§ 3. Поетика журналістського твору

Давньогрецький оратор Ізократ так мовив при силу слова: "Сло­во не тільки вивільнило нас із кайданів тваринного життя, завдяки йому ми звели міста, створили закони й осягли мистецтва. Сила йо­го така, що без нього не може бути нічого розумного. Слово започат­ковує всі вчинки і наміри". Проблеми і аспекти мистецтва слова вив­чає поетика- розділ теорії літератури, а відтак журналістики, що досліджує структуру твору і систему зображально-естетичних за­собів, які використані в ньому. Це стосується ґрунтовних досліджень з теорії літератури, зокрема видатного трактату Аристотеля "Про ми­стецтво поезії".

Часто поетикою, на відміну від теорії літератури, називають ту її частину, що вивчає композицію, мову та віршознавство, власне фор­му творів.

Вужче значення поетики - художньо-образні особливості твор­чості видатного письменника-публіциста.

Предмет і об'єкт поетики бувають різними. Загальна поетика досліджує художні засоби і закони побудови твору, способи втілення авторського задуму залежно від літературного роду, виду і жанру. Описова поетика виявляє особливості конкретних творів окремих авторів чи цілих періодів або напрямків в літературно-публіцистич­ному процесі. Історична поетика вивчає розвиток літературно-ху­дожніх засобів (тропи, фігури, рими) і категорій (художній час, простір, ритм). В широкому розумінні, поетика співпадає з теорією літератури, у вузькому - з дослідженням поетичної мови або худож­нього стилю. Терміном "поетика" визначають також систему худож­ньо-публіцистичних засобів, яка використовується у творі і характер­на для творчості письменника, публіциста.

Така система має різнобічний і широкий інструментарій поетики: деталь, портрет, пейзаж, інтер'єр (екстер'єр), мовна і дійова характе­ристики, домисел і вимисел, образні ресурси, авторське "я" і ав-тобіографізм, особистість в журналістиці і особистість журналіста, характер і конфлікт, мовно-стильове багатство журналістського тво-РУ-

262

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

ДЕТАЛЬ, ПОРТРЕТ, ПЕЙЗАЖ, ІНТЕР'ЄР За влучним висловом І.С.Тургенєва: "Талант - це деталь". Лю­дині творчій цей вислів майстра слова слід добре пам'ятати.

В теорії журналістської творчості під деталлю розуміють різно­вид образу, що являє собою яскраву рису, виразну подробицю. Де­таль, хоч і не має самостійного значення, все ж служить глибшому і яскравішому змалюванню картини, образу, портрету людини, підкресленню важливого у створенні ілюзії неповторного. Вона на­дає переконливості публіцистичному письму, робить його ва­гомішим, змістовнішим, тому широко використовується в жур­налістських жанрах.

Яскрава деталь в портреті людини, характері, манері говорити, жестикулювати, сміятися - важливий засіб індивідуалізації, а разом із тим і типізації образу. Іноді, якась деталь може бути домінантою всього твору, набувати глибокого алегоричного значення. Проходячи через твір, вона надає йому певної тональності, композиційної цілісності, і в такому випадку може мати відносно самостійне зна­чення.

Правдивість деталей, поряд із типовістю характерів і обставин, є важливою рисою реалізму, достовірності письма. Способи викорис­тання деталі залежать від специфіки матеріалу, жанру і, звичайно, майстерності журналіста. Уміння автора оперувати промовистими деталями (документальними і художніми) збагачує його палітру, підносить твори до рівня високої майстерності.

Портрет - зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя героя, одягу, взуття тощо. Портрет служить одним із засобів типізації, особливо індивідуалізації образу персонажа. Вже зовнішній вигляд часто говорить про деякі риси вдачі героя. Проте інколи, його зовнішність контрастує з людською сутністю. Чудова ілюстрація - Квазімодо в романі В.Гюго "Собор Паризької богома-тері": мав потворну зовнішність і прекрасну душу.

В журналістському творі портрет сприймається як аналог душі героя. Звідси і поділ його на внутрішній і зовнішній.

Портрет в журналістському творі дає можливість наочно побачи­ти героя, і в цьому плані він стимулює читацьку увагу. Інша його функція - допомогти через відтворення певних зовнішніх деталей за­зирнути у світ душі людини, світ її емоцій і почуттів.

263

Портрет в журналістському творі - достовірний. В цій співвідне­сеності з конкретною людською особистістю, в документальності і полягає специфічна риса журналістського (публіцистичного) портре­та, котрий визначає й інші його риси, перетворюючи його на іншу якісну даність, ніж літературний образ.

"Зовнішній портрет", як правило, пов'язаний з "внутрішнім порт­ретом". Але таке зчеплення портрета і характеру не є атрибутивним в журналістському творі. Творча практика оперує багатьма прикла­дами, коли журналіст не дає зовнішнього портрета або обмежується лише кількома начерками зовнішності героя.

Передати внутрішній світ, характер людини через портрет непро­сто, оскільки часто-густо необхідно через нього відобразити душев­ний стан героя, його ставлення до навколишнього світу й до самого себе, вловивши при цьому ті головні, домінуючі риси, що визначають його як виразника тих чи інших рис сучасника. Портрет конкретної реальної людини - це своєрідне узагальнення, оскільки відтворення портрету людини - не стільки копіювання, скільки виявлення через індивідуальне, суспільно значимого, характерного. Уже в портреті героя журналіст шукає соціальний смисл, соціальну якість. Портрет людини, особистості вимальовується як портрет-характеристика, портрет-біографія. І разом з тим він має глибоко індивідуалізоване забарвлення.

