§ 4. Журналістика і дипломатія

Журналістика і дипломатія - найголовніші ланки в політичній структурі суспільства. Дипломатія як складова органічна частина зовнішньої політики покликана реалізовувати міжнародну діяльність держави.

Саме зовнішня політика визначає цілі та завдання дипломатії, що становить собою сукупність практичних заходів, а також форм,

-281-

засобів і методів (передусім засобів масової інформації), використовуваних для здійснення зовнішньої політики.

Проте, як відомо, годі провадити зовнішню політику, не враховуючи внутрішнього становища держави. Президент, парламент, уряд не можуть ігнорувати думку суспільства, і для того, щоб зробити серйозний крок у зовнішній політиці, їм слід підготувати громадську думку всередині країни, спиратися на неї у своїй міжнародній діяльності, що можливе лише з ужиттям усіх засобів впливу на суспільство, використанням моніторингу суспільної свідомості, насамперед журналістики, яка в політичній структурі суспільства посідає вкрай важливе місце. Ця особливість диктується потребою доводити до суспільства в належному висвітленні і в загальнозрозумілій формі зовнішні акції державної влади, постачати публіці щоденний життєво необхідний продукт - інформацію для роздумів у дусі державної дипломатії, робити політику потребою для всього українського народу. Зрозуміло, що домогтися успіхів на міжнародній арені владні структури не змогли б без журналістики. Надто, коли робляться перші кроки самостійної, незалежної держави.

ЗМІ (періодика, телебачення та радіомовлення) - стратегічна і тактична зброя у веденні дипломатії, міжнародної політики. Однак це не означає, що преса має бути підпорядкована вимогам та інтересам дипломатії і тим самим перетворена на слухняне знаряддя влади. Тут також діють загальні закономірності взаємодії та взаємовпливу відомої тріади: "політика - преса - влада".

Означена проблема відносин журналістики й дипломатії зовнішньої політики актуальна і багатоаспектна. Загострімо увагу лише на окремих аспектах, які, на нашу думку, є осердям проблеми.

У вітчизняних мас-медіа, на жаль, час від часу з'являються публікації про деякі малопривабливі історії, що трапились в українських дипломатичних представництвах за кордоном і негативно позначаються на іміджі нашої держави. Мова йшла, зокрема, про скандальні події в українських представництвах у Канаді, Єгипті, Туреччині, Китаї, Бразилії, деяких європейських країнах. Так, в одній країні український дипломат попав у скандальну історію з викраденим автомобілем в іншій - у нетверезому стані збив автомашиною дівчинку, яка одразу ж померла від травм, а, скажімо, ще в одній державі, де українське посольство надто вільно поводилося з фінан-

282

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

совими рахунками, розгорівся скандал з приводу 40 000 американських доларів, які, за словами генерального консула,

привласнив посол...

А ще один інцидент пов'язаний із бійкою - дипломати "по-мужицьки"

побили один одного і вдалися до судової тяганини...

Що ж, немає в окремих наших дипломатів належного "вишколу". І все ж це тільки горішня частина айсбергу, так би мовити, риси дипломатичної "натури", які в жодному разі, не визначають справжньої натури української дипломатії - у неї чимало успіхів, надто цінних, коли врахувати, що це перші самостійні кроки на терені світової дипломатії.

Поставимо собі такі запитання: а чи справедливо діяла вітчизняна преса, розкриваючи риси саме такої "натури"?; яке сьогодні співвідношення "натури" й "іміджу" України у внутрішніх виданнях/програмах і тих, які "працюють" на закордон?; яка "рецептура" діяльності української журналістики у цьому плані була б найпліднішою?

