Тема 4. Україна у другій половині XVII ст.. Громадянська війна та руїна

Гетьманство І. Виговського. Початок громадянської війни. Ю. Хмельницький

Після смерті Б. Хмельницького посаду гетьмана протягом місяця обіймав його 16-річний син Юрій (Юрась). Але старшина відверто ігнорувала його повноваження. Таємна нарада полковників вирішила, що функції гетьмана буде виконувати І. Виговський. Наприкінці жовтня 1657 р. старшинська рада обирає його гетьманом. Фактично відбувся державний переворот, бо було зірвано плани Б. Хмельницького щодо спадкового гетьманства.

І. Виговський мав намір побудувати типову для Середньовіччя аристократичну республіку. Це означало послаблення центральної влади, потурання зажерливості й безчинствам старшин. В економічній політиці він повертав Україну до старого ладу, але в новій національній оболонці: замість польської шляхти тепер панувала українська. Дуже швидко рід Виговських став найбагатшим в Україні.

Уряд Виговського став нехтувати традиційними свободами і вольностями запорозького козацтва, зокрема, змістив кошового, заборонив ловити рибу в річках і продавати вино, поширив практику оренд і збільшив побори. Була здійснена необачна спроба відновити шляхетське землеволодіння на землях Миргородського й Полтавського полків.

Серед запорожців й городових козаків стало ширитися невдоволення тим, що вибори гетьмана сталися не на чорній раді, тобто без їхньої участі. Чимало козаків і старшин не приховували своєї антипатії до І. Виговського за його аристократизм та вірність шляхетським традиціям. Всі ці чинники й зумовили вибух опозиційного руху, який до кінця 1657 року набув загрозливого характеру. Його центрами стали Запоріжжя та Полтавський полк. Очолили рух кошовий Я. Барабаш та полтавський полковник М. Пушкар.

З березня 1658 року в боротьбу втягнулися десятки тисяч селян, міщан і козаків, котрі громили маєтки шляхти і старшин. Боротьба перетворилася в громадянську війну. Повстанці вимагали виборів гетьмана на чорній раді. І. Виговський зібрав 20-тисячне військо і переміг повстанців у вирішальній битві під Полтавою 1 червня 1658 р. Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже загинуло майже 50 тис. українців.

Після цієї битви Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький трактат. За його умовами Україна (Руське князівство) входила до складу Речі Посполитої на рівних правах з Литвою і Польщею. До Руського князівства входили Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Влада гетьмана була пожиттєвою. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків та 10 тис. найманців. Гарантувалися права православної церкви на території всієї етнічної України. У сфері соціально-економічних відносин передбачалося повернення до становища до 1648 року: польським магнатам і шляхті поверталися маєтки, відновлювалися повинності селян. Крім того, Україні заборонялося проводити власну зовнішню політику. Тобто, цей договір зводив нанівець усі досягнення козацької революції.

Зрада Виговського викликала обурення в Москві. У листопаді царський уряд відрядив на Україну військо. Розпочалися активні дії. Початок війни був вдалим для росіян. Але у вирішальній битві 28-29 червня 1659 року під Конотопом І. Виговський завдав поразки московському війську.

Одначе гетьман не зміг скористатися результатами перемоги. В Україні ширилося незадоволення політикою гетьмана. У жовтні 1659 року гетьман був змушений зректися булави та виїхати до Польщі.

„Чорна рада”, яка зібралася 27 вересня 1659 року під Фастовим, обрала гетьманом Ю. Хмельницького. Але відсутність у нового гетьмана твердої політичної волі, неврівноваженість характеру цього юнака робили його слухняним знаряддям в руках старшинських угруповань.

