61. Політико-правові погляди Джеймса Медісона.

4-ий президент США у 1809—1817 рр. У 1809 р. Медісон заступив Джефферсона на посаді президента.

Був одним із засновників «Федераліста», тривалий час співпрацював із федералістами, зокрема з А. Гамільтоном. Але поступово Медісон переглянув деякі свої попередні позиції та оцінки і зблизився з демократичними республіканцями.

В основі політичних поглядів Медісона лежало уявлення про людину як складну істоту, породження розуму і пристрасті, здатну до соціального співжиття, але одночасно спонукувану власними інтересами і честолюбством. Наділені від природи розумом і правом на життя і прагнення до щастя, люди самі повинні вибирати форму правління, визначати умови політичного співжиття. Але щоб таке політичне співжиття було вигідне для всіх, необхідно забезпечити політичну рівність і не допустити здійснення інтересів одних за рахунок нехтування інтересів інших. Тому саме принцип політичної рівності і взаємної поваги прав повинні бути покладені в основу суспільного договору, який об´єднує людей у політичне співжиття. Оформлені у вигляді закону, ці принципи повинні бути обов´язковими як для народу, так і для уряду, а якщо уряд порушує їх, народ може скористатися своїм правом на революцію.

На відміну від федералістів, які доводили необхідність і можливість перетворення республіки в монархію, Медісон, навпаки, прагнув не допустити такого переродження. Він уявляв велику федеративну державу, яка зберегла б республіканську природу і традиції громадянської свободи, властиві окремим її частинам. Мислитель послідовно обстоював принцип правління більшості. Але більшість не повинна зловживати своєю владою і зобов´язана поважати конституційні та інші права меншості. Для Медісона більшість, як і меншість,- усього лише частина народу, його фракція. Справедливість же повинна бути забезпечена народові в цілому, а не тільки фракції більшості.

Фракційність, вважав мислитель,- безумовне зло, оскільки коаліції громадян, об´єднаних спільним інтересом, прагнуть здійснити цей інтерес за рахунок інших громадян і на шкоду інтересам суспільства в цілому. Особливо небезпечна фракційність, коли вона призводить до розколу суспільства, до утворення політичних партій, які протистоять одна одній і відкрито ведуть боротьбу за владу. Саме тоді виникає загроза тиранії, підкорення однієї частини суспільства іншій.

Далі Медісон торкнувся проблеми республіканської форми правління. Мислитель стверджував, що велика територія Сполучених Штатів і різноманітність інтересів їхніх громадян не тільки не відкидають республіканської форми, а, навпаки, постійно диктують її необхідність, гарантуючи стабільне і справедливе правління. При цьому республіканський політичний механізм володіє низкою додаткових запобіжних заходів, які утруднюють зловживання владою. Такими, на його думку, є система стримувань і противаг - особлива форма забезпечення принципу поділу влади.

Ідея поділу влади була добре відома американцям. І все ж Медісон виклав своє розуміння проблеми поділу влади, сформулював концепцію стримувань і противаг, яка дістала визнання як найоригінальніший вклад американців у політичну науку.

Спостереження за діяльністю різних гілок влади у штатах дали мислителю підставу стверджувати, що просте розмежування на папері конституційних меж різних гілок влади - недостатня гарантія проти тих посягань, які ведуть до тиранічної концентрації всієї повноти державної влади в одних руках. Але як все ж таки забезпечити на практиці поділ влади? На думку Медісона, це може бути забезпечено таким внутрішнім устроєм державної влади, за якого частини, що її утворюють, не випускали б одна одну за рамки відведених їм прерогатив.

Основою роздільного існування владних повноважень в умовах республіки повинно бути визнання за кожною галузкою правління свободи власного волевиявлення. Для цього різні органи влади мусять бути побудовані таким чином, щоб представники однієї галузки правління по можливості не брали участі у призначенні посадових осіб інших гілок влади.

Посадові особи одних департаментів мають якомога менше залежати від інших у матеріальній площині, зокрема у визначенні розмірів окладів. Інакше незалежність виконавчої та судової влади від законодавчої буде суто номінальною.

Але головним засобом забезпечення внутрішніх стримувань і противаг в умовах республіки мислитель вважав бікамералізм -поділ законодавчих зборів на дві палати, відводячи верхній палаті роль стримувальної противаги нижній. Але він застерігав, що роль другої палати цим не обмежувалася. Палата мала низку інших функцій, найважливішими з яких були: а) функція представництва соціальних інтересів; б) представництво інтересів окремих штатів.