Навіть без використання методів так званої точної журналістики (Ф. Майєр) можна констатувати: у пресі "внутрішнього вжитку" домінує натура неприваблива, страхітлива (пояснення загальновідоме: суспільство на перехідній стадії і тому є ряд об'єктивних, насамперед економічних, мотивацій та обставин). Кількість видань/програм, які працюють із закордонною пресою, вочевидь недостатня (приміром, "Україна", Європа "Світ", "Наша республіка"), а орієнтованих на закордонну аудиторію - і зовсім мізерна. Щоправда, поступово зростає в Україні число періодичних видань мовами міжнародного спілкування (англійської, зокрема), не кажучи вже про не до міри значну частку видань російською мовою. Зрозумілий сам характер видань "закордонних": тут дбають про "імідж" України і тих, хто її представляє, який, по суті, відіграє роль рекламного ролика (і це можна зрозуміти -"сміття з хати не виносять"!)

Для подальших роздумів наведемо кілька історичних прикладів. Петро І задумував свої "Ведомости" саме як видання міжнародного характеру: інформація зі світу, обмін міжнародним досвідом тощо, навіть обов'язки власного кореспондента на той час виконувала дипломатична служба тодішньої Росії. Принагідно наголосимо: української кореспондентської мережі за кордоном у нас поки що не-

283

має, то чому б не скористатися досвідом Петра І - редактора? Або ще таке. За часів царювання Миколи І Міністерство закордонних справ видавало "Журнал де С.-Петербург"?! Знову напрошуються аналогії...

Висвітлення проблем міжнародної тематики у пресі в своєму загальновідомому "апріорному" вигляді має три підходи: а) повний збіг поглядів і схвалення дій влади на міжнародній арені; б) різка критика інновацій дипломатії як ланки державної влади; в) коригування стилістики дипломатії, а то й неприховані лакування/позерство міжнародної ситуації, акції, дії. Який із підходів завдає найбільшої шкоди? Відповісти важко, тут потрібне об'єктивне розслідування. Для ілюстрації досить звернутися до так званого чилійського ефекту, про який закинув Президент України і ставлення до якого, як до лакмусового папірця, виявлялось у пресі.

На нашу ж думку, найуразливішою з точки зору критики є позиція журналістів-позерів, журналістів-камуфляжерів. Бо тут не стільки пошуки істини, як її словесна оболонка і неприхована амбіція: мовляв, і ми розуміємось на дипломатії (за відомим "принципом" знавця сільського господарства, медицини, спорту).

Добре і те, що преса нас не годує американською байкою, що кожен може стати мільйонером (гіркий жарт-парадокс: у карбованцеву добу ми майже всі були ними).

У практиці міжнародної журналістики утвердилися такі методи вивчення дійсності: об'єктивний та інтерпретаційний.

Об'єктивний метод полягає у фіксації журналістом подій з позиції стороннього спостерігача, "людини з Марсу", зацікавленого лише у точній передачі подій, не вдаючись до розкриття їхньої сутності, до пояснень. Цей метод непродуктивний, бо не встигає за складністю і розмаїтістю подій у сучасному світі, за зрослими смаками і рівнем освіти аудиторії, яка хоче не тільки знати про те, що відбулося, а й роздумувати над ним.

Сьогодні редактори, журналісти більше акцентують увагу на "справедливості", ніж "об'єктивності". Замість бути лише в іпостасі "репортера", передавальної машини поверхового фіксування подій, журналіст може провести власне розслідування події чи серії фактів, з'ясувати, що відбувається, а потім вибрати найкращий спосіб/жанр розповісти про те, що відбувається. Внаслідок виникає те, що йме-

284

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

нується інтерпретаційним повідомленням. Це, по суті, "особистісна" журналістика, бо інтерпретація потребує поглядів. її слід починати з викладу певної позиції, свого судження.