Але не завжди портрети докладно змальовуються у творі. Це за­лежить від стилю журналіста, а також від жанру твору. Деякі жур­налісти зовнішній вигляд персонажа малюють окремими виразними штрихами.

В журналістській практиці портрет утвердився як жанровий різновид: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет.

Автопортрети в пресі з'являються рідко, оскільки змалювання автором самого себе - не є завданням журналістської діяльності. І все ж вони не поодинокі.

Соціальний портрет - різновид нарису, героєм якого є звичайна людина, конкретна особа - типовий представник певної соціальної групи. Характер персонажа такого нарису автор створює за принци­пами типізації, а знаходить його в особі, яку "відшукує" серед бага­тьох індивідуальностей. Водночас він розкриває найсуттєвіші риси

264

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

характеру. Перед читачем постає людина громадянського темпера­менту, майстер своєї справи. Соціальний портрет акцентує увагу на найхарактерніших рисах суспільного плану, показує людину як носія громадських відносин, як представника широкого загалу. Створюю­чи життєпис такого героя, журналіст спирається на факти й цифри, використовує різноманітні спостереження, соціологічні і власні дослідження.

Соціологічний портрет - теж різновид нарису, центральним обра­зом якого є тип людини, що втілює характерні риси представників певної соціальної категорії. Кожен персонаж такого твору - носій ок­ремих виразних соціальних рис, які, формуючись у систему, створю­ють в уяві читача синтезовану постать представників суспільства. Соціологічний портрет висвітлює, як правило, найважливіші соціальні проблеми і питання. Він будується на основі статистико-соціологічних даних, результатах соціологічних методів дослідження (спостереження, опитування, контент-аналіз, експеримент), підра­хунках, цікавих фактах, які добрав сам журналіст. Такий творчий процес нагадує своєрідне соціологічне дослідження.

На шпальтах газет знайдемо політичний портрет, портрет політи­ка. При певній схожості вони все ж відмінні. Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці осо­бистості. Портрет політика - це не обов'язково виклад його політич­них поглядів та дій в їхній динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концепту­альні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті, людська індивідуальність мовби поступається місцем політичному єству особистості, тобто доміную­чий бік твору - політика як основна, професійна сфера діяльності. При цьому розкривається вона на досить широкому історичному фоні з відображенням усіх перипетій політичної кар'єри, що, в свою чергу, безпосередньо залежить від життєвості і реальності доктрин, теорій, які висував і обстоював політик.

Інструментарій політичного портрету - політична біографія, політичне досьє, політична реклама, політична інтрига.

Місце і функція пейзажу в журналістському творі специфічні. Як виразний засіб, пейзаж в журналістських жанрах "працює" на зміст,

несе глибоку ідею. Картини природи сприяють розкриттю ситуації служать фоном, на якому розгортаються події, вказують на місце і час, створюють локальний колорит, той настрій, ті почуття, які вик­ликає природа у героя, посилюють ліризм і драматизм оповіді, уви­разнюють ідею твору.

Найчастіше до інтер'єру вдаються у репортажі, кореспонденції, нарисі, коли необхідно показати обставини, в яких відбувається подія. Опис внутрішнього вигляду будинку, меблів чи інших побуто­вих речей багато що може розповісти про вдачу, вподобання, харак­тер героя.

Зрозуміло, повніше розкрити внутрішній світ персонажу можна з допомогою мовної характеристики. Мова героя безпосередньо пов'язана з його соціальною належністю, психічним складом душі. Вона є засобом "саморозкриття" героя.

ДОМИСЕЛ І ВИМИСЕЛ. ОБРАЗНА СТРУКТУРА ЖУРНАЛІСТИКИ

Домисел - вид фантазії, логічно вмонтований здогад, процес ос­таточного освоєння життєвого матеріалу. До домислу вдаються тоді, коли фактичний матеріал потребує ще додаткового освітлення, роз­криття тих граней, які не підкріплені прикладами. Не порушуючи до­кументальної основи, журналіст чимало "дописує" своєю творчою уявою. Сфера домислу широка: здогадка про суть нових відкриттів, розтлумачення ще не осмислених даних (цифр, показників), "вига­дані" діалоги, описи, які розкривають характер людини, підкреслю­ють риси її вдачі. Домислюється і психічний стан героя, розгадують­ся мотиви його поведінки, розкриваються внутрішні почуття. Доми­сел ґрунтується на законах логіки, знанні дійсності, фактичній основі і не має нічого спільного з перекрученням і вигадками.

Вимисел - теж вид фантазії, життєво виправдана "вигадка", твор­ча уява автора. У журналістській творчості вимисел проявляється в ретельному відборі фактичного матеріалу, віднайдені (не "компону­ванні" з окремих рисочок, як це робить письменник) ситуацій, що ре­ально існують, живих осіб з відповідними негативними чи позитивни­ми особливостями їхнього характеру, людської вдачі. Збагнути суть будь-якого явища, передбачити тенденцію його розвитку авторові допомагає світогляд, життєвий і культурний досвід, професійне чут­тя.

266

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

Журналістика, публіцистика використовують образно-понятійний метод відображення дійсності. Образність надає журналістським творам художньої виразності, емоційної забарвленості, робить їх життєво правдивими. Образність - спосіб естетичного освоєння дійсності, який полягає у специфічному відтворенні життя за допо­могою образів. Велику роль у здійсненні цього відіграють вимисел і домисел.

