33. Погляди н!кколо Мак!авелл! на роль рел!г!!. У сусп!льств! та державному житт!.

Народився 1469 р. у Флоренції в сім´ї юриста. Протягом 14 років виконував обов´язки секретаря Ради десяти-урядового органу Флорентійської республіки, мав видатні дипломатичні здібності.

Макіавеллі виділяв церковні держави, про яких можна сказати, що оволодіти ними важко, бо для цього потрібно доблесть або милість долі, а утримати легко, бо для цього не потрібно ні того, ні іншого. Держави ці спираються на освячені релігією підвалини, настільки потужні, що вони підтримують государів при владі, незалежно від того, як ті живуть і роблять. Тільки там государі мають владу, але її не відстоюють, мають підданих, але ними не управляють. І, проте ж, на владу їх ніхто не зазіхає, а піддані їх не обтяжене своїм становищем і не хочуть, та й не можуть від них відпасти. Так що лише ці государі незмінно перебувають в благополуччя і щастя.

Важливим засобом політики Макіавеллі вважав релігію. Релігія, міркував Макіавеллі, - могутній засіб впливу на уми та звичаї людей. Там, де є хороша релігія, легко створити армію. Держава повинна використовувати релігію для керівництва підданими.

Роль церкви і в історії Італії, і в історії Європи Макіавеллі оцінював дуже негативно [3]. Макіавеллі добре бачив, відчував і усвідомлював силу релігії, її соціальну функцію, її консерватизм і влада над розумами і серцями віруючих і тому закликав всіляко використовувати цю силу для загального блага, особливо для об'єднання і зміцнення держави.

Виходячи з цього, Макіавеллі настійно рекомендував головам республік або царств зберегти основи підтримуючої їхньої релігії. Якщо вони будуть заохочувати і множити усе, що виникає на благо релігії, хоча б вони самі і вважали все це обманом і брехнею, то їм буде легко зберегти свою державу релігійним, а значить - добрим і єдиним.

Основне нещастя своєї батьківщини він бачив у тому, що церква не володіла достатньою силою, щоб об'єднати країну, але була досить сильною, щоб перешкодити її об'єднанню не під своїм керівництвом. У «Государі» Макіавеллі наводить безліч прикладів хибної політики пап, і помилки ці пояснював тим, що Ватикан свої інтереси завжди ставив вище загальнонаціональних інтересів Італії.

Проте Макіавеллі визнавав саме практичну користь релігії. Це його злегка зневажливе ставлення до Римської католицької церкви цілком з'ясовно.

Як християнин de jure він зобов'язаний був знати основні догмати християнської віри, як освічена людина свого часу він повинен був читати праці батьків церкви, але те, що він бачив навколо себе, нітрохи не нагадувало світ євангельських заповідей. Розпусні і продажні священики, обагрені кров'ю руки намісників святого Петра, кардинали, що б'ються за владу подібно зграї диких псів, - ось те, що було цілком звичайним для того часу.

34. Ніколо Макіавеллі про особистість правителя

Нікколо Макіавеллі народився 1469 р. у Флоренції (Італія) в сім'ї юриста. Найбільш відомі його політичні трактати - це «Державець» і «Роздуми про першу декаду (або десять книг) Тіта Лівія». Важливим є й трактат «Істо­рія Флоренції».

У своїй творчості Макіавеллі відмовився від релігійного світо­гляду і досить різко виступив проти теологічних уявлень про полі­тику, державу і право. Все його мислення було перейняте світ­ським духом. Відкинувши середньовічну концепцію божественної визначеності, Макіавеллі в повній відповідності з гуманістичними принципами Відродження розрізняв дві рушійні сили політики і всієї історії. Це - 1) fortuna - доля; 2) virtu - особиста енергія людини.

Якщо ж громада не розуміє потреби єдності, розмірковував далі Макіавеллі, переймається власними, дрібними інтересами, панує егоїзм, нема патріотизму, то актуальними стають автори­таризм, примус - лише такими засобами можна домогтися від громадян усвідомлення вищості спільних державних інтересів. Тому людина, яка втілює ці загальні інтереси, мусить бути силь­ною та рішучою - в ім'я цілого над частинами

«Державець,- писав Макіавеллі,- пови­нен мати головну турботу про охорону порядку і зміцнення війсь­кової сили для захисту держави від внутрішніх і зовнішніх ворогів».

Військове мистецтво - найперша турбота правителя, умова успіху всіх його починань. Він, насамперед, мусить створи­ти потужні військові сили з власних громадян - добре спорядже­них, дисциплінованих і відданих його інтересам. Лише з такою силою за плечима правитель може утримувати владу і розширюва­ти межі держави.

Правитель, щоб примусити своїх підданих покірно коритися йому, не повинен нехтувати найсуворішими, безпощадними кара­ми, оскільки він постійно перебуває серед ворогів - внутрішніх і зовнішніх, тому він не може нікому довіряти і вимушений керу­ватися насильством і підступом. Володар має поєднувати в собі якості лева й лисиці, бо лев беззахисний проти тенет, а лисиця — проти вовків. Необхідно, отже, бути лисицею, щоб розгледіти пастку, і левом, щоб трощити вовків.

Він рекомендував правителеві підступний принцип - не дотримуватися своїх обіцянок, даних підданим, якщо їх виконання шкідливе і коли відпали причини, які змусили його дати таку обі­цянку. «Не гріх володареві,- писав він,- заради збереження держа­ви піти проти свого слова». У своє виправдання мислитель наво­див такі міркування: «Якби всі люди були чесними, подібну пора­ду можна було б уважати аморальною, але оскільки люди часто не вирізняються чесністю і піддані відносно правителів не вельми переймаються виконанням своїх обіцянок, то й правитель, віднос­но них, може бути не дуже точним. Досвід наших днів доводить, що грандіозні справи творили якраз ті князі, які не рахувалися з обіцянками, діяли хитрістю та обманом.

Отже, для досягнення конкретної історичної мети Макіавеллі вважав за можливе користування будь-якими, зокрема безчесни­ми, засобами, які навіть суперечили нормам моралі. Він рекомен­дував правителеві бути безжалісним і віроломним, жорстоким і суворим, діяти на підданих страхом. Правитель мусить жорстоко розправлятися з усіма, хто стане на шляху до здійснення його мети, при цьому сама розправа повинна бути сміливою та рішу­чою. Всяка млявість і хитання правителя можуть загубити будь-яке починання.