Практики так званої нової журналістики (інтерпретаційної) знаходять цей погляд у своїх головах: вони розповідають про те, що відбулося, пропустивши події через свої особисті почування та досвід (соціальний, життєвий, індивідуальний). Ще один спосіб інтерпретувати події та явища - ідеологія. Журналіст починає з певних переконань, які поділяються якоюсь підгрупою в суспільстві, а потім так вибирає й інтерпретує події, факти та явища, щоб підігнати їх під певну структуру. Його матеріал сприймають в основному члени цієї підгрупи. Є і третій шлях. Він відрізняється від особистих чи соціально-групових упереджень лише широтою дії. Це - узвичаєні думки. А вони базуються на застосуванні в журналістиці методів соціальних наук, в тому числі й соціологічних. Анкетування, контент-аналіз, експеримент як соціологічні методи визначають творче обличчя інтерпретаційної преси (наприклад, газети "День"). При цьому є змога уникнути суб'єктивізму, особистісних нашарувань та викривлень. У такому разі об'єктивно віддзеркалюється саме натура/природа, а не ї імідж/образ.

Роль журналістики в міжнародній діяльності держави важк< переоцінити. Назрілі питання світової спільноти виносяться ні обговорення аудиторії преси, радіо, телебачення, і, по сут рекомендації цього масового публічного аналізу міжнародної політичне ситуації прикликають до життя нові варіанти політичних дій держави, іншому разі - відбувається експертиза політичної міжнародної ухваг на базі уявлень народу, громадської думки суспільства.

Підкреслимо дві тенденції, характерні для розвитку міжнародн журналістики в Україні. Одна репрезентована конотативними (тобі хронікальний перебіг подій міжнародного життя), друга - полемічниг (вираження зіткнення контрастних поглядів з приводу актуальн суспільних суперечностей і їхніх перспектив) жанрами.

Соціальний ефект міжнародної журналістики безпосередн пов'язаний з ініціативою преси, яка виявляється в порушеї дискусійних питань, полеміці з приводу міжнародної ситуації/конфлії орієнтованій насамперед на оприлюднення, зондування та активізаі

285

громадської думки (пригадаймо ситуацію з м. Севастополем і пов'язані з цим проблеми українсько-російських зносин).

Активізація громадської думки з актуальної і досить "загальної" проблеми має здійснюватись продуманою редакційною позицією кількома шляхами. По-перше, чітким окресленням вихідного конфлікту, який дав "сплеск" думок. По-друге, вмілою режисурою зіставлення думок аудиторії, які не "гасять", а розвивають розпочату розмову. По-третє, коментарями редакції щодо ходу дискусії, які формують річище дальшого притоку висловлювань і суджень. Підсумковий редакційний огляд-висновок - плід консолідації громадської думки з приводу точно окреслених актуальних "точок" суспільного розвитку. Іншими словами, суспільна вага таких акцій/дискусій визначається їхньою високою інформативністю, залученням до широкої популяризації як істотного компонента соціальної активності практично необмеженої кількості людей (ефект народної дипломатії).

Коли приціл акції/дискусії міжнародного плану досить точний, в поле зору включаються явища з глибинних прошарків історії і сьогодення суспільного життя народу та світової спільноти, які вимагають пильної уваги, докладного аналізу, а в перспективі нерідко розгорнутих міжнародних дій, дипломатичних реакцій. Порушення дискусійних питань у пресі не тільки окреслює контури назрілої суспільної проблеми, а й активно допомагає діагностувати її і тим самим визначати певні орієнтири ставлення до проблеми, суспільної реакції на неї.

На основі викладеного видається переконливим висновок про те, що дискусії з проблем міжнародного життя - ефективна форма оперативної і чіткої об'єктивації поточних суперечностей соціального розвитку світової спільноти, їхнього гнучкого, всебічного аналізу і конструктивних шляхів розв'язання.

Памфлет, міжнародний фейлетон, полемічні статті, міжнародний коментар і огляд - найбільш продуктивні змістовно-інформаційні жанри міжнародної журналістики. В різні періоди суспільно-політичного життя ці жанри видозмінювались (з'являлись і зникали) в залежності від розвитку соціальної історії України. Сьогодні для них настав час, так би мовити, "другого дихання". Вони потребують від

286

_гЬоилпіСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

журналіста високого професійного рівня і майстерності, підкреслити значимість подій, що відбуваються у світі.