У журналістики і публіцистики своя естетика, особлива об­разність. Звернення журналістів і публіцистів до прийомів художньо­го письма - якість, що характерна не стільки для художнього, скільки естетично розвинутого буденного мислення. Виразність цифри, ци­тати, документальний образ - надзвичайно складне мистецтво ху­дожньої типізації факту. Побачити, виявити образ - мистецтво над­звичайно тонке. Образ - специфічна форма естетичного освоєння дійсності. Конкретна і в той же час художньо узагальнена картина життя, яка створена за допомогою слова. Образ є формою існуван­ня змісту твору, носієм думки, який виразно розкриває читачеві ідею, впливає на людське почуття. У цьому його пізнавальна і виховна цінність.

Образ в журналістиці - це концентроване вираження думки, дії, характеру, який формує наочно-порівняльну уяву про об'єкт відобра­ження, його домінуючі ознаки і виражають позицію автора. Чим яск­равіші і різноманітніші образи журналіста, тим дієвішими будуть йо­го твори. Образ у журналістиці дає змогу яскраво відтворити явище, глибоко розкрити суть описуваного предмета, точніше його оцінити. На відміну від образу саме художнього, показує дійсність опукліше, рельєфніше, тенденційно спрямованіше, політично виразніше, без

особливої деталізації.

Типологія образів у журналістиці: саме публіцистичний образ, словесний образ та інші елементи художньої стилістики; художній образ; публіцистико-художній образ; асоціативний художній образ; образ автора; окремі образні елементи.

Різновиди саме публіцистичного образу: образ-факт, образ-ха-

рактер, образ-символ.

Своєрідність журналістики, публіцистики як особливого типу творчості полягає в тому, що її творець паритетно користується по­нятійно-логічним та художньо-образним методами. Свою реалізацію

267

вони набули в самій системі жанрів: аналітико-публіцистичних і ху­дожньо-публіцистичних. В останніх жанрах основним, цементуючим форму відображення дійсності компонентом є публіцистико-ху-дожній образ. Механізм його зародження і функціонування можна виразити таким творчим ланцюжком: поняття стає образом, а образ розкриває думку. Публіцистико-художній образ - "образ-зв'язківець" між публіцистикою і художньою літературою, але все ж відносно са­мостійна ланка в образній структурі журналістики.

Публіцистико-художній образ - один із виразних засобів образно­го мислення публіциста, впливу на художній досвід читача. Мотивом у створенні публіцистико-художнього образу нерідко виступає соціальне замовлення, образний виклад соціального явища, який узгоджується з внутрішнім порухом душі публіциста, з його здатністю мислити як політик і художник.

В образному потенціалі журналістики завжди присутній оптимізм мислення автора, що в цілому відповідає духу і букві принципів творчого процесу. Виступаючи представником і виразником суспільної думки, журналіст тим самим висловлює своє світоро­зуміння і світосприймання. Образ автора-оповідача мов би з'єднує зміст і форму, стає посередником між дійсністю, результатами її усвідомлення журналістом і читачем. Сама поліфункціональність автора у творі народжує особливий образ - образ автора.

Образ автора - не звичайний "образ", "характер" у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випадках наближено відображає особливості цієї особистості.

Якщо в художній літературі образ автора - все-таки образ зобра­жений, тобто образ, який має автора (письменника), то в жур­налістиці ми маємо справу не з образом оповідача, а безпосередньо з автором. Іншими словами, маємо справу з автором-людиною, яка не ставить собі за мету створення власного образу. В цьому принци­пова різниця і унікальність образу автора в журналістиці. Авторське самовираження має кілька шляхів: або "риска в риску", або об'ємно і опукло. Проте співвідношення образу автора з реальною осо­бистістю не завжди прямолінійно, адекватно проявляється у творі.

Образ автора - не самоціль у творі. Журналіст у силу своєї місії творчості не прагне до цього. Текстові і нетекстові показники особ­ливості, в цілому випливають із ситуаційної ролі автора, його кон-

268

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

тактів з матеріалом і читачем. Образ автора має формуючі ознаки і в одній публікації і в серії, і в індивідуальній, і в суспільній свідомості читача.

Характер образу автора в журналістиці має першочергове зна­чення при вивченні індивідуального стилю. Але треба мати на увазі і такий аспект авторської поведінки, як його ставлення до предмету відображення і його "власна" участь в оповіданні. Типологічні варіан­ти характеру "образу автора" засвідчують: автор поза подіями, або автор - безпосередній учасник цих подій, або автор, який "пе­ревтілився" в героя. Отже, образ автора можна трактувати як образ, що об'єднав всі прямі й дотичні прояви у творі особистості жур­наліста, його індивідуального стилю, ставлення до героїв та подій. Ступінь повноти образу автора та його прояву в тексті різний: якщо твір автобіографічний, у ньому він фіксується з максимальною ви­разністю і повнотою.

Зрозуміло, образ автора тісно пов'язаний з емоційно-виразним способом втілення теми і знаходиться в прямій залежності від мови та стилю твору, тобто "емоційним підтекстом".

Не слід забувати, що журналістика, публіцистика "тримається" на самому характері автора. Не менш важливо для нього знайти правильне співвідношення того, що називається "поглядом з сере­дини" (він не повинен бути в ролі стороннього спостерігача чи регістратора і разом із тим, повинен залишатися громадянином своєї країни). Тоді створений ним же самим образ авторе буде

цілісним і привабливим.

