3) Журналістські норми – це правові й ціннісні основи журналістської діяльності.

Розрізнять два типи норм:

• формальні норми;

• соціальні норми.

Формальні норми – це загальні правові норми, тобто юридичні норми. До них, крім законів і кодексів, належать конституційно-правові норми. На журналістів загальні закони поширюються, як і на всіх інших громадян: журналісти мають дотримуватися не лише законодавства про пресу, а й кримінального та цивільного права. Крім того, у законах про пресу та державних договорах містяться зобов’язання щодо незалежності, доцільності, достовірності, об’єктивності, неупередженості, сумлінності, а також відокремлення факту та думки, новини від коментаря.

Соціальні норми – це норми, які не зафіксовані юридично, проте є загальноприйнятими і їх дотримуються ЗМІ та журналісти. Тому соціальні норми не є ні законами, ні постановами, що розглядаються у позовному порядку та у разі порушення тягнуть за собою юридичні наслідки.

Соціальні норми поділяють на дві групи:

• організаційні норми;

• професійні норми.

Організаційні норми стосуються ЗМІ як організацій: вони описують зразки організаційної роботи редакцій.

Професійні норми стосуються журналістів як представників однієї професії: вони містять етичні правила діяльності журналіста.

Правове регулювання діяльності журналіста здійснюється через ряд законів України, насамперед «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторські і суміжні права», «Про інформаційні агентства», «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» тощо.

Суб’єктивні механізми відбору і трансформації

1) Цільова група.

Мас-медіа, як правило, звертаються не до широких мас або всього населення, а визначають певні більші або менші цільові групи. Навіть ЗМІ, які мовлять на велику аудиторію, не вирізняючи її певних категорій, орієнтуються на певні цільові групи.

Цільова група засобу масової інформації надзвичайно сильно впливає на відбір тем.

Цільові групи визначають в основному за демографічними ознаками: віком, статтю, місцем проживання, освітою, професією, доходом тощо. Інформаційні стилі друкованих ЗМІ, наприклад, орієнтуються на рівень освіти.

Зазвичай мас-медіа виокремлюють не лише основну цільову групу а й різні групи всередині цієї основної цільової групи. Так, наприклад, газети у своїх різних розділах (політика, економіка, література, спорт тощо) або телерадіомовні станції у різних програмах (випуски новин, політичні радіо- або телеогляди, розважальні передачі тощо) звертаються до різних сегментів у межах своєї основної цільової групи.

2) Редакційна політика.

Редакційна політика визначає публіцистичний профіль засобу масової інформації. Під публіцистичним профілем розуміють власну ціннісну орієнтацію або (ідеологічну) принципову позицію.

Хоча у плюралістичних демократичних суспільствах мас-медіа, крім вищезгаданої партійної преси, не є рупором держави або партій, вони також не є абсолютно нейтральними. Їх орієнтація проявляється у редакційній політиці. Остання спирається на основні ідеологічні напрями або ідеологічну структуру партійної системи.

Різні емпіричні дослідження підтверджують, що відбір і, особливо, обробка змісту мас-медіа залежать від редакційної політики. Редакційна політика діє як «неписаний закон», за дотриманням якого стежить головний редактор або керівник організації та/або основні положення якого містяться у трудовому договорі.

Хоча редакційна політика може впливати на вибір інформації, вона, у першу чергу, є механізмом трансформації. Редакційна політика проявляється як така не лише у формах подачі інформації, які ґрунтується на поглядах, а й у формах подачі інформації, які ґрунтуються на фактах.

Два повідомлення на одну тему на одній сторінці принципово однакового типу газет можуть значно відрізнятися одне від одного. Може навіть скластися враження, що мова йде про повідомлення про дві абсолютно різні події. Не знаючи про те, яка стаття в якій газеті була надрукована, але знаючи редакційні вподобання, можна дуже легко віднести кожну зі статей до відповідної газети: стаття, налаштована негативно до описуваного об’єкта, належить такій-то газеті, а стаття, налаштована позитивно – іншій.

3) журналістські мотиви – це мотиви, що поєднують журналістів з їхньою діяльністю. Вони сильно впливають на всі сфери журналістської роботи. І відбір, і обробка інформації залежать від поглядів та переконань журналістів.

Можна виділити два види журналістських мотивів:

– журналістські мотиви, обґрунтовані ціллю (цільові);

– журналістські мотиви, обґрунтовані цінністю (ціннісні).

Цільовими журналістськими мотивами можна вважати прагнення журналістів зробити кар'єру та їх індивідуальні – професійні й економічні – цілі.

Бажання журналістів зробити кар'єру, як правило, приводить до відбору й оприлюднення тем, що мають високу цінність як новини, або до акцентування чи інсценування чинників новинності. Зрештою, висока цінність новини означає великий інтерес аудиторії, а великий інтерес аудиторії – великий успіх для засобу масової інформації та журналіста, який за неї відповідає. У цьому випадку журналістські мотиви в результаті посилюють значення чинників новинності для відбору й обробки інформації.

Щоправда, бажання журналістів зробити кар'єру не обов'язково має стосуватись кар'єри в межах «їхніх» ЗМІ, а індивідуальна мета журналістів не обов'язково має збігатися з метою «їхніх» мас-медіа. Так, журналісти можуть по-різному прискорювати своє кар'єрне зростання, наприклад, за рахунок «позитивного» повідомлення – скажімо, такого, що прикрашає або завуальовує, а отже, є вибірковим та викривленим – для певних політичних або бізнес-діячів.

До ціннісних журналістських мотивів належать професійна етика та усвідомлення своїх суспільних завдань, а також ідеологічні ї партійно-політичні вподобання журналістів.

У журналістській професійній етиці та розумінні своїх суспільних завдань проявляються індивідуальні моральні якості журналістів і нормативна самосвідомість. Ці якості можуть поширюватися від ролі «нейтрального посередника» до ролі «політичного посланця». Варто визначити, що журналісти повинні обов'язково бути в обох ролях: нейтральними посередниками – у рамках журналістських форм подачі інформації, що спираються на факти (замітка, повідомлення тощо) – і політичними посланцями – у рамках журналістських форм подачі інформації, що спираються на погляди (коментар тощо). Щоправда, роль «політичного посланця» може також впливати на відбір та обробку журналістських форм подачі інформації, що спираються на факти, при цьому здійснювати більш делікатний вплив, ніж при журналістських формах подачі інформації, що спираються на погляди. Ідеологічні й партійно-політичні вподобання означають політичний напрям або надання журналістом переваги певній партії. Емпіричні дослідження підтверджують, що партійно-політичні вподобання вливають на відбір новин та їх підготовку. Це зазвичай особливо помітно тоді, коли журналісти виявляють місіонерський ентузіазм. У цьому випадку «політичний посланець» перетворюється на «партійно-політичного посланця». Часто журналісти зовсім не розуміють, наскільки сильно їхня діяльність залежить від їхніх партійно-політичних поглядів.