До нагальних проблем, що потребують (уже давно!) термінового розв'язання, належать створення розгалуженої кореспондентської мережі вітчизняної системи ЗМІ за межами держави. Тільки так можна уникнути синдрому "вторинності" (зесопсі папо¹) на міжнародній інформаційній арені, залежності від закордонних інформаційних/фінансових джерел та різного роду посередницьких рук, за допомогою яких ми нині репрезентуємо Україну світові, намагаємося створити властивий тільки їй інформаційний імідж. У такому разі буде легше українській дипломатії виконувати свої завдання.

У сучасному світі проблеми, пов'язані зі збором інформації та її поширенням, стали в ряд найактуальніших. Реальність сучасного світового розвою, як відомо, створює передумови для взаємовигідної співпраці між державами, в тому числі й у царині обміну інформацією. Тож базою високого соціального ефекту міжнародної журналістики є доктрина міжнародного обміну інформацією (похідна з концепції "вільного потоку інформації").

Україна дотримується вимог ЮНЕСКО та ООН у сфері міжнародної інформаційної політики, різко відтинаючи всілякі вияви "інформаційного диктату", "інформаційної ізоляції"", "інформаційної війни". Якщо хочете, це теж дипломатія, точніше - мас-дипломатік.

Преса і світ... Національна і світові школи журналістики: проблеми перспективи інтеграції... засоби масової інформації (комунікації) яі головний канал і засіб міжнародного спілкування ("люди всієї планеті можуть бачити один одного" - К. Ясперс). Ці та інші проблем викликають сьогодні неабиякий інтерес і в дослідників світовог комунікаційного процесу, і в журналістів-практиків.

Специфічна робота журналіста за кордоном. Він водночас представником держави, народу і органу ЗМІ. Його власний імід ототожнюється з іміджем країни, його характер - менталітетом най а технологія і методика творчості засвідчує рівень національн школи журналістики. І насамкінець, він не тільки журналіст, а дипломат, спеціаліст в галузі міжнародних відносин. "Селекц потоку інформаційних новин чи не визначальне в організації робс власного кореспондента за кордоном. Його функціонування - доск

287

складне явище, яке обумовлене статусом журналіста і його культурою.

В інформаційній діяльності журналіст-міжнародник зосереджує увагу на перетворенні потенційної інформації в актуальну, діючу, працюючу, реальну. При цьому важливо уникнути "ефекту ореолу" від країни перебування, тонко врахувати запити власної аудиторії видання/програми, і водночас виконувати місію дипломата. Діяльність журналіста-міжнародника - діяльність політико-комунікативна.

Журналіст-міжнародник, повідомляючи, аналізуючи події, явища, обставини, апелює до масової свідомості, впливає на політичну поведінку, геополітичні уявлення, симпатії/антипатії народів. У свою чергу уряд не може не реагувати на зміни в стилістиці та оцінці власної зовнішньої політики, які висловлені в мас-медіа.

Повноцінний, нормальний інформаційний продукт виникає там, де автор бачить події і явища такими, якими вони є, а не "інсценує" їх. Журналістська практика поступово вирівнює диспропорцію між інформаційність і аналітичністю/публіцистичністю. Принцип "таймінгу" ( з англійської буквально: бути в потрібному місці в потрібний час) перестає бути домінуючим. Тільки фігуранти від журналістики ще вважають його панацеєю професійного ремесла, швидше репортерства як одного із різновидів журналістської діяльності.

Загальноприйняті стандарти журналістської діяльності (точність, об'єктивність, коректність, аргументованість, цілісність) заперечують такі тематико-композиційно-стильові прояви як популізм, спрощення, іронічність. Принагідно нагадаємо "закони" Довіафт, теоретика націонал-соціалістичної пропаганди гітлерівської Німеччини: а) "розумового спрощення"; б) "обмеження матеріалу"; в) "наполегливого повторення": г) "суб'єктивності"; д) "емоційного нагнітання".

