Початкова (пш) і середня школа (сш) у країнах Центральної Європи

Країна	Початок ПШ (вік, років)	Тривалість 2-го рівня СШ (років)	Тривалість повної середньої освіти	Типовий поділ СШ на цикли чи стадії
1. Албанія	6	4 чи 5	12 чи 13	4+4+4
2. Болгарія	6 чи 7	4 чи 5	12 чи 13	4+4+4
3. Чехія	6	3 чи 4 чи 5	13 чи 14	5+4+4
4. Естонія	6	3	12	6+3+3
5. Угорщина	6	4	12	8+4
6. Латвія	6	Зчи4	12 чи 13	4+5+3
7. Литва	6 чи 7	3	12	4+4+4
8. Польща	6	3 чи 4	12 чи 13	8+4
9. Румунія	7	4	12 чи 13	4+4+4/5
10. Словаччина	6	Зчи4	12 чи 13	4 +4 + 4/5
11. Словенія	6	4	13	6 +3 +4
Україна	6 чи 7	2	10 чи 11	3/4+5+2

Зауважимо, що реальна середня тривалість навчання в Україні від моменту вступу у початкову школу до отримання атестату складала у 90-х роках XX ст. приблизно 10 років і 4 місяці. Цей показник формувався наступним чином: за офіційними статистичними даними Міністерства освіти і науки України , Державного комітету статистики міські діти, як правило, встигали виконати программу початкової школи за три роки, а мешканці сіл - за чотири. Оскільки останніх приблизно третина всього учнівського контингенту, то реальна тривалість українського варіанту середньої освіти складала лише трохи більше десяти років. Це було надто мало, тому розвинені країни відмовлялися визнавати наші атестати про середню освіту як право на початок навчальних програм у своїх університетах.

Формування стандарту середньої освіти.

Причиною створення узгодженого міжнародного стандарту середньої освіти стала необхідність оцінювання, порівняння і визнання зарубіжних освітніх кваліфікацій (цей порівняно молодий термін узагальнює поняття "атестат", "сертифікат", "диплом", "посвідчення" тощо), які засвідчують її завершення й отримання права на вступ до вищих навчальних закладів.

У минулому було лише кілька обмежених за обсягом випадків високої актуальності міждержавного взаємовизнання документів про закінчення подібних закладів освіти поза межами "своєї" країни. Все змінилося наприкінці XX ст. - обміни студентами і науковцями стали масовим явищем і стосувалися сотень тисяч осіб. Відтак, будь-яке спрощення оцінювання і визнання зарубіжних атестатів і дипломів стало засобом сприяння прогресу і зміцненню миру.

Застосування подібних гуманних підходів вимагає перетворення світової економіки у єдиний організм, необхідність розширення контактів і взаємодії в освіті від рівня нечисленної наукової еліти до великих мас студентів і учнів (у Західній Європі заплановано мати 10% усього контингенту студентів не в "рідних", а в закордонних вищих закладах освіти. Вкажемо, що у світі таких студентів трохи менше 2%, у Західній Європі — приблизно 4%).

Та розширення мобільності учнів, студентів і викладачів зустрічає серйозні перешкоди - ускладнення і розширення систем освіти, появу все нових типів закладів, утвердження ситуації перманентних і досить ґрунтовних змін більшості рівнів середньої та вищої школи, множини програм, навчальних планів, отже, і сукупності документів, сертифікатів та дипломів (освітніх кваліфікацій).

На рівні середньої освіти для експертів очевидна різниця в обсязі знань і в сукупності вмінь випускників неоднакових закладів середньої освіти не лише різних країн, але й однієї й тієї ж, бо обов'язковість цього рівня освіти неминуче спричинює його різноманітність.

Найбільш загально всю сукупність закладів середньої освіти довільної розвиненої країни для третього рівня МСКО-97 поділяють на великі сектори:

І. Гімназії чи ліцеї, завданням яких часто є не проста підготовка молоді до обов'язкового вступу у вищі заклади освіти (ВЗО), але й закладання загальної бази з обраних дисциплін шляхом їх поглибленого вивчення;

II. Технічні й технологічні середні заклади, що готують до виробничої праці, але надають право вступу в технічні чи спеціалізовані ВЗО за отриманим у школі фахом;

III. Базові профшколи чи профучилища, які надають виробничу спеціальність і кваліфікацію, але не готують до вищої освіти і не скеровують свій контингент у ВЗО.

Партнери у міжнародних обмінах завжди розпочинають аналіз закордонного посвідчення чи атестату саме з визначення того з трьох секторів, до якого слід віднести заклад, що видав документ.

На наступній стадії експерти чи керівники матимуть справу з проблемою порівняння змісту освіти національної школи із закордонним. У минулому узгодження вимог до шкіл було складним, вело до непорозумінь і образ. В Європі утвердилося переконання щодо неможливості створення європейського рейтингового кадастру закладів якогось з трьох секторів - надто багато відмін між різними країнами.

Саме для полегшення процедури оцінювання і визнання створена нова Конвенція Ради Європи і ЮНЕСКО "Про визнання освітніх кваліфікацій, що відносяться до вищої освіти в Європейському регіоні" [21], підписана і ратифікована Україною. Наша країна підписала угоди про взаємовизнання дипломів усього з 14 державами світу, але має аж 60 протоколів про наміри мати подібні угоди в майбутньому.

