17.2. Транспортування та зберігання нафти і нафтопродуктів
Основними видами транспортування нафти та нафтопродуктів на значні відстані є залізничний, водний, трубопровідний та автомобільний транспорт.
Залізничний транспорт нафти та нафтопродуктів здійснюють переважно з використанням вагонів-цистерн. Для перевезення в’язкого бітуму застосовують спеціальні бункерні напіввагони. Заливання нафтопродуктів у цистерни проводять з використанням спеціальних залізничних естакад.
При використанні водного транспорту нафтопродукти заливають у морські та річкові танкери і баржі, корпус яких поділяється на окремі відділки – танки, що значно підвищує безпеку транспортування. Перекачують продукцію з резервуарів у судно та з суден в резервуари насосами.
Автомобільний транспорт використовують для доставки нафтопродуктів безпосередньо користувачам. Транспортування здійснюють найчастіше в автоцистернах, рідше – в контейнерах та бочках.
Найбільш продуктивним та економічним видом транспортування нафтопродуктів є трубопровідний транспорт. Перекачування продукції на значні відстані здійснюється по магістральних трубопроводах, які залежно від виду транспортованої речовини називають нафтопроводами або нафтопродуктопроводами (для інших рідких нафтопродуктів).
Сучасні магістральні трубопроводи обладнують комплексом головних і проміжних перекачувальних (насосних) станцій і необхідною кількістю наливних станцій з комплексом відповідних споруд. Між послідовно установленими полосами монтують резервуари, які використовують для випуску нафтопродукту з окремих ділянок трубопроводу при його ремонті.
Для збирання, зберігання, обліку нафти і нафтопродуктів на нафтопромислах, нафтопереробних заводах, нафтобазах і станціях магістральних трубопроводів використовують закриті наземні чи підземні резервуари місткістю від 100 до 120000 м3.
Для зберігання світлих нафтопродуктів застосовують здебільшого стальні та залізобетонні резервуари з внутрішнім облицюванням, а для зберігання темних продуктів – тільки залізобетонні. В зв'язку з тим, що нафта та мазут практично не впливають хімічно на бетон і тампонують дрібнопоруваті матеріали, для залізобетонних резервуарів відпадає потреба у використанні внутрішнього захисного шару.
Групу однотипних резервуарів називають резервуарним парком. Кожну групу наземних резервуарів огороджують стінкою або земляним валом, висота яких має перевищувати розрахунковий рівень розлитої рідини не менше ніж на 0,2 м.
Конструкція резервуарів буває циліндричною і краплеподібною – останні використовуються для збереження нафтопродуктів, які легко випаровуються і мають високу пружність пари.
17.3. Підготовка і транспортування газу
Вибір системи збирання газу і його компонентів із свердловин залежить від кількості свердловин, їх розташування, кліматичних умов. Найбільш розповсюдженою є групова система, коли продукцію свердловин збирають на газозбірному пункті комплексної підготовки газу (УКПГ) з використанням променевих шлейфів 1 трубопроводу (рис. 17.1). Кожна установка УКПГ обслуговує 10…30 свердловин і здійснює попередню підготовку газу. Кількість УКПГ залежить від розміру покладу і може бути від 1…3 до 15…20.
|
Рис. 17.1. Схема групового збирання газу: 1 – променеві шлейфи; 2 – свердловини; 3 – збірний колектор |
По збиральному колектору попередньо підготовлений газ поступає до єдиного збирального пункту, де здійснюють повну підготовку газу. Одним із елементів підготовки є осушення газу до температури точки роси, щоб запобігти випадання води з газу при транспортуванні його по магістральних газопроводах.
При експлуатації газоконденсатних родовищ схеми підготовки значно ускладнюються в зв'язку з необхідністю відбирання вуглеводневого конденсату, сепарації газу. Цей процес здійснюють на газопереробних заводах. Якщо газ містить сірководень з концентрацією, що перевищує 0,02 г/м3, то при попередній підготовці газу на УКПГ, крім осушення, проводять також очищення газу від надмірного вмісту сірководню.
Транспортування природного газу здебільшого здійснюють по трубопроводах і тільки незначну частину газу, переважно для побутових потреб населення, транспортують у зрідженому стані в балонах (важкі вуглеводні).
Магістральні газопроводи споруджують переважно великого діаметру – 1200 і 1400 мм при тиску до 7,5 МПа з пропускною здатністю до 15…25 млрд. м3/рік. Ці трубопроводи мають такі ж компоненти, як і нафтопроводи: трубопроводи, перекачувальні станції, телефонний зв’язок. Але на відміну від нафтопроводів тиск газу в кінці перегону повинен бути не менше 2 МПа.
До складу споруд магістрального трубопроводу входять такі комплекси:
– головні споруди, які складаються з систем газозбиральних трубопроводів та трубопроводів підведення, компресорного цеху і установок очистки і осушування газу;
– лінійні споруди, які включають сам газопровід з запірними пристроями, переходи через інші споруди, станції катодного захисту, дренажні установки;
– компресорні станції з установками для очищення газу, контрольно-розподільні пункти (КРП) для редукування газу на власні потреби станції;
– газорозподільні станції (ГРС), обладнані регуляторами тиску;
– підземні газосховища з компресорними станціями.