Журналістський текст, що претендує на серйозність (а саме таким і має бути текст міжнародної тематики), мусить бути принципово діалогічним, відкритим, так само відкритим, як сучасна культура і нарешті, самий сучасний світ.

Щодо іронічності, то нагадаємо, що Бертольд Брехт любив говорити: "Є багато способів сказати правду". І неодмінно при цьому додав: "І багато способів притаїти її". Іронія - один із стилістичних за-

288

_____ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

собів і способів мислення. Саме в \рои'п сучасна вітчизняна журналістська практика більш самобутня, ніж у чомусь іншому. Іронічна тотальність - одна з характерних ознак журналістських текстів в пресі так званого "внутрішнього ужитку": все піддавати сумніву.

Іронічне мислення журналіста - різновид і водночас складова частина наглядно-образного мислення, за допомогою якого найбільш повно відтворюється вся багатоманітність різних фактичних характеристик предмета. Важливою особливістю наглядно-образного мислення є встановлення незвичних, "неймовірних" узгоджень предметів та їхніх властивостей. Це і є ареал іронізму як стилістичного контрасту видимого і прихованого смислу вислову, судження, положення, що створює ефект прихованої насмішки. Причому інколи вона переходить в скептицизм, тобто критично-недовірливе ставлення до дійсності, сумніви в істинності її оцінок, дії суспільства, держави. Саме за цих мотивацій/причин іронічність як стилетворчий фактор неможливо використовувати в текстах міжнародної тематики. Якщо можна так сказати, в міжнародній журналістиці на першому місці стоїть "дипломатичність" тексту/повідомлення, дотримання риторики/стилю, адекватних відносин між державами.

Таким чином, не всі види/концепції журналістики, які сьогодні вирізняють науковці, можуть слугувати міжнародній журналістиці. Найбільш продуктивної її базою є "деклараційна журналістика", "інтерпретаційна журналістика" (Род жер Блюм).

Для журналіста-міжнародника характерне глибоко усвідомлене ставлення до відповідальності і на цій основі добровільне встановлення для себе більш високої її міри, а також вибір ліній поведінки, яка орієнтована на соціально позитивні наслідки діяльності і вимагає повної мобілізації особистого духовного потенціалу, прояву високих професійних і громадських якостей.

289

Додаток

ДОДАТОК

ХАРТІЯ СВОБОДИ ПРЕСИ

"Хартія свободи преси", прийнята журналістами 34 країн у Лон­доні 1987 року.

Свобода преси забезпечує свободу народу, - наголошується у "Хартії свободи преси". Ось чому нижченазвані принципи свободи беззаборонного руху інформації всередині країни і поза державними кордонами заслуговують підтримки всіх сил, зацікавлених у розвит­ку і захисті демократичних інститутів:

1. Будь-яка цензура, пряма чи непряма, неприпустима. У цьо­му зв'язку закони і практика, які обмежують право ЗМІ вільно збира­ти і розповсюджувати відомості, мають бути відмінені, а органи місцевої і центральної влади не повинні втручатися у зміст повідо­млень, які публікуються або передаються, так само як обмежувати доступ до джерел інформації.

2. Незалежні органи преси, теле- і радіомовлення повинні мати можливість вільно з'являтися і функціонувати в усіх країнах.

3. Влада країни не повинна піддавати органи інформації будь-якій економічній чи іншій дискримінації. У країнах, де є урядові орга­ни інформації, незалежній пресі повинен бути наданий такий же вільний доступ до всіх матеріалів і технічних засобів, необхідних для видання друкованої продукції, а також теле- і радіомовлення.

4. Держава не повинна обмежувати доступ до газетного папе­ру, друкарень і систем розповсюдження, каналів зв'язку агенств но­вин, частот і обладнання для теле- і радіомовлення.

5. Засуджуються всі юридичні, технічні та тарифні правила ор­ганів контролю засобів зв'язку, що утруднюють розповсюдження відомостей і обмежують потік інформації.