Та ще до початку роботи над цією Конвенцією виникла потреба узгодити вступні вимоги для абітурієнтів між США і країнами Західної Європи. Безпосереднім поштовхом стали факти дискримінації австрійських освітніх кваліфікацій в американських університетах. Кілька років роботи представницької групи фахівців завершилися ліквідацією труднощів у взаємовизнанні атестатів про середню освіту між Західною Європою і Північною Америкою, що щороку стосувалися кількох десятків тисяч юнаків і дівчат [24].

У заключних спільних рекомендаціях вказується, що de facto утвердилося уявлення про те, що "стандартна" (чи "повна") середня освіта

• повинна тривати 12 років,

• мати заключну стадію поглибленого і диференційованого навчання з профілю майбутньої вищої освіти тривалістю не менше З років.

Дуже важливим для планування змін нашої освіти є наступний факт:

представники США визнали, що їхня середня освіта не задовольняє частину критеріїв нового стандарту (зокрема, з викладання математики і точних наук, іноземних мов та ін.), а тому університети Європи мають вагомі підстави для прискіпливості у своїх вимогах до спеціалізованої підготовки і знань випускників американських шкіл.

Ця угода зафіксувала наявну ситуацію. Слушність і поширеність її критеріїв доводить також ставлення освітньої громадськості й керівників університетів до двох типів атестатів про повну середню освіту -міжнародного і європейського "бакалавратів" (у франкомовних країнах цей термін відповідає, нашому "атестат". Бажано не плутати його з академічним званням "бакалавр", отриманню якого передують 4 роки навчання в університетах країн з англо-саксонською системою вищої освіти).

Програма "міжнародного бакалаврату" передбачає лише два роки диференційованого навчання у заключних класах, європейського - три. Європейський "бак" визнають (як перепустку в університети) всі університети розвинених країн, а міжнародний чимало з них вважають "неповним" і надають його власникам право вступу лише на невелику частину факультетів університетів або вимагають додаткового року навчання в університеті чи в школі зі спеціалізованою програмою.

Третьою з важливих характеристик згаданого стандарту середньої освіти є проведення об'єктивних і стандартизованих випускних екзаменів, організованих таким чином, що стають зайвими вступні перевірки в університетах. Результати цих екзаменів повинні дати надійний матеріал для порівняння якості роботи педагогічних колективів різних шкіл, гімназій чи ліцеїв. Кілька країн Європи мають досвід проведення саме такого типу екзаменів (Франція, Німеччина та ін.).

Як відомо, у США використовується зовсім інша система, що спирається на велику кількість стандартизованих тестів, поява і застосування яких зумовлені відсутністю у цій країні державних стандартів змісту середньої освіти і великою автономією шкіл у формуванні навчальних планів.

Головні тенденції розвитку середньої освіти світу.

Долаючи проблеми переходу від елітної до загальної й обов'язкової середньої освіти в умовах сучасної глобалізації й науково-технологічної революції, практично всі країни світу урізноманітнюють мережу закладів та безперервно змінюють програми окремих предметів і цілісні навчальні програми.

В структурі системи середньої освіти зменшується розрив у вимогах до знань, вмінь і навичок випускників академічних і професіоналізованих потоків старшої середньої школи. В перших застосовують викладання точних наук і технологій, в других - удосконалюють обов'язковий блок загальних предметів.

У стратегії й тактиці управління школами відбувається демократизація та усуспільнення. Центральні органи передають на нижчі рівні управління майже всю відповідальність за поточну діяльність шкіл, лишаючи за собою визначення цілей і змісту навчання. Формується саме цей стандарт управління, тому в країнах з повною автономією шкіл (CШA, Великобританія та ін.) створили центральні міністерства освіти й переходять до рівноваги повноважень "центру" і "периферії" (шкіл з виборними опікунськими радами). Україна відверто запізнюється з введенням Інновацій у цій сфері, адже зростає розрив між надто широкими повноваженнями Міністерства освіти і науки й тими мізерними ресурсами, які воно має для їх виконання. Закони України блокують можливість акумуляції в школах всіх ресурсів їхнього оточення - бізнесменів, родин, недержавних фондів та ін. Ці помилки в освітній політиці давно час виправити.

Зміст навчання постійно переглядається у відповідь на запити надмірно швидкозмінного ринку праці й вимог вищих шкіл. Наприклад, у

європейських школах гостро стоїть питання вивчення всіма учнями двох іноземних мов (одна з них - англійська). Початок їх вивчення за прикладом Люксембургу, Нідерландів, Швейцарії переносять у початкову школу. Відмовилися від звичного для нас методу викладання мови як "науки", подібної до математики чи природничих дисциплін. Небаченого обсягу набула мовна практика, обміни групами учнів для удосконалення знань у "мовному середовищі" та ін.

Лишається актуальною, хоч і не центральною, проблема ефективного застосування у навчальному процесі сучасних засобів інформації й комунікації. Нам слід звернути увагу на те, що у жодній з розвинених країн підключення всіх шкіл до Інтернету й повна "комп'ютеризація" не підвищили якість навчання і світовий рейтинг атестатів. Причиною вважають недосконалість методів застосування нової інформаційної техніки і фізичну неможливість для вчителів швидко і глибоко опанувати нову техніку, правильно і вміло використовувати її на заняттях.

Дуже важливою для української школи є тенденція утворення об'єднаної і демократичної Європи, загальне поширення вищої поваги до прав дитини, особи, мовних і національних меншин. Це свідчить про наближення того моменту, коли метою освіти і виховання стане не стільки формування патріота даної країни, скільки Її громадянина, істотна частина єства якого буде. "громадянином світу". Втім, у найближчі роки ця теза ще не ввійде у національні закони про освіту, поки­ що вона є темою дискусій фахівців на міжнародних конгресах освітян, які разом думають над новими завданнями середньої школи.