1. Закономірності становлення і розвитку історії політичних і правових вчень.

Предметом історії політичних навчань є питання держави, влади, політики, права і перш за все політико-філософські аспекти (теорії за допомогою яких люди прагнуть пояснити свою політичну поведінку; цінності, що формують ставлення до нього, і механізми (такі як закон), з допомогою яких люди намагаються контролювати політичну поведінку.  Предметом історії політичних і правових навчань є теоретично оформлені в доктрину (вчення) погляди на державу, право, політику. Політико-правова доктрина включає три компоненти: 1) логіко-теоретичну, філософську чи іншу (наприклад, релігійну) основу, 2) виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про походження держави і права, закономірності їх розвитку, про форму, соціальному призначення та принципи устрою держави, про основні принципи права, його співвідношенні здержавою, особистістю, суспільством і ін; 3) програмні положення - оцінки існуючої держави і права, політичні цілі і завдання.  У предмет історії політичних і правових навчань включаються тільки вчення, містять рішення загальних проблем теорії держави і права.  Історія політичних і правових навчань розглядає, перш за все, динаміку, рух теоретичної думки. Вона шукає закономірності виникнення, розвитку та відходу в минуле політичних і правових ідей, вчень та ідеалів. Адже кожна політико-правова доктрина так чи інакше спирається на уявлення про найкращий або про кращому з можливих пристрої життя суспільства і держави.  За час багатовікової історії держави і права виникло дуже багато політико-правових доктрин, створених різними мислителями концепції та форми їх викладу настільки ж різноманітні, як різноманітні взагалі результати індивідуальної творчості. Закономірністю розвитку політико-правової ідеології на її теоретичному рівні є те, що будь-яке вчення про державу, право, політику будується з урахуванням сучасної йому політико-правової дійсності, яка обов'язково відбивається у, здавалося б, абстрактному теоретичному побудові. Кожна велика епоха станового і класового суспільства мала свої, властиві їй політико-правові установи, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Тому в центрі уваги теоретиків держави і права різних історичних епох були різні політико-правові проблеми, пов'язані з особливостями державних установ і принципів прававідповідного історичного типу та виду. Так, в рабовласницьких державах Стародавньої Греції головна увагаприділялася устрою держави, проблеми кола осіб, допущених до участі в політичній діяльності, державно-правовим способам зміцнення панування вільних над рабами. Цим і були зумовлені підвищену увагу до теоретичного визначення і класифікації форм держави, пошук причин переходу однієї форми правління до іншої, прагнення визначити найкращу, ідеальну форму правління.  У середні століття основним предметом теоретико-політичних дискусій стало питання про співвідношення держави і церкви. У центрі уваги ідеологів буржуазії XVII-XVIII ст. стояла вже проблема не стільки форми правління, скільки форми політичного режиму, проблема законності, гарантій рівності перед законом, свободи і прав особистості. XIX-XX ст. висунули на перший план питання про соціальні гарантії прав і свобод людини, а з кінця XIX ст. проблема форм правління і політичного режиму держави була істотно доповнена дослідженням зв'язків з політичними партіями та іншими політичними організаціями.