6. Редактори урядових органів інформації повинні мати праве публікувати різні міркування. Це становище повинно бути закріпле не законом і практикою.

7. Органи преси і мовлення в середині країни повинні мат вільний доступ до внутрішніх служб новин та інформації, а широки загал повинен користуватися аналогічною свободою отримання зг рубіжних публікацій, теле- і радіопередач.

291

8. Кордони країни повинні бути відкритими для іноземних жур­налістів. Ніякі квоти не повинні бути застосовуватися, а запити про отримання віз, пресови посвідчень та інших документів задовольня­ються у короткий термін. Іноземним журналістам повинна бути нада­на свобода пересування по країні, доступ до офіційних та не­офіційних джерел інформації, а також право вільного ввозу та виво­зу всіх необхідних професіональних матеріалів та апаратури.

9. Обмеження та вступ у журналістську діяльність або заняття нею шляхом вимагання ліцензій або інших офіційних свідоцтв по­винні бути відмінені.

10. Журналісти, як і всі інші громадяни, повинні користуватися гарантією недоторканості особи і повним захистом з боку закону. Журналісти, які працюють у зонах воєнних дій, вважаються цивільними особами і користуються всіма правами і гарантіями, на­даними всьому цивільному населенню.

ДОКУМЕНТИ МІЖНАРОДНОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ЖУРНАЛІСТІВ

а) Принципи поведінки журналістів

Другий Всесвітній конгрес МФЖ, що проходив в Бордо 25-28 квітня 1954 року, ухвалив декларацію, яку було доповнено на вісімнадцятому всесвітньому конгресі у Хельсінкі 2-6 червня 1986 року.

"Цю міжнародну декларацію проголошено як стандарт про­фесійної

поведінки журналістів, залучених до збору, передачі, розповсюд­ження і коментування новин та інформації при описуванні подій".

1. Повага до правди та права громадськості знати правду є пер­шим обов'язком журналіста.

2. У виконанні цього обов'язку журналіст завжди має захищати принципи свободи під час чесного збору та публікування новин та право на обґрунтований коментар та критику.

3. Журналіст повинен писати тільки згідно з фактами, отрима­ними ним / нею з першоджерела. Журналіст не має ігнорувати суттєву інформацію або фальсифікувати документи.

292

ДОДАТОК

⁴- Журналіст має використовувати тільки чесні методи отри­мання новин, фотографій, документів.

5. Журналіст має зробити все від нього залежне, щоб виправи­ти будь-яку опубліковану інформацію, яка виявилася небезпечно по­милковою.

6. Журналіст має дотримуватися принципів професійної таємниці щодо джерела інформації, отриманої конфіденційно.

7. Журналіст повинен усвідомлювати небезпеку дискримінації, підтриману ЗМІ, і має робити все від нього залежне, щоб запобігти дискримінації, що базується, серед інших аспектів, на засадах расо вої чи сексуальної належності, сексуальної орієнтації, мови, релігії політичних або інших поглядів, національного або соціального похо дження.

8. Журналісти мають вважати найтяжчими професійними зле чинами такі прояви, як:

плагіат,

навмисна дезинформація,

кляуза, обмова, наклеп, необґрунтовані обвинувачення, прийняття хабарів в будь-якій формі за публікацію або н<

висвітлення якихось фактів.

9. Журналісти, що заслуговують на таке звання, мають вваж ти за обов'язок дотримання принципів, описаних вище. Згідно із з гальним законодавством кожної країни журналіст має визнавати професійних питаннях тільки юрисдикцію колег та виключати буд яке втручання уряду та інших структур.

б) Маніфест "За демократичну культуру ЗМІ" Міжнародна Федерація Журналістів із впевненістю дивиться майбутнє. Ми віримо, що професійні журналісти, об'єднані у віл та незалежні профспілки, грають ключову роль у створенні та дот| манні демократичної медіа культури.