Вже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава. Там він перебував на правах бранця. Тому московська сторона нав’язала йому дуже невигідний Переяславський договір (жовтень 1659 р.) За умовами договору, переобрання гетьману могло здійснюватися лише з дозволу царя, гетьман втрачав право призначати та звільняти полковників, виступати в похід без царського дозволу. Гетьман втрачав право на дипломатичну діяльність. До шести міст Гетьманщини (Переяслав, Чернігів, Ніжин, Брацлав, Умань) вводилися російські гарнізони з воєводами. Гетьман мав відряджати козацькі частини в розпорядження царських воєвод. Передбачалося застосування смертної кари особам, що боролися проти Росії, обмін втікачами. Українська церква зобов’язувалася перейти під владу московського патріархату. Фактично політична автономія України перетворилася на адміністративну.

Щоб скасувати Гадяцьку унію, улітку 1660 року російські та українські полки рушили на Правобережжя. На Волинь наступало 20-тисячне російське військо на чолі з Шереметьєвим. У другому ешелоні рухалося 30-тисячне козацьке військо Ю. Хмельницького. Під Чудновим російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. Внаслідок цієї поразки Ю. Хмельницький 17 жовтня 1660 р. підписав з поляками Слободищенський трактат, за яким Гетьманщина входила до складу Польщі на правах автономії. Україна фактично позбавлялася політичної незалежності, права зовнішньополітичних зносин і мала надавати Польщі військову допомогу в її боротьбі з різними противниками. Найтрагічнішим наслідком цього трактату став початок територіального розколу України. У січні 1663 року Ю. Хмельницький зрікається булави, прийнявши чернечий постриг під ім’ям Гедеона. Після цього починається боротьба старшинських групировок за гетьманську булаву. На передній план все більше виходили регіональні інтереси старшинської верхівки, а не загальнонаціональна ідея. Старшина ігнорувала інтереси селянства, зловживала владою, наживалася на експлуатації мас.

Слободищенський трактат 1660 р. викликав неоднозначну реакцію українського народу. Одна частина старшини, козацтва, духовенства визнала його, інша – ні. Особливо багато противників трактату виявилося на Лівобережній Україні. Україна поділилася на Лівобережну і Правобережну з орієнтацією на сусідні держави.

Розподіл України на Прово- та Лівобережну

22 січня 1663 року на раді в Чигирині гетьманом Правобережної України став зять Б. Хмельницького П. Тетеря, якого підтримували Польща та кримські татари. На Лівобережжі боротьба за булаву розгорілася між кошовим отаманом Запорозької Січі, колишнім слугою Б. Хмельницького І. Брюховецьким, наказним гетьманом Я. Сомком та ніжинським полковником В. Золотаренком. Розуміючи, що без підтримки Москви посісти гетьманську посаду неможливо, вони надсилали цареві численні доноси один на одного. За згодою царя 17-18 червня 1663 року під Ніжином відбулася „чорна рада”, на якій гетьманом Лівобережжя обрали І. Брюховецького. Він пообіцяв приборкати апетити старшин, поліпшити життя простого люду. Я. Сомко та В. Золотаренко були страчені у вересні 1663 року.

Таким чином, перший етап громадянської війни 1658-1663 рр. завершився територіальним розколом України, що спричинило новий виток боротьби за владу і допомогло російській владі приєднати українські землі до складу Московської держави.

Гетьман І. Брюховецький на першому етапі свого правління в усьому підкорявся московським воєводам. Він здійснив візит до Москви й підписав дуже невигідний договір – Московські статті 1665 р., який суттєво обмежив автономію Гетьманщини. За ними українські міста визнавалися володіннями російських монархів, збільшувалася чисельність російських гарнізонів, вони вводилися до нових міст, воєводи дістали змогу втручатися в дії місцевої адміністрації. Брюховецький отримав статус боярина, а його наближені стали дворянами. Росло незадоволення населення московськими військами та державною монополією на виробництво й продаж алкоголю.

На Правобережжі спроби гетьмана П. Тетері об’єднати українські землі за допомогою поляків зазнали поразки. Він вирішив скласти з себе повноваження. Виїхав до Польщі, потім – до Туреччини, де був отруєний польськими агентами. Козацька рада обрала гетьманом генерального осавула П. Дорошенка. Спочатку намагався у своїй політиці спиратися на Польщу.

