44. Наука міжнародного права Гуго Гроція

Гуго Гроцій (1583-1645) - один із ранніх творців юридичного світогляду нового часу. (Голандія). Твори «Про право здобичі», «Три книги про право війни і миру».

Несправедливими Гроцій вважав війни загарбницькі, що велися з егоїстичних міркувань, заради завоювання чужих родючих земель та інших багатств, з метою навернення в рабство чужих народів.

Призвідники несправедливої війни були відповідальними за її наслідки. Гроцій засуджував загарбницькі війни. Він надавав пе­ревагу мирним способам вирішення спорів, які загрожують пере­рости у війну, і називав три такі способи: 1) переговори, 2) тре­тейський суд, 3) жереб. Основою міжнародних відносин мисли­тель вважав не силу, а право і справедливість.

Але Гроцій чітко усвідомлював, що в тогочасному світі було неможливо взагалі уникнути війн, а тому закликав протиборчі сторони якось пом'якшувати страхіття й жорстокості війн, уника­ти на війні вбивств, коли для цього є найменша можливість. Філо­соф пропонував виявляти милосердя до тих, хто виступав на боці ворога випадково або з примусу. Під час воєнних дій слід було щадити також дітей, жінок і літніх людей, служителів релігійних культів, людей зайнятих наукою, мирних хліборобів. Гроцій за­кликав також не захоплювати і не нищити в перебігу війни майна, яке належало навіть ворожому народові.

Зрозуміло, що критичне вістря міжнародно-правової концепції Гроція було скероване проти феодальних воєн, які велися без уся­ких правил, завдаючи великої шкоди власності й підприємницькій діяльності молодої буржуазії.

Філософ вважав, що ідея справедливості - необхідна ознака пра­ва, а сама справедливість трактувалася ним як вимога розуму, ве­ління природи розумної істоти.

Працю мислителя «Про право війни і миру», як уже зазнача­лося, було присвячено головно проблемам міжнародного права. Найважливішим завданням написання цієї праці було довести, що право в галузі міжнародних відносин створювалося за взаємною згодою держав, які керувалися міркуваннями взаємної користі, і що дотримання права народів - таке ж обов'язкове, як і дотриман­ня внутрідержавних законів; що навіть під час війни голос закону не заглушувався гуркотом гармат, що природне право зберігало свою чинність і під час війни, про що нерідко забували його су­часники.

45. Політико-правове вчення Томаса Гоббса.

Англійських мислитель 17 століття Томас Гоббс (1588-1679). Праці: «Про громадянина», «Левіафана» (1961), «Про тіло» (1655 р.), «Про людину» (1658 р.), які органічно доповнили трактат «Про громадянина». Філософські погляди Гоббса були нерозривно пов´язані з політико-правовими вченнями, найбільш повно викладеними в уже названих працях «Про громадянина» і «Левіафан».

Томас Гоббс — класичний представник англійської філософії періоду англійської революції, він послідовно розробляє систему раціоналістичної філософії, яка охоплює не тільки вчення про буття, пізнання, а й вчення про суспільство, державу.

Відправною позицією міркувань Гоббса про суспільство та державу є поняття «природний стан людей». Введення цього поняття дало змогу філософії створити першу абстрактно-ідеальну модель суспільства, яку можна було використовувати у вигляді порівняльного еталону для фіксації подібностей та відмінностей між різними станами суспільства, державами тощо. Природний стан людей охарактеризовано у Гоббса як можливість одних людей перешкоджати у досягненні своїх цілей іншим людям. Саме таке становище осіб, які здатні ставити перед собою цілі та діяти, їх досягаючи, призводить до природної прихованої війни між усіма людьми. Вихід з неї було знайдено в організації суспільства. Однак суспільство може існувати лише на збіганні інтересів людей. А досягти цього можна тільки на шляху домовленості, яка є штучною та формальною. Таким чином, людям був потрібен механізм забезпечення виконання таких домовленостей. Ним стала суспільна влада, володарі. Влада здатна існувати лише в разі відмови людей від права повного володіння собою. Саме таким чином на місце природних законів через утворення держави вводяться закони штучні, суспільні.

Основою моральності Гоббс вважав «природний закон» — прагнення до самозбереження та задоволення потреб. Доброчесність зумовлена розумним розумінням того, що сприяє і що заважає досягненню добра. Моральний обов'язок за своїм змістом збігається з громадянським обов'язком, що випливає з суспільного договору.

Гоббс вирізняє три типи держави:

1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія);

2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія);

3) верховна влада тільки у одного (монархія).

Вчення Гоббса здійснило великий вплив на подальший розвиток філософської та соціальної думки.