МФЖ вважає, що демократія залежить від ступеня свободи с. ва та соціальної справедливості у всьому світі.

МФЖ наполягає на тому, що повна повага до демократії іс тоді, коли є розуміння особливої ролі ЗМІ в демократичне суспільстві.

МФЖ вірить, що роль ЗМІ у демократичному суспільстві полягає у застосуванні принципів свободи преси, на яких базуються свобода слова та свобода думки.

МФЖ вважає, що ставлення до новин та інформації, як до това­ру, не повинно заважати виконанню обов'язків журналіста інформу­вати свою аудиторію.

МФЖ вірить, що свободи ЗМІ можна досягти лише тоді, коли виз­наються такі принципи:

1. Вільні незалежні ЗМІ, що відображають різноманітність по­глядів, є передумовою демократичного суспільства.

2. Вільний обмін інформацією є кровообігом будь-якого суспільства, незалежно від того, чи базується воно на географічній спільності, етнічному походженні, спільних цінностях або мовній єдності.

3. Свобода слова та думки може існувати тільки там, де права громадянина на свободу інформації та можливість отримати її бу­дуть гарантовані.

4. Для забезпечення існування демократичної та плюралістичної преси в усьому світі необхідно поважати професійну цілісність та не­залежну роль журналістики.

5. З економічних та політичних причин технологічні досягнення не повинні загрожувати інформації та культурному матеріалові суспільств.

МФЖ закликає уряди забезпечити законодавчу структуру, яка буде гарантувати свободу інформації та право займатися про­фесійною журналістикою, не зазначаючи тиску політичних або еко­номічних інтересів.

МФЖ вимагає повного та повсюдного визнання права свободи асоціацій та права журналістських спілок представляти інтереси своїх читачів.

МФЖ заперечує використання ЗМІ урядами, державними уста­новами або підприємцями на користь своїх власних політичних, ко­мерційних або особистих інтересів.

МФЖ сприяє та підтримує створення матеріальних умов розвит­ку свободи слова та думки.

Тому МФЖ підтверджує свою підтримку Віндхоксьої Декларації від 3 травня 1993 року, яка визначає фундаментальні принципи для

294

І

____ _____ДОДАТОК

заснування, підтримки та сприяння незалежній, вільній та плю­ралістичній пресі, що необхідна для розвитку та підтримки демо­кратії в країні та економічного зростання.

МФЖ підтримує Хартію ООН та міжнародне співробітництво, що ґрунтується на повному визначенні прав людини.

МФЖ прагне до ухвалення на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівні Кодексу принципів МФЖ щодо поведінки журналістів, який створює основу для універсальних стан­дартів етичної поведінки у професійній журналістиці.

МФЖ вважає, що медійним фахівцям, журналістам, видавцям та ре­дакторам друкованих та електронних засобів масової інформації слід вступити в діалог про політику між собою та урядами і міжурядовими структурами. Такі структури для діалогу мають об'єднати законних пред­ставників робочої сили, керівництва та споживачів для обговорення:

а) економічного та соціального розвитку ЗМІ, зокрема не­обхідності обмеження монополізації, яка може загрожувати різно­манітності джерел інформації, необхідних для демократичного роз­витку всіх ланок суспільства;

б) проблем безробіття та професійної небезпеки, спричинени> концентрацією власності на ЗМІ або чимось іншим;

в) практичного втілення законів, політики, стандартів, створе них з метою сприяння розвитку вільних та плюралістичних ЗМІ;

г) професійних, економічних та соціальних умов у ЗМІ , в том; числі:

1. Розвиток відкритості та прозорості в ділових та соціальних пи таннях всіх підприємств ЗМІ.

2. Створення незалежних та визнаних систем професійного на вчання, які відображають потреби у високоякісній журналістиці, не залежної від політичних та комерційних вимог.

3. Законодавче визнання механізмів захисту свободи інформаи та незалежності журналістики, як наприклад, редакційні статути.