Тут необхідно уточнити: специфіка сатиричних жанрів (фейле­тон, памфлет) обумовила формування унікального варіанту образу автора - образу-маски, котрий відрізняється тим, що не збігається з реальним образом автора.

Сьогодні ми спостерігаємо процес, коли не утримується в само­достатньому виді (тобто, лише в журналістському тексті) образ ав­тора. І це цілком закономірно. Журналістська діяльність - не тільки творчий процес, а й самі різноманітні форми спілкування з масами. Література, кінематограф, телебачення наблизили до нас самого журналіста, публіциста. Та й сам він став розповідати про себе роз-кутіше, ширше.

269

АВТОРСЬКЕ "Я" І АВТОБІОГРАФІЗМ В ЖУРНАЛІСТИЦІ Авторське "я" - це вияв ставлення автора до відтворюваних ним фактів, явищ, подій, журналістська позиція, що випливає з авторсь­ких відчуттів і роздумів. Яскравість, переконливість журналістського виступу залежить від змістовності й виразності життєвого матеріалу, актуальності теми й журналістської майстерності. Ця майстерність включає також в себе прийоми мовностилістичного оформлення ма­теріалу, серед яких чимала роль належить авторському "я" - спосо­бу виявлення журналістом своєї причетності до відтворюваних подій. Така манера надає викладові оригінальної тональності, більшої переконливості, щирості й теплоти. Уміле використання ав­торського "я" - показник журналістської майстерності, глибокого ос­мислення життєвого матеріалу.

Нерідко в журналістській творчості ліричні забарвлення думки і почуття автора ніби передаються ліричному герою. Оскільки ліричні твори пишуться від першої особи, часто ототожнюють поняття "ліричний герой" і "автор", хоча відомо: у формі суб'єктивних відчуттів автор прагне правдиво передати думки й почуття свого су­часника, типові переживання людини певної соціальної групи.

Вивчення ролі і функцій автобіографізму як стилеутворюючого засобу - нагальне теоретико-прикладне завдання. В інструментарії поетики журналістики він займає особливе місце, проявляє свою творчу силу і в змісті, і в формі, і в стилістиці тексту, що дає підста­ви говорити про автобіографічну публіцистику як про ідейно-стильо­вий напрям. "Сплеск" автобіографічної публіцистики зумовлений і мотивований тим всеохоплюючим успіхом мемуарно-автобіог­рафічної літератури, що порушив колись відчутну грань між белет­ристикою і публіцистикою, документалістикою і тією ж публіцисти­кою. Ми стали свідками взаємопроникнення елементів і прийомів ху­дожнього, мемуарно-автобіографічного і публіцистичного стилів.

Творча практика засвідчує, що інколи, публіцист не може втри­матись в межах одного часового виміру. Явище, факт "обростає" асоціаціями автобіографічного плану. В результаті - з'являється відчутна інтимізація викладу за рахунок введення в текст автобіог­рафічних мотивів, ретроспекцій, асоціацій; інтимізація підкреслює індивідуальність сприйняття дійсності автором і його точку зору.

270

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

Автобіографізм в журналістиці, публіцистиці - поняття бінарне Воно включає:

Автобіографізм героя, тобто спогади про власне життя самого автора твору (в практиці зустрічаються твори, написані від особи са­мого героя, або "автобіографічне" героя інтенсивно використо­вується в композиції і стилістиці твору);

Автобіографізм автора, тобто самого журналіста-публіциста як автора твору з різними комбінаціями та дозами.

У бінарній значимості автобіографізму - героя і автора - питома вага останнього помітно збільшується. Використання його значно підсилює достовірність, точність, емоційність виступів. У такому ви­гляді читач беззастережно вірить прочитаному, бо розуміє: перед ним не плід художнього вимислу, а реальний "відтінок життя", людська доля. "Ефект достовірності" значно посилюється. Зро­зуміло, говорячи про себе, автор насправді говорить про загальне, про людство і його епоху як їхній представник і сучасник, що свідчить про конструктивну функцію автобіографізму.

У творчій практиці сучасної публіцистики автобіографізм автора реалізується в двох планах: автобіографізм особистісний (роз­повідь, відомості про життєвий шлях публіциста) і автобіографізм творчий (розповідь, відомості про творчий шлях публіциста, його оцінка власної діяльності і діяльності колег, "секрети" творчої лабо­раторії тощо). Нерідко автобіографізм творчий носить проблемний характер, торкається суттєвих питань ефективності публіцистичного слова, чутливості соціального слуху. В разі потреби журналіст-публіцист вдається до авторецензії, яка має пояснення й уточнення до задуму, розкриває окремі етапи роботи над твором, принципи йо­го творчої манери.

Автобіографізм особистісний і творчий інколи гармонійно синте­зуються та спрямовуються у творі як одне ціле.

Природа автобіографізму в журналістиці подвійна: з одного боку, він конкретний (об'єктивний), з іншого - не позбавлений чуттєво-оціночного "нарощення" (суб'єктивний) в процесі осмислення дійсності автором. Виходячи з цієї особливості, можна помітити ще одну властивість, точніше, функцію автобіографізму: він виконує асоціативно-естетичну функцію, яка базується або використовує

271

ОСНОВИ ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ_

особливості інших функцій - інформаційно-пізнавальної, комуніка­тивно-естетичної (гедоністичної).

