62. Політико-правові погляди Іммануїла Канта.

Іммануїл Кант (1724-1804) — родоначальник класичної німецької філософії і основоположник одного з напрямів в теорії права - був професором Кенигсбергского університету. Праці: «Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору», «До вічного миру», які потім узагальнив у трактат «Метафізика нравів» (1797 р.).

Першим в Німеччині Иммануил Кант приступив до систематичного обгрунтування лібералізму, ідейної платформи буржуазії, що прагнула в цю епоху затвердити в країні економічну і політичну свободу. Кант розумів цю платформу як єдино розумну, він спробував обгрунтувати її з філософських і етичних позицій, результатом його роздумів стало вчення про державу і право.

Принципи, покладені в основу соціальних переконань І. Канта, співвідносяться з ідеями французької Просвіти і перекликаються з індивідуалізмом школи природного права : кожна особа має досконалу гідність, абсолютну цінність; особа не є знаряддя здійснення яких би то не було планів, навіть благородних планів загального блага, людина - суб'єкт моральної свідомості, в корені відмінний від довкілля, -у своїй поведінці повинен керуватися веліннями морального закону; цей закон апріорний, не схильний до впливу ніяких зовнішніх обставин. І. Кант назвав цей закон "категоричним імперативом", підкреслюючи його абстрактно-обов'язковий і формалістичний характер.

У праві Кант розрізняв три категорії: природне право, джерелом якого є самоочевидні апріорні принципи; позитивне право, джерелом якого є воля законодавця; справедливість, джерелом є домагання, не передбачене законом і не забезпечене примусом. Природне право можна розділити на дві гілки: приватне право(регулює стосунки індивідів як власників) і публічне право (визначає взаємовідносини між людьми, об'єднаними в союз громадян (держава), як членами політичного цілого).

Правова теорія Канта була тісно пов'язана з етикою, оскільки філософ виводив право і мораль з одного і того ж джерела (практичного розуму людини) і наділяв їх єдиною метою(затвердження загальної свободи). Відмінність між правом і мораллю Кант бачив тільки в способах примусу до вчинків: мораль базується на внутрішніх спонуканнях людини і усвідомленні ним свого боргу, а право використовує для забезпечення тих же вчинків зовнішній примус з боку інших індивідів або держави; і в наявності(відсутності) загальнообов'язкових кодексів (в моралі їх немає і бути не може, а право без них не існує).

Кант визначав право як сукупність умов, при яких свавілля однієї особи сумісне зі свавіллям іншого з точки зору загального закону свободи. До цих умов він відносив: 1) наявність примусово здійснюваних законів; 2) гарантований статус власності і особистих прав індивіда; 3) рівність членів суспільства перед законом; 4) вирішення суперечок в судовому порядку. По суті, йдеться про принципи ліберального світогляду : вільні і незалежні один від одного індивіди здатні самі, по взаємній згоді врегулювати стосунки, що виникають між ними, і потребують лише того, щоб ці стосунки отримали надійний захист.