3. Виникнення Кримського ханства
Кримське ханство було утворене в середині XV ст. Започаткував державу Хаджі-Гірей, який скористався з міжусобиць у Золотій Орді та вийшов з-під влади золотоординського хана. До складу нової держави увійшла більшість земель Криму та степові райони Причорномор'я. Столиця Кримського ханства — Бахчисарай («місто-сад») поряд з Акмечеттю (Сімферополь) та ін. містами стала важливим центром ремесла й торгівлі. Бахчисарайський палац, важлива пам'ятка архітектури XVI ст., був збудований італійцем Фіоравенті. Тим самим, який будував московський Кремль. Тут же виник і навчальний заклад — медресе. У Криму розвивалося ремесло й торгівля, садівництво й городництво, у північному Криму домінувало скотарство.
Невдовзі після здобуття незалежності Кримському ханству довелося зіткнутись із зазіханнями Туреччини, яка прагнула заволодіти північним узбережжям Чорного моря. У 1475 р. султанська Туреччина захопила генуезькі колонії Північного Причорномор'я і остаточно встановила турецьке панування на Кримському півострові. Згодом ці території стали провінцією (еялетом) Туреччини з центром у Кафі (Феодосія).
Зваживши на військову міць турецького султана, Менглі-Гірей 1478 р. визнав за краще бути його васалом. Васальна залежність виявлялася головно в тому, що хан повинен був брати участь у воєнних кампаніях султана.
З другої половини XV ст., українці відчули всю небезпеку татарських набігів. Перший великий похід на Україну здійснив 1482 р. хан Менглі-Гірей. Тоді було спалено Київ, а його церкви пограбовано, у полон потрапило безліч люду, не зміг врятуватися й сам київський воєвода з родиною. Від 1482 р. такі походи відбувалися щорічно, а то й двічі-тричі на рік. Татарські напади спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й Галичину і мали для українського народу страшні наслідки. Завойовники плюндрували й нищили все на своєму шляху, залишаючи за собою пустку. Грабували, а потім підпалювали міста й села. Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив опір, убивали. Гіркою була подальша доля бранців. Вони втрачали все: дім, сім'ю, навіть власне ім'я. Натомість їх таврували, як худобу, давали принизливі прізвиська, примушували приймати мусульманство. Ясир (так називали турки полонених) потрапляв на невільницькі ринки в містах Османської імперії.
Опинившись у рабстві, невільники були приречені. Найчастіше їх чекала виснажлива праця на земляних та будівельних роботах. Козаки зазвичай ставали веслярами на турецьких галерах-каторгах. Жінки та дівчата потрапляли до гаремів. Хлопчиків-підлітків здавали до султанської гвардії, де з них виховували відданих захисників султанського престолу — так званих яничарів, що відзначалися особливою жорстокістю.
Сучасні дослідники обчислюють людські втрати від турецько-татарських нападів у другій половині XV—XVI ст. в 2—2,5 млн осіб, фізично знищених або вивезених у полон. За кілька десятиліть українські землі перетворилися на головне джерело постачання рабів на невільницькі ринки Криму й Туреччини, де їх продавали у найвіддаленіші закутки Азії та Сходу. Наслідком погромів, яких Русь не пам'ятала з часів Батия, стали величезні господарські спустошення.