30 січня 1667 року в селі Андрусово було підписано польсько-російське перемир’я на тринадцять з половиною років. За його умовами Лівобережна Україна та Київ закріплювалися за Росією, Білорусь та Правобережну Україну залишала за собою Річ Посполита. Територія Запорозької Січі перебувала під управлінням обох держав.

Після цього Дорошенко бере у союзники Оттоманську Порту й Кримське ханство. Але їхні спільні виступи проти Польщі зазнали поразки.

На початок 1668 р. змінилися і погляди І. Брюховецького: він став прихильником П. Дорошенка, зокрема у сфері зовнішньополітичних пріоритетів. На Лівобережжі розпочалося широкомасштабне антимосковське повстання. Уряд Туреччини погодився взяти під свій протекторат Лівобережжя і Правобережжя. У червні 1668 р. війська Дорошенко переправилися на Лівобережжя. Розлюченні Лівобережні козаки вчинили самосуд над Брюховецьким та вбили його. 20 червня 1668 р. Козацька рада обрала гетьманом усієї України П. Дорошенка.

Але ситуація на Правобережжі залишалася нестабільною (вторгнення поляків, опозиційна боротьба), тому Дорошенко залишає наказним гетьманом Д. Многогрішного. У грудні старшини обрали його гетьманом, а у березні 1669 року московські воєводи ухвалили це рішення від імені царя та підписали з ним новий договір „Глухівські статті». Гетьманщина зберігала свою автономію, мала право на 30-тисячний реєстр, збирання податків, але не могла вести свою зовнішню політику, залишилися московські гарнізони в українських містах.

На Правобережжі козацька рада в березні 1669 р. ухвалила прийняття турецького протекторату, але на умовах якнайширшої автономії. У серпні 1671 р. польське керівництво розпочало воєнну кампанію з метою відновлення своєї влади на Правобережжі. На допомогу Дорошенкові прибула 100-тисячна армія султана Магомета IV. Польські війська були розгромлені. За умовами Бучацького миру від 18 жовтня 1671 року Подільське воєводство переходило під опіку Туреччини, а решта Правобережжя формально залишалося незалежним. Обидві сторони не збиралися притримуватися умов цього договору.

Відбулися зміни і на Лівобережжі: 13 березня 1672 року козацькі старшини заарештували Д. Многогрішного, звинувативши його у зраді Москві. Д. Многогрішний, як і Дорошенко, намагався обстоювати самостійність українських земель. Многогрішного закували у кайдани, відправили до Москви. Там його катували, але він не визнав провини. В останній момент смертний вирок йому замінили на заслання.

17 березня 1672 року гетьманом Лівобережжя обрали І. Самойловича.

У 1673 році політичний вплив і авторитет Дорошенка підупали. Цьому сприяли безчинства турецьких та татарських загонів, нескінченні воєнні дії. Українське населення Правобережжя масово переселялося під владу московського царя.

У 1676 році П. Дорошенко зрікається булави. Цар поставив ся до Дорошенка прихильно й наказав заслати його під Москву.

Турки знайшли Дорошенкові заміну. У 1677 році вони призначають гетьманом Лівобережжя Ю. Хмельницького. Він очолював турецько-козацькі походи на Лівобережжя, зокрема, на Чигирин. Ці походи виявилися невдалими. Ю. Хмельницький відрізнявся жорстокістю, за що населення його не любило. Врешті-решт турки самі відмовилися від цієї малосимпатичної фігури і стратили його у Стамбулі.

За умовами Бахчисарайського миру 1681 року між Росією, Туреччиною та Кримом, султан залишав за собою південь Київщини, Брацлавщину та Поділля, а землі між Південним Бугом і Дністром мали стати „Диким полем”.

У травні 1686 року Між Росією та Польщею було укладено „Вічний мир”, який узаконив більше ніж на 100 років двох Україн.