4. Створення безпечних умов роботи у ЗМІ, що ґрунтуються н принципі рівностей можливостей з обмеженням експлуатації позі штатних журналістів та тимчасової праці.__

Міжнародна Федерація Журналістів - створена у 1926 році, св нинішній вигляд придбала у 1952 році. На 1999 рік в її складі нар ховується 400 тисяч членів з більш як 90 країн.___

295

КОДЕКС ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним із найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною дек­ларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси 00Н. Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс про­фесійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні професійних обов'язків, щоб його діяльність всіляко сприяла якнай­кращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливо­стей в ім'я утвердження добра і справедливості.

Виходячи з того, що свобода слова і діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії, керую­чись Всесвітньою Хартією свободи преси 00Н, Декларацією прав людини, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні мо­рально-етичні орієнтири, якими керується журналіст при виконанні своїх професійних обов'язків, з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню його твор­чих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

1. Головний обов'язок журналіста - сприяти забезпеченню права громадян на інформацію. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути правдивим, чесним, об'єктивним, сумлінним, корект­ним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у достовірності якої переконаний. Він докладає усіх зусиль, щоб уникнути неповноти або неточності чи викривлення інформації, яка могла б нанести моральної шкоди честі і гідності лю­дини, не кажучи вже про неприпустимість брехливих повідомлень журналістом.

2. При виконанні своїх професійних обов'язків журналіст не мо­же вдаватись до незаконних і непристойних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин, сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або утаювання справжньої інформації. Журналіст поважає осіб, які нада­ють йому інформацію, не розголошує джерел, за винятком судової вимоги.

3. Журналіст має право відмовитись від виконання завдання ре­дакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечить його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли він обнародує неправдиву інформацію, у якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи нанесено мо­ральної образи людині, зобов'язаний у тому ж самому засобі масо­вої інформації визнати свою помилку шляхом вибачення і виправ­лення помилок.

4. Журналіст повинен уникнути у своїх публікаціях образ з при­воду національних, расових, етичних та релігійних поглядів і по­чуттів людей, протидіє екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або ко­ментарів, що стосується фізичних недоліків чи хвороб людини, зо­бов'язаний уникати вживання образливих висловів, які можуть нане­сти шкоди моральному та фізичному здоров'ю людини.

5. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, уникає характеристик людей, які скоїли злочин і вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виклю­чається його право на журналістське розслідування пов'язане з ти­ми або іншими подіями і фактами, що мають громадянське звучан­ня і покликані захищати інтереси суспільства і особи.

6. Журналіст відповідає власним іменем та репутацією за до­стовірність будь-якого повідомлення і справедливість суджень, по­ширених за власним підписом, чи за псевдонімом або анонімно, але

з його відома та згоди.

7. Журналіст у своїй професійній поведінці не повинен ставити особисті інтереси понад усе. Замовчувати чи публікувати інфор­мацію шляхом одержання незаконних винагород або подавати її як таку, що містить наклеп, упередженість, дифамацію, необгрунтовані звинувачення неприпустимо. Привласнення чужих думок і творіЕ (плагіат) суперечить гідності журналіста.

8. Журналіст поважає честь і гідність людей, які є об'єктом йогс професійної уваги. Він утримується від втручання у приватне житті людини, не вдається до необґрунтованих звинувачень, які могли б зашкодити репутації чи моральному авторитетові Іншої особи.

9. Журналіст у всій своїй діяльності незалежний від владних структур. Він утримується від участі у поширенні інформаційних ма­теріалів з метою наживи, вважає непристойним використовувати свою репутацію і професійні права для поширення повідомлень рек­ламного або комерційного характеру.

10. Журналіст поважає і відстоює професійні права своїх колег, дотримується норм і правил поведінки у творчому колективі, вболіває за свій авторитет. Його прикрашає скромність, він гідний творчого визнання. Моральний обов'язок журналіста - постійно вдо­сконалювати свої фахові знання і вміння.

212