Кельзена, можна сказати тільки те, що вона апріорна і не зафіксована у законі, однак вона дає життя всьому діючому праву. Основна норма очолює всю ієрархію юридичних норм,які розташовуються у вигляді послідовних ступенів. Слідом за вершиною ступеневої ієрархії правових норм “основною нормою” у Кельзена виступає конституція, за нею “загальні норми, які встановлюються законодавцем чивитікають із звичаїв, і, врешті-решт, останній ступінь єдиного правопорядку — “індивідуальні”правові норми (найбільш конкретні): судові рішення і розпорядження адміністративних органів з окремих справ, різні угоди.

Позитивне право Кельзен подає у вигляді замкненої самодостатньої системи всякого роду правилповедінки, які можуть бути здійснені примусовим шляхом. Це, з одного боку,“загаль-ні норми” (закони і т.ін.), а з другого — “норми індивідуальні”(договори, угоди акти службових осіб). Отже, Кельзен включає в позитивне правоне тільки сукупність нормативних актів, які наділені примусовою силою, а йфактичні правові відносини. Кельзен та інші нормативісти, зводячи в абсолютформально-логічний метод, прагнули довести надкласовість права і незалежністьсвого вчення від політики. Насправді нормативізм Кельзена, як і інші буржуазні теорії того часу, служив обгрунтуванню буржуазного правопорядку