У зв'язку з цим зауважимо: автобіографізм визначає і читацьку орієнтацію, а відтак здатний викликати підвищений інтерес і до са­мого процесу об'єктивізації інформації. В свою чергу використання автобіографізму дається взнаки на пошуках індивідуалізації власно­го стилю. Тому, все ж не забуваймо: захоплення автобіографічною інформацією не бажане. Рецепт повсякчасного автобіографізму журналістських, публіцистичних творів знаходиться у відомому про­тиріччі з теорією та практикою цього виду творчості. З іншого боку, його використання не заперечується. Головне - відчувати межу. Аби не було "самозакоханості", щоб суспільний інтерес був вищим за власний, не було різних тлумачень і викривлень.

Своєрідність автора в публіцистиці проявляється рельєфніше, навіть ніж у художній літературі. Роль автора - визначальна в ній. Ав­торське "я" визначає "температуру", тональність, стиль твору. Публіцист насичує його своїми почуттями і переживаннями з тією єдиною метою, щоб не тільки підвищити емоційну силу виступу, але й зробити читача однодумцем. Звичайно, авторські почуття і меди­тації повинні мати гостроактуальне громадське звучання.

Поєднувати особисте і суспільне - справа не з легких. Важливо, щоб минуле або майбутнє, пропущене через призму індивідуально­го, особистого, переростало в історію становлення особистості і суспільства. Зведення часів, особистого і суспільного буття не є наслідком внутрішнього пошуку і саморуху форми, а наслідком по­глибленого пізнання дійсності і людини як особистості.

ОСОБИСТІСТЬ В ЖУРНАЛІСТИЦІ І ОСОБИСТІСТЬ ЖУР­НАЛІСТА

Людина - розумна соціальна істота із складним духовним світом. Все, що приводить людей у рух, має пройти через їхній розум. Ось чому сьогодні з особливим змістом сприймається вираз "справа ста­виться людьми". І сьогодні для публіцистики вкрай важливо домага­тися відповідності індивідуальної системи цінностей і норм із суспільною ціннісно-орієнтаційною установкою.

Психологи оперують терміном "ефект ореола". Кажучи спроще­но, ефект цей полягає в тому, що публіцист, літератор, або читач з самого початку налаштований на сприйняття героя під певним зна-

272

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

ком (+ чи -), і до певного часу всі його риси інтерпретуються відповідно до поданого знаку (порівняйте портретний нарис про пе­редовика і фейлетон про неробу). "Ефект ореолу" проявляється тоді, коли автор володіє мінімальною інформацією про свого героя або явно недооцінює його. "Ефектом ореола" пояснюється і відомий анкетно-номенклатурний підхід у журналістиці. По суті, нерідко ігно­рується творче правило публіцистики: досліджуючи проблему (еко­номічну, наприклад), неодмінно вийдеш на людину, а описуючи її, не зможеш не побачити проблеми.

Сутність оригінальності особистості визначається її здатністю до самостійності і самоутвердження, підтримання стабільності свого "я", самоконтролю, вмінням регулювати власну поведінку і емоційно-психічні реакції, зберігати свою думку, брати відповідальність на себе.

Принцип зображення людини як особистості з позиції того, як во­на стверджується і реалізується у системі суспільних відносин - ос­новний в журналістсько-публіцистичній творчості.

Публіцист має враховувати соціально-біологічну, соціально-ор­ганізаторську, соціально-реляційну, соціокультурну сторони та по­ведінку особистості.

Сучасна публіцистика враховує дані психології, особливо ре­зультати досліджень психологічної структури і властивостей особис­тості. Як стверджують учені-психологи, ця структура складається із "блоків-систем": спрямованість; особливість психічних процесів і властивостей; індивідуально-типологічні особливості; можливості (досвід); система самоуправління.

Відображаючи особливість, публіцистика тим самим впливає на неї, прагнучи розкрити діалектику взаємозв'язку особистості і суспільства, показати людську особистість як частку соціально-істо­ричного цілого.

Водночас публіцистика - творення людського розуму, його сили і спрямованості. За кожним твором стоїть людина, автор-творець. І він сам, автор, має бути особистістю.

Чи варто взагалі займатися особистістю публіциста? Таке запи­тання хоча й не ставилося руба, але в багатьох публікаціях науково­го характеру, давало про себе знати. Зовнішній привід для такої по­становки питання бачиться в тому, що читач не байдужий до персо-

273

ни самого автора: хто він і звідки родом, як прийшов у журналістику, який у нього характер, де живе і як працює?

В чому своєрідність творчого буття сучасного публіциста? Не тільки відточена майстерність, широкий діапазон і сміливість в роз­робці тем і проблем захоплюють читача. Захоплює сам світ особис­тості, її пристрастей і конфліктів. Все, що пишеш, має бути надто особистим.

Відомо: творча індивідуальність складається із багатьох компо­нентів - інтелект, темперамент, характер, емоції, почуття, які у взаємодії складають систему людського "я". Визначальним є і те, що публіцист - носій певної соціальної ролі і соціально значимі риси особистості публіциста відіграють вирішальну роль у його творчості.

Публіцист, як "жива особистість" (так називав авторське "я" І.Гон-чаров), ніколи не виступає в ролі абстрактного гуманіста. Він не спо­руджує собі словесного п'єдесталу, не носиться з собою. Він повсяк­час серйозний, не боїться, що йому буває тяжко.

ХАРАКТЕР І КОНФЛІКТ У ЖУРНАЛІСТИЦІ Термін "характер" введений давньогрецьким філософом Тео-фрастом. У трактаті про характери він, під кутом зору сатирика і мо­раліста, описав ЗО характерів. В основу його класифікації покладе­на одна з характерних рис: "удавання", "лестощі", "нудний оповідач".

