§ 5. Змі та проблеми етнополітичного розвитку україни в процесі державотворення

Проблема пошуку власної інформаційної ніші у міжнародному інформаційному просторі й відтворення власного соціально-культурного організму є щонайгострішою і постає в усій повноті в Україні кінця XX сторіччя для особистості, суспільства, культури, влади і вітчизняних ЗМІ.

Історична ситуація, що пов'язана з трансформацією соціоекономічної системи, культури, способу життя та мислення, що відбувається в Центральній та Східній Європі, порушує багато теоретичних і практично-політичних проблем. Цей факт є особливо переконливим у випадку створених в останнє десятиліття нових незалежних країн-республік зі складу колишнього Радянського Союзу. Майже всі ці країни, у тому числі і Україна, зустрічаються з гострими проблемами пошуку власної ідентичності (державної, політичної, етнічної, соціокультурної, інформаційної). Водночас перехід до нового (системи базових цінностей, способу життя, структури соціальних інституцій) відбувається за умов невизначених чітко політичних, соціо-економічних та соціокультурних орієнтирів. Проблема інформаційної ідентичності за таких нових обставин розвитку людської цивілізації стає універсальною. Саме на тлі цього універсального переходу, коли триває процес національно-державного будівництва, відбувається фундаментальна трансформація соціально-економічної та політичної систем, культури, способу життя та світогляду в Україні.

До процесів "перевідкриття минулого", "повернення історичної пам'яті народу" були активно залучені й вітчизняні мас-медіа. Інформаційне поле, яке створюється ними надто багатоманітне за змістом повідомлень, формами і якістю їхньої подачі. Тому будь-яка інформаційна діяльність, що зачіпає інтереси й потреби тієї чи іншої людини або суспільства в цілому - незалежно від того, чи стосується вона проблем політики, культури, етнічності чи соціальних проблем, - спрямована не тільки на інформування своєї аудиторії, але й на формування або зміну позицій, точок зору, ціннісних орієнтацій. Тобто, говорячи мовою психології, йдеться про вплив на етнокультурні, політичні та інші соціальні установки особи та групи стосовно тих чи тих явищ суспільного життя, зокрема, в його етнонаціональній сфері.

Засоби масової комунікації завжди виступають вагомим чинни­ком, що впливає на розвиток всіх соціо- та етнополітичних явищ, особливо в переломні для життя країни часи. Цьому сприяє їхня особливість - ЗМІ належить до швидкозмінних мобільних суспільних інститутів. Тому принагідно зауважимо, що успіх у відстоюванні національних та соціокультурних інтересів того чи іншого етносу чи нації загалом за нинішнього інформаційного світу великою мірою залежить від стильової різноманітності відповідного інформаційного продукту, технологічної досконалості й пропагандистської дієвості ЗМІ. Отже, засоби масової комунікації, які виховують у своєї аудиторії потребу у протистоянні духовному й культурному розчиненню в інформаційному середовищі, формують у неї відповідні до заданого соціального середовища системи цінностей, загальновизнані у суспільстві ідеали, зразки та норми буття (виконуючи таким чином функцію соціалізації), передають культурно-освітні орієнтації виступають захисниками інтересів своєї держави, її національно-культурної політики.

За загальними уявленнями, які наполегливо формуються в суспільній свідомості та психології українського суспільства засобами масової інформації, що у більшості своїй не набули статусу незалежних, офіційними урядовими деклараціями, заявами та програмами різних політичних партій та рухів, чисельними концептуальними розробками вітчизняних та зарубіжних аналітиків, сучасне українське суспільство трансформується у бік демократії. Ця декла­рація приймається як аксіома на віру, як щось звичайне й зрозуміле, що не лише не потребує доказів, але й не припускає жодних сумнівів та скепсису щодо її суті. Наявність різних систем ідеологічних інтер­претацій та тлумачень демократичного процесу в Україні, а також численні причини об'єктивного та суб'єктивного характеру ще раз переконують, що демократія "як така", демократія «у чистому вигляді» неможлива. Проблема в іншому - як, зберігаючи, соціокультурну та інформаційну ідентичність, реалізувати демократичний алгоритм розвитку суспільства. Ця проблема діалектики національно-імнікального та інтернаціонально-універсального (а демократія та _принципи громадянського суспільства належать, безперечно, до останніх) є однією з найважливіших та найгостріших для сучасного політичного процесу в Україні. Але відповідь на питання про те, чи можливий власний "український шлях" демократичного розвитку, великою мірою залежить від того, чи базуватиметься він на принципах соціальної самоорганізації, на процесах соціокультурної та політичної творчості (створення ідентичностей) "знизу" чи відбуватиметься за принципом соціального конструювання "згори", за традиційним політичним сценарієм "свідомого планування". Унезалежнення національного життя стало стрижнем в посттоталітарній Україні. Звідси - нагальна потреба наукового осмислення етнонаціональної самоорганізації, проблеми національної державності, державного управління національною структурою, формування соціально-політичних механізмів вирішення суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, аналізу існуючих форм національного об'єднання і моделювання нових.

