30.Пол!тична програма Володимира Мономаха.

До числа найвидатніших пам’яток політичної літератури Київсь-кої Русі відноситься «Повчання Володимира Мономаха». Мономах (1053–1125) княжив у Києві з 1113 до 1125 року. Він з юнацьких років був свідком князівських міжусобиць, що сильно ослаблювали єдність і могутність Київської Русі. Так, навала половців привела до поразки війська трьох Ярославичів. В результаті у Києві вибухнуло велике народне повстання. Бажаючи продовження боротьби з полов-цями, народні низи Києва змусили феодальну верхівку вигнати кня-зя Ізяслава.

1097 р. в Любечі зібрався міжнародний з’їзд «на влаштування миру». Мономах закликав на ньому князів до єдності, до спільного опору ворогу. Подібну ж лінію він відстоював в 1100 році на Вити-чівському з’їзді. В 1103 р. Володимир Мономах виступив ініціато-ром об’єднанного походу групи князів проти половців, де князі одер-жали перемогу. Вдалими були походи Мономаха в 1109 і 1110 ро-ках. У результаті він став популярним князем в народі. У внут-рішній політиці Володимир Мономах захищав феодальні порядки, але зображав себе захисником широких мас народу.

В 1113 році в Києві після смерті князя Святослава відбулося повстання. Народ громив і палив подвір’я Київського тисяцького Путяти і двори лихварів. Розмах повстання був таким великим, що феодальна знать та «поважні» люди змушені були ховатись у Софійсь-кому соборі. Ними було направлене посольство до Володимира Мо-номаха, який негайно приступив до проведення деяких реформ, щоб заспокоїти народ.

За час свого князівства він зміцнив державу, її міжнародний авторитет. Половці були далеко відігнані і відновлені зв’язки з Ві-зантією. Політична програма Мономаха сформульована в його творах: «Повчання дітям», «Послання Олегу Чернігівському» та автобіогра-фії, в яких відбито велике коло питань обсяг повноважень великого князя, взаємовідносини церкви і держави, принципи відправлення правосуддя в країні.

Політичний зміст його поглядів найбільш чітко представлено у «Повченні дітям». В ньому Мономах намагався викласти свою програму державної політики для своїх синів. Занепокоєний ростом народних повстань, Володимир рекомендує дітям обережну політи-ку, котра здатна була б піднести авторитет князівської влади. «Більш всього убогих не забувайте, — повчає він дітей, — скільки можете, по силі годуйте і подавайте милостиню сироті, і вдовицю виправдовуйте самі, а не дозволяйте сильним губити чоловіка». Попереджає він своїх дітей і від жорстокостей в судових справах і від неправосудних наказів.

З метою усунення князівських міжусобиць, Мономах закликає дітей суворо дотримуватись вірності князівському слову і присяги: «Якщо ж будете цілувати хрест братії або когось іншого, то, переві-ривши серце своє, на чому можете утриматись, на тому цілуйте». Військову справу він вважав основним заняттям князя і описанню воєнних походів привертає увагу «Повчання велике місце». На війну виходячи, — радить він дітям, — не лінись, не покладайся на воєвод, ні питтю, ні харчуванню не потворствуй, ні сну, сторожову охорону самі наряжайте». Він рекомендує вести спостереження за дружинни-ками-отроками і не допускати насилля над населенням.

При вирішенні питань про взаємовідносини світської і духовної властей Мономах відводить церкві почесне, але явно підлегле місце. «Він шанував чернечий та попівський чини», проте віддавав перева-гу мирським людям, котрі «малою доброю справою» намагаються допомогти своїй країні і народу.

В цілому «Повчання» пронизане турботою про велич і славу своєї держави. В автобіографічній частині «Повчання» Мономах змалював ідеал руського князя — політика, державного діяча, мо-нарха. А в листі до Олега Святославовича — ворога, який зазнав поразки та убив свого хрещеного сина Ізяслава, Мономах закликає до примирення і прощення взаємних кривд, подолання ненависті, злоби й уособиць заради єдності землі Руської. Мономах пише: «Я не є тобі ворог, ні месник». Водночас він був стурбований тим, що незгоди, уособиці, ворожнеча можуть призвести до того, що зем-лю Руську розділять, розтягнуть «добрі» сусіди і все піде марно.