Сучасна психологія під характером розуміє сукупність тих, яск­раво виділених і якісно своєрідних психічних рис людини, які впли­вають на її поведінку та вчинки в різних обставинах - у стосунках з людьми, оцінці суспільних явищ тощо. Характери виховуються суспільним ладом, громадським оточенням.

Слід відрізняти характер у житті від характеру в літературі та ха­рактеру в публіцистиці. Характер у художньому творі - це зображені у світлі авторського ідеалу, відносно постійні властивості і мінливі стосунки, які утворюють своєрідну соціально-психологічну єдність, що формується і виявляється у зовнішній і внутрішній діяльності лю­дини в найрізноманітніших ситуаціях.

Характер у публіцистичному творі має немало точок зіткнення з характером літературним. Та, не дивлячись на таку спільність, ха­рактер у публіцистиці має свої творчі можливості, закономірності й специфіку.

274

__ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦРг.

Тут принагідно звернемося до такого поняття як "характеристика персонажа". Розрізняють моменти зовнішньої і внутрішньої, статис­тичної й динамічної характеристик. До зовнішньої відносяться порт­рет, інтер'єр, біографічні відомості про персонаж, що виходять за межі основного конфлікту в творі. Часто автор від себе подає попе­редню характеристику дійової особи або так звану генетичну харак­теристику. В ній він показує, як виник і сформувався даний характер.

Динамічна характеристика пов'язана з фабулою твору і скла­дається з показу поведінки, вчинків, переживань героя, його думок, розмов. Важливого значення набувають іноді відомості про героя, вкладені в уста інших персонажів чи оповідача. Засобами самоха­рактеристики героя стають його листи, щоденники. Характерні риси однієї особи яскравіше розкриваються за допомогою контрасту, про­тиставлення її іншому героєві.

Важливого значення набуває і характеристика мовна - показ індивідуальних особливостей персонажа за допомогою власної (прямої) мови та опису манери мовлення. У мові кожної людини є щось своєрідне, зумовлене поглядами на життя, суспільним середо­вищем, рівнем культури, професією, характером, психологією, віком, статтю, обставинами. Автор твору прагне підкреслити їхні індивідуальні особливості, відтворюючи, як говорять герої, які слова і в якій формі найчастіше вживають, як їх поєднують у речення, з якими інтонаціями вимовляють.

Але індивідуалізація мови зовсім не означає букваяьного копіювання чиєїсь мови. Для мови персонажу добираються найха­рактерніші слова та вирази. Вводити їх треба з почуттям міри. Тільки в такому випадку вони досягнуть поставленої мети.

Акцентуація характеру особистості в публіцистичному творі до­статньо ініційована визначними публіцистами минулих і нинішнього часів. Національний характер, духовна спадщина, домінація певних психологічних і поведінкових стереотипів - сьогодні у центрі уваги ук­раїнської публіцистики. Для публіцистів найважливіше - які вартості закладаються в основу, які людські якості матимуть пріоритет, який тип зв'язків між людьми домінуватиме.

Публіцистика прагне чітко і оперативно фіксувати динаміку ха­рактеру людини в умовах соціально-економічних і духовних пере­творень. При цьому публіцисту далеко не байдуже, які сторони ха-

275

рактеру людини, факти дійсності, пов'язані з людською діяльністю, він відображає. Чи ті, що тільки-но народилися, чи ті, що даються взнаки. Він розглядає їх як результат діяльності суспільства з його політичними, економічними і соціальними процесами.

Як і література, публіцистика виділяє в характері героя суспільну домінанту, тобто те, що поєднує, пов'язує особистість із процесом перетворень, з історичним рухом і змінами. Саме в суспільній домінанті характеру слід бачити першооснову його розвитку. Соціальна концепція людської особистості залежить від досягнень суспільства в моральному і фізичному вдосконаленні людини. Зро­зуміло, що й публіцист, як громадянин, проходить різні ступені вдос­коналення.

Зміщення центра тяжіння на характер позначилося на змісті, по­етиці публіцистики. Так, сюжетність твору керується саме характе­ром героя, проте варто відзначити, що не завжди маємо справу з по­вноцінно відтвореним характером: він інколи знаходиться в затінку події і бачиться в загальних контурах. І це зрозуміло: відтворення ха­рактеру особистості - не самоціль. Він буває замкненим подіями, на­киданим швидкоруч, постає умоглядним, статичним. Хоча ці обста­вини можна пояснити, коли виходити з того, що публіцистика, як літописець сучасності, оперує трьома об'єктами дійсності: подія -явище - особистість; тут взаємодіють три творчі стихії: мистецтво відтворення подій, аналіз явищ, відтворення характеру.

Переконливість характеру в публіцистиці залежить від соціаль­но-типового в дійсності: "зразковості", "ідеальності" життєвого ма­теріалу, що знайдений, і в той же час від індивідуальності долі, в котрій, яку дзеркалі, відображено соціально-типові риси особистості даної епохи. Характер особистості проявляється в конкретній ре­альній ситуації або ситуаціях, що, на думку автора, найпоказовіші і продуктивні для його відтворення. Не таємниця, що чимало фактів, епізодів, обставин життя героя, не знаходять або не отримують пев­ного відображення, залишаються поза його межами. В цьому, в певній мірі, проявляється тенденційність підходу автора.