Шляхи і форми творення громадянського суспільства в нових державах включають чимало політичних, економічних, правових та культурних підходів теоретичного і практичного характеру. Між тим радикальні зміни останніх років загострили й актуалізували етнічний фактор у розвитку сучасних суспільств Східної Європи. Тому важливим, як на сьогодні, залишається обговорення і вирішення кола питань, пов'язаних з етнонаціональними параметрами входження України в громадянське суспільство, саме крізь призму проблеми взаємодії української нації та етнічних меншин з урахуванням східноєвропейського геополітичного контексту.

Взаємодія ЗМІ й громадської думки в процесі розбудови грома­дянського суспільства в реальній практиці мас-медіа виглядає як єдиний процес соціального управління, в т. ч. етнонаціональною сферою життя. Це, наприклад, можна довести, спираючись на таке системне уявлення: "ЗМІ - суспільство" - "суспільство - громадська думка" - "суспільна думка - ЗМІ". Отже, розглядаючи ЗМІ, як важливий засіб впливу на свідомість масової аудиторії, треба враховувати, що реалізація основної внутрішньої суперечності у діяльності ЗМІ, як компоненту інформаційно-комунікативних зв'язків, призводить до висновку, що саме ЗМІ є одночасно продуктом громадської думки й силою, яка її формує. Ці аспекти в системі засобів масової інформації, включаючи пресу національних меншин, набувають особливого значення у переломні періоди життя суспільства, коли виникає необхідність у принциповій переоцінці історичних, політичних, духовних цінностей життя, кардинального оновлення суспільства

В той же час, відображаючи характерні соціальні й національні почуття та настрої етнічних меншин, їхні погляди і ставлення до викликаних життям проблем України, ЗМІ повинні виступати як арена всебічної й безперервної взаємодії між ідеологією й суспільним життям, як своєрідний ініціатор цієї взаємодії й засіб її практичного втілення. В цілому ж такий напрямок діяльності й функцій як загальнополітичних ЗМІ, так і мас-медіа національних меншин є важливим для становлення і розвитку громадянського суспільства, вирішення етнонаціональних та етнополітичних проблем.

Виконуючи своєрідну інформаційно-комунікативну роль у процесах відродження і збереження духовної і культурної спадщини кожного з етносів, що населяє Україну, відбиваючи існування в суспільстві політичних проблем, висунутих етнічним відродженням, політизацією етносів та етнізацією особи такі засоби масової інформації завжди будуть виразниками актуалізованого стану суспільної свідомості. У цьому напрямку пресові видання діють як сила, що стабілізує чи модифікує той чи інший стан суспільної свідомості шляхом активізації сприйняття людиною одних потоків інформації й стримування інших. Таким чином, реалізується потреба послідовно­го поступу України до громадянського суспільства з чіткою програ­мою в національному питанні, поступу у сфері національних відносин.

Україна стала на шлях запізнілого розвитку, що й визначило швидкий бурхливий процес політизації етносів-мешканців України. Всі ці чинники викликали нагальну потребу у безпомилковому визначенні напряму розв'язання сукупності міжнаціональних (міжетнічних) проблем. Адже саме вони стосуються усіх сфер життєдіяльності суспільства - державно-адміністративного ладу, військового будівництва, типу економіки, культури, мовної політики, прав людини тощо.

Інтеграція України у відкрите громадянське суспільство має дві взаємопов'язані лінії розвою: внутрішньодержавну і загальноєвропейську. Реалізація останньої також неможлива поза інтеграцією Ук­раїни в східноєвропейському регіональному просторі, що виключає ізоляціоністські підходи. При цьому ключовим на сьогодні тут є утвердження реальної демократії, що відбувається, як відомо, на шляхах плюралізму культур та водночас через соціально-економічну і політичну інтеграцію етнічних груп у єдиному національно-держав­ному просторі. Найреалістичнішою тут є політика багатокультурності, яка повинна підтримуватися вітчизняними ЗМІ, оскільки в такій поліетнічній державі, як Україна, вона блокує руйнівну дію етнічного фактора, дає змогу зміцнювати міжнаціональну злагоду, стримує відцентровість етнополітичної регіоналізації та відповідає нормам міжнародного права на вільне етнічне самовиявлення людини і меншин у новій Українській державі.

Необхідно відродити таке громадянське суспільство, де гар­монійно розвиватимуться всі етноси, етнічні групи, з тим щоб етнонаціональна політика стала засобом духовного розвою української нації, її соціального, економічного, політичного розвитку.