74. Політичні ідеї Герберта Спенсера

Герберт Спенсер (англ. Herbert Spencer, 27 квітня 1820 — 8 грудня 1903) — англійський філософ і соціолог, один з родоначальників еволюціонізму, ідеї якого користувалися великою популярністю в кінці XIX століття, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму. Остаточно затвердив в науковому обігу термін «соціологія».. Його соціологічні погляди є продовженням соціологічних переконань Сен-Сімона і Конта, певний вплив на розвиток ідеї еволюції зробили Ламарк і К.Бер, Сміт і Мальтус.

З ім'ям Герберта Спенсера пов'язують два підходи до розгляду суспільних явищ:

1. Розуміння суспільства як організму, подібному до біологічних, який керується тими ж законами організації, функціонування та розвитку.

2. Вчення про всезагальну еволюцію, що розповсюджується на неорганічний, органічний та над органічний (соціальний) світ

Основні праці

Перша наукова працю праця Герберта Спенсера «Соціальна статика» вийшла в 1850 році. В подальшому він намагався створити певну «суму наук», яку називав «Система соціальної філософії». Основні розділи якої розроблялись ним в працях: «Основні начала» «Основи біології» «Основи психології» «Основи соціології» «Основи етики» «Соціологія як предмет вивчення»

Політичні ідеї Г. Спенсера.

Концепція природних прав стала тією основою, на якій Спенсер побудував свою політичну філософію, сформульовану ним у першому великому творі «Соціальна статика». Основна ідея «Соціальної статики» - в існуванні природного закону, який передував утворенню державності. Цей закон - «закон рівної свободи», дія якого спрямована на реалізацію кожним індивідом своїх здібностей у прагненні до поставленої мети. Свобода є тим первинним природним правом людини, яке існує до державності та на якому будується вся система громадянських прав у державі - політично організованому суспільстві. Ці «вторинні», громадянські права, за Спенсером, охоплюють широкий набір особистих свобод і майнових прав, а саме: право на фізичну недоторканність, свободу пересування, свободу обміну й договору, на свободу промислової діяльності, на користування природними ресурсами, на власність і репутацію, на дарування і спадкування, свободу переконання і віросповідання, слова і публікацій. Права ці, на думку мислителя, є не що інше, як різні аспекти загальної свободи, яка дозволяє людині досягати життєвих цілей лише з такими обмеженнями, що залежать від присутності інших людей, які подібним чином домагаються своєї мети.

У праці «Соціальна статика» мислитель заперечував правомірність приватної власності на землю, вважаючи: територія є настільки обмежена, що приватне володіння позбавило б інших рівної свободи користуватися нею.

За вченням Спенсера, державна влада - завжди зло, навіть якщо через недосконалість людства це зло є необхідним. Вона виникла внаслідок боротьби з іншими суспільствами, зовнішніх війн і насильства, тож за суттю являє собою насильство, тобто є запереченням індивідуальної свободи.

Уряд же - всього лише тимчасовий соціальний інститут, необхідний тільки в період, коли людина переходить від самостійності до спілкування, від варварства до цивілізації, але зберігає при цьому свою егоїстичну природу.

У праці «Соціальна статика» мислитель виступав за відокремлення церкви від держави, за політичну рівноправність жінок, за надання виборчих прав простому народові, за скасування всіляких обмежень свободи слова і друку.

По-перше, він указав на деякі принципові відмінності, що існують між біологічним організмом і суспільством.

По-друге, заперечуючи абсолютну схожість біологічного і соціального організму, Спенсер вважав, що їх взаємозв´язаність не обов´язково повинна забезпечуватися позитивним державним регулюванням. Специфічним засобом інтеграції суспільства, вважав філософ, є договір, і держава зобов´язана лише слідкувати за його дотриманням усіма учасниками.

По-третє, взаємозв´язаність частин суспільного організму відбувається сама по собі, в процесі його природного росту.

Звертаючись до історії виникнення держави і політичних інститутів, мислитель вирізняв дві суттєво різні стадії соціальної організації, а відповідно - два типи держави: 1) примітивний, або військовий; 2) вищий, або промисловий.

Розвиток господарської діяльності, за Спенсером, приводить до заміни військового типу держави промисловим.