53. Політична програма Івана Посошкова

Російський публіцист,підприємець та економіст. (1652-1726) Вважається одним з перших російських економістів-теоретиків. Головний твір - "Книга про убогість і багатсво"("Книга о скудости и богатстве") написана автором у 1724 році,у якій сімдесятирічний автор наважився викласти весь комплекс своїх уявлень про засоби досягнення прийнятного суспільного устрою. Тут мова йде про економіку й політику, право й військову справу, фінанси і сільське господарство, релігію й мораль.

Головна праця Івана Посошкова — "Книга про убогість і багатсво" (1724), - опублікована більш ніж через сто років після його смерті, займає особливе місце в історії російської суспільної думки. Близькість Посошкова до інтересів російської торгово-промислової буржуазії, що саме у цей час заявила про своє народження, дозволила йому написати перший у Росії економічно-політичний трактат у буквальному смислі цього слова, у якому він виступає переконаним борцем за інтереси промислового розвитку Російської держави, теоретиком російського меркантилізму (звідси і вимога про збільшення вивозу за рахунок ввезення, будівництву казенних мануфактур при одночасному заохоченні приватної ініціативи й т.п. )

54. Вчення Семена Десницького про державу і право.

(прибл. 1740—1789). Просвітитель і правознавець. Праці: «Юридичні роздуми про початок і походження шлюбу» (1765), «Слово про прямий і найближчий засіб навчання юриспруденції» (1768), «Уявлення про заснування законодавчої, судової і каральної влади в Російській імперії» (1768), «Роздуми про речі священні, святі та прийняті у благочестя, з показом прав, якими вони у різних народів захищаються» (1772), «Юридичні роздуми про різні поняття, які мають люди щодо володіння майном у різних станах суспільного життя» (1781) та ін.

Права людини у галузі «природної юриспруденції» Десницький поділяв на: 1) права природні, «які людина має для захисту свого тіла, честі, гідності і власності»; 2) права набуті, що «виникають у суспільстві від різного стану і звання людей» у сферах влади «законодавчої, суди-тельної і каральної»; 3) права, що «виникають від різних і взаємних справ між обивателями»: «власність, право дозволене, спадкоємство, застава, особливі та інші персональні привілеї, контракт і подібне контрактові право»; 4) права, «що належать до благоустрою і добробуту, зручного утримання і безпеки обивателів, до запобігання внутрішнім заворушенням і до захисту від ворожих нападів».

Держава, на думку Десницького, виникла з первісного стану на основі суспільного договору. Він дослідив різні типи держав, у т. ч. російську абсолютну монархію, і подав до Комісії для створення проекту нового Уложення пропозиції щодо реформування влади з метою кращого захисту прав людини і громадянина.

Десницький одним із перших в українській і російській політико-правовій думці обґрунтував ідею поділу влади, відмінну від поглядів західних мислителів: законодавчу владу, за Десницьким, здійснює монарх разом із сенатом у кількості 600—800 багатих людей, обраних на 5 років; виконавчу очолює монарх; судову і каральну — сенат і суди. Причому судді у судових установах — незмінні, а розгляд справ вони здійснюють прилюдно, за участю адвокатів і присяжних засідателів, яких обирають із представників усіх верств населення. Десницькому належать також проекти щодо вдосконалення міського самоврядування, яке, на його думку, мало здійснюватись у Москві й Петербурзі колективним органом у складі 18 дворян і 55 купців, а в губернських містах — 7 купців і 5 дворян, яких обирали б на 2 роки.

Десницький різко висловлювався проти кріпосного права, був прихильником свободи совісті, рівності народів, виступав проти національного гноблення. При цьому він виправдовував соціальну і станову нерівність у суспільстві, ідеалізував багатство, розглядав його як свідчення високої честі, гідності і переваг людини. Віддаючи свої симпатії міщанам, купцям і фабрикантам, тобто молодій буржуазії Російської імперії, Десницький розумів свободу особи переважно як свободу економічної діяльності.