"Технологія" відтворення характеру різноманітна. Від літератур­ного характеру вона відрізняється здебільшого самим принципом (соціально-типовим) відбору життєвого матеріалу. І попри все, хоча публіцистична творчість і не вимагає об'ємного психологізму, багато

276

_ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС.

творів вигідно різняться саме скрупульозним дослідженням душев­них порухів героя. Для митця, відомо, домінанта творчості - образ для публіциста домінанта - думки. Та все ж "психологічний профіль" особистості - відправна точка.

Якщо в літературі характер створюється, то в публіцистиці він відтворюється. І можна це зробити двома способами: номінативним і динамічним.

Джерела пізнання характеру людини - бесіди з нею, листи, що­денники, автобіографія, матеріали ЗМІ (в тому випадку, коли про ге­роя вже писалося попередниками-журналістами). В них автор шукає опорні риси характеру, з'ясовує звички, вподобання, інтереси, що дає змогу багатомірно відтворити духовний світ героя. При цьому автор оперує серією методів, що виробила творча практика: бесіда, спостереження, усне опитування, анкета тощо. Джерела пізнання і методи вивчення характеру, сприяють цілеспрямованому відбору життєвого матеріалу з позицій типового, соціально значимого та

індивідуально неповторного.

Публіцист виробляє власну систему осмислення фактів, яка ба­зується на глибокому і детальному вивченні живої натури сучасника у всій її складності і тому сприяє правильному розподілу світла і тіней в оцінці життя героя. Логіку "живого характеру" він знаходить переважно в образі думок, вчинків, біографії, роботи героя. І це підвищує ідейно-естетичні можливості прояву своєрідності, оригіна­льності людини, несхожість героя З ІНШИМИ. .„„

Для відтворення характерів в публіцистиці існує різноманітний інструментарій поетики: портрет, мовна характеристика, пейзаж, інтер'єр, внутрімонологічна мова, специфічні засоби публіцистичної виразності - аналогії, ремінісценції, асоціації, паралелі, статистич­ний матеріал.

В системі категорій публіцистики, особливо художньо-публіцис­тичних жанрів, пануючим стає характер як найточніший, суб­станціальний засіб об'ємного відображення духовного світу особис­тості. Звідси випливає, що найголовніший закон публіцистичної творчості полягає в тому, аби у творі було співвіднесено як осмис­лення розвитку суспільства, так і характер особистості. Нам ви­дається, що характер у публіцистичному творі - це творче відтворен­ня "психологічного профілю", характерологічного малюнку особис-

277

тості, її діяльності і життя, громадянської позиції в світлі суспільного ідеалу засобами публіцистики. В характері проявляються, чітко ок­реслюються соціально значимі властивості і орієнтації, риси людсь­кої індивідуальності, розкривається своєрідність конкретно-історич­ної дійсності, визначається цінність особистості в контексті епохи.

Характер особистості найповніше проявляється в конфліктній ситуації. Конфлікт художній - це протиборство, протиріччя між зобра­жуваними в творі діючими силами: характерами, характерами і об­ставинами, різними рисами характеру.

Конфлікт у публіцистиці - головний засіб розкриття характеру, по­няття бінарне. Він має відображати об'єктивне соціальне про­тиріччя, динаміку суспільного процесу і водночас є засобом відобра­ження, художньо-публіцистичним прийомом у розкритті характеру.

На відміну від художньої літератури, публіцистика освоює соціальний конфлікт не опосередковано (шляхом художнього уза­гальнення), а прямо, фактично передаючи і науково аналізуючи соціально-історичні та духовні протиріччя дійсності через призму особистості.

Як і в літературі, бінарний механізм конфлікту в публіцистиці спрямований на глибоке розкриття характеру особистості і обста­вин, які формують її.

Природа конфлікту в публіцистиці - соціально-моральна. Осо­бистість характеризується дією, яка чітко і виразно проявляється в ситуації конфлікту - розмежування, зіткнення, боротьби.

Оскільки конфлікт у публіцистиці базується на соціальних фак­тах, несе в собі соціальну оцінку дійсності, то і вибір самого конфлікту диктується, насамперед, соціальною дійсністю з ди­намікою її безперервних змін і протиріч. Навіть якщо у публіцистич­ному творі йдеться про індивідуально-психологічний конфлікт, він всеодно розглядається автором на рівні і в світлі соціальних теорій та уявлень з обов'язковим оціночним знаком, який в літературному творі може бути і відсутнім.

Крім цього, конфлікт у публіцистиці здатний прогнозувати тен­денції власного розвитку: від локально-спонтанного до суспільного конфлікту-проблеми, з одного боку, самоконструювання шляхом власного розв'язання - з іншого.

278

___ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

Реалістичність конфлікту впливає і на його багатоскладовість. Його вищі поверхи можна визначити відповідно до основного поло­ження мистецтва слова, тобто сфери творчості про характери і об­ставини як внутрішньо-психологічний і зовнішньо-подієвий. Внутрішньо-психологічний реалізується на рівні людини і її характе­ру, зовнішньо-подієвий - навколишньої дійсності. Гармонійне поєднання цих двох аспектів конфлікту веде до продуктивних наслідків. Синтез характерів і подій дає змогу повно і точно зафіксу­вати, скорегувати орієнтири соціального розвитку суспільства, його соціально-економічних, політичних, духовних основ, постулатів, про­блем і завдань.

