55. Політичні погляди Михайла Щербатова.

(1733-1790) - відомий російський історик, публіцист. Найвідомішими його творами на політико-правові теми були: «Про потребу та користь міських (градських) законів», «Різні міркування про правління», «Роздуми про законодавство взагалі», «Подорож у Землю Офірську шведського дворянина С».

Питання про походження держави Щербатов розглядав у дусі природноправової доктрини та концепції суспільного договору.До державності люди перебували в природному стані. Це - стан повної рівності всіх людей, які не знали ні ступенів благородства, ні майнових відмін. Однак ця рівність поступово руйнувалася різними обдарованнями і розумом, природа сама передбачила можливість нерівності. І ця нерівність цілком закономірно стала закріплюватися в нащадках.

Щодо організації державної влади Щербатов дотримувався традиційної класифікації форм держави. Він розрізняв чотири форми правління: монархію, аристократію, демократію та деспотію. При цьому підкреслював, що в чистому вигляді ні одна з цих форм правління існувати не може, елементи тої чи іншої форми присутні в кожній з них.

Його симпатії були на боці обмеженої монархії, яка повинна мати основні закони та «охороняти життя, честь, майно та спокій своїх громадян» тільки за законами.

Великої уваги в своїх творах Щербатов надавав питанням судочинства, особливо відправленню правосуддя у кримінальних справах. Він не проектував докорінної реорганізації судової системи, погоджуючись з існуванням станових судів, але виступав проти інквізиційного кримінального процесу, якому мислитель протиставляв гласне публічне судочинство. Щербатов заперечував вільне тлумачення сутності законів суддями і вимагав їх точного дотримання у процесі судового дослідження справ. Оскарження судових вироків і рішень він радив ввести в законні рамки, тонко визначивши можливі строки подання скарги. Мислитель також висунув та обґрунтував низку інших правових принципів і вимог - презумпцію невинності, відповідальність тільки за вину, співрозмірність покарання тяжкості злочину та ін.

Дещо суперечливими були погляди Щербатова на кріпосне право. Він чітко усвідомлював повну економічну неспроможність та безперспективність кріпосного права, яке порушувало всі моральні норми, вказував на злиденне становище кріпосних селян.

56. Конституція Пилипа Орлика: політико-правовий зміст.

Договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.