Спостереження над природою конфлікту дають змогу виділити

його визначальні ознаки:

форма соціально-політичного і ідейно-естетичного освоєння

і осмислення протиріч дійсності;

соціально-політична детермінованість, заангажованість; співвіднесення з проблематикою, тематикою та ідейно-емоційною спрямованістю твору;

чітко виражена авторська концепція дійсності і людини; оціночна характеристика публіциста. Дослідження багатоманітності конфлікту у публіцистиці, дають можливість виділити, як домінуючі в практиці, такі їхні типи: подієвий, проблемно-тематичний, конструктивно-технологічнйй.

Виходячи з практики, матеріалу, яким оперує публіцист»можна умовно виділити узагальнені конфлікти типу "людина-проблема" і "факт-проблема". Перший у чистому вигляді проявляється у худож­ньо-публіцистичних жанрах, другий - в аналітико-публіцистичних. Ці конфлікти взаємопов'язані, їхнє штучне роз'єднання неможливе, оскільки вони знаходяться в діалектичному взаємозв'язку.

Конфлікт у публіцистичному творі - це характеристика особис­тості дією з перемінним виявленням її психічного складу, духовного

світу і виховання.

Конфлікт забезпечує оповіді високу динамічність. Не випадково публіцисти дошукують в біографії героя до такого опорного момен­ту, який би працював на ідею твору. В динаміці фактичного ма­теріалу і високому ідейно-художньому рівні його викладу - гарант ви­сокого читацького інтересу. І ефекту впливу на аудиторію.

279

Справжня, високого ґатунку публіцистика просто немислима без взаємодії, органічного зчеплення з іншими формами словесного ми­стецтва (наприклад, художньою літературою) і суспільними науками (психологією, соціологією). Таким є один із головних ідейно-естетич­них законів публіцистики, що пояснює її синтетизм. ПУБЛІЦИСТИКА І ЛІТЕРАТУРА: ЖАНРОВЕ ВЗАЄМОЗБАГАЧЕННЯ Відомо, яку динаміку тематико-стильових напрямів, жанрових пошуків, категорій поетики виробила літєратурно-художня і публіци­стична практика XX ст., скільки традицій і новацій знайшло своє втілення в її практиці.

Тенденція політизації літератури і мистецтва (читай: впливу публіцистики) - в центрі уваги дослідників. Вище йшлося про вплив художньої літератури, особливо мемуарно-автобіографічної, на роз­виток інтимізації публіцистики. Одне слово - продовжується продук­тивно-творча інтеграція публіцистики і художньої літератури. На рівні тематики, стилів, жанрів продуктивно-творча інтеграція вирази­лася у появі нових "сімбіозних" жанрів, до яких належить газетне оповідання. Воно сприймається як дійовий засіб впливу на суспільно-художню свідомість аудиторії. Як форма відображення дійсності, воно вирізняється самостійністю, а в системі жанрової публіцистики і літератури займає проміжне місце, слугуючи продук­тивно-творчим ланцюжком між цими двома видами творчості. Газет­не оповідання - художньо-публіцистична розповідь на актуальну соціально-політичну і морально-етичну проблематику, що виконує в контексті матеріалів номера газети ідентичну їм функцію.

Зазначимо - помітно зростає питома вага етюдів, естів в палітрі художньо-публіцистичних жанрів.

Сучасній поезії і прозі зовсім не чужа пристрасть до документу, факту, що викликало до життя інтенсивний розвиток віршованої публіцистики. Документ і самовиражене почуття - такий сплав її жанрів. В них синтезується естетичне осмислення дійсності і експре­сивно-образне відображення дійсності, вони наділені своїми функціональними особливостями.

Виходячи з естетики документалізму, методів художньо-естетич­ного відображення в журналістиці, типологія жанрів віршованої публіцистики представлена творами поетико-пропагандистського та сатиричного видів. До першого відносяться: поетичний репортаж,

280

ЖУРНАЛІСТИКА: ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

поетичний нарис, поема-репортаж, поетичний нарис, поетичний ре­портаж, поетичний щоденник, поетичний лист. Жанри сатиричного виду своїм завданням ставлять критику вад, прорахунків в усіх сфе­рах нашого життя. На озброєнні поетів-сатириків: пародія, епіграма, віршована мініатюра, байка, віршований фейлетон, віршований памфлет. Визначення жанрів сатиричного виду як віршованих, пояс­нюється їхньою змістовною сутністю, оскільки в їхній основі лежать такі факти і об'єкти зображення, що про "поетизацію" та "по­етичність" не може бути й мови.

У ході класифікаційного аналізу виявлено і міжвидові жанри: га­зетний вірш, віршована текстівка, віршований коментар. Газетний вірш - це закінчений за змістом і формою публіцистичний твір у віршах гостороактуальної соціально-політичної тематики з чітко ви­раженою позицією автора й адресою виступу.

Поет веде щоденник епохи. Це не стільки образний вислів, скільки явище літературно-публіцистичного процесу. Звичайно, талант -рідкість, але настільки ж вірогідно і те, що він може розкритися, зміцніти, проявити себе лише за певних умов. Про нього треба турбуватися. Тут багато можуть зробити редакції, Спілки письменників і журналістів.

В сучасному творчому досвіді помітно посилила свої позиції поети­ка словесного мистецтва, удосконалюється і накопичує силу образна структура публіцистики, розширюється її логіко-психологічний інстру­ментарій. І все це спрямовано на розкриття соціальної типовості доль і характерів, оновлення національної та індивідуальної психології.

У параграфі розглянуто концептуальні підходи до теоретичних засад такої творчої проблеми, як поетики журналістського (публіци­стичного) твору. Глибше і детальніше оволодіти визначеною темою допоможе звернення до спеціальної літератури.