С

Вищі навчальні заклади

Основні рівні

Освітньо-кваліфікаційні

рівні

Повна вища освіта

Університет, академія, консерваторія, інститут

Спеціаліст магістр

Базова

вища освіта

Коледж

Бакалавр

Технікум,

училище

Молодий спеціаліст

труктура вищих навчальних закладів

Рівні акредетації вищих навчальних закладів

• І – технікуми, училища; забезпечують підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “молодший спеціаліст”;

• ІІ – коледжі та інші прирівняні до них заклади; готують фахівців рівня “бакалавр”;

• ІІІ і VI – інститути, консерваторії, академії, університети; готують фахівців рівнів “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр”.

Сертифікат якості освітніх послуг (акредитації) видається вузам терміном на п”ять років незалежно від форми власності.

Структура ступеневості вищої освіти в України

- процеси деідеологізації вищої освіти ( на думку багатьох фахівців ці процеси набули характеру формального вилучення комуністичної ідеології з навчальних за­кладів, але залишається ряд складних і досі не розв'язаних проблем):

• не вдалося сформувати нової методології викладання дисцип­лін соціально-гуманітарного циклу;

• значна частина викладачів дисциплін соціально-гуманітарно­го циклу залишились у полоні марксистських схем і уявлень сус­пільного розвитку;

• за соціологічним опитуванням, зосередження практично не­обмеженої влади в руках університетського менеджменту без роз­винутих демократичних традицій громадського контролю призве­ло до посилення бюрократизації та корумпованості у вищих нав­чальних закладах.

- вироблення нового погляду на гуманізацію та гуманітариза­цію вищої школи, що знайшло відображення у таких рішеннях:

• відчутно збільшено та уніфіковано обов'язковий цикл дис­циплін гуманітарного спрямування, який збагатився рядом акту­альних навчальних курсів і сучасних світоглядних концепцій;

• урізноманітнилася методика вивчення соціально-гуманітар­них дисциплін за рахунок відмови від вузького кола усталених догматичних прийомів (наприклад, обов'язкове і велике за обсягом конспектування першоджерел), натомість укорінився полег­шений белетристичний стиль викладання більшості цих дисцип­лін;

• вищі навчальні заклади отримали більше свободи у визначен­ні програм соціально-гуманітарних дисциплін, стали заохочува­тись авторські методики їх викладання, з'явився достатній вибір альтернативних підручників з цих дисциплін;

• було фактично демілітаризовано навчальний процес у цивіль­них вищих навчальних закладах (ліквідовано більшість військо­вих кафедр, військова підготовка перестала бути обов'язковою, скасовано обов'язкове вивчення цивільної оборони);

• істотно зменшено підготовку фахівців у військових вищих навчальних закладах, скорочено їх мережу, розширено практику підготовки військових фахівців у цивільних навчальних закладах.

• зміна структури підготовки фахівців різних напрямів у бік помітного збільшення випуску економістів, юристів, менедже­рів, соціологів, психологів, філологів та перекладачів за рахунок приватних інвестицій при збереженні бюджетної підтримки традиційних спеціальностей.

У зв'язку із збільшенням кількості випускників — фахівців вищезгаданих профілів постає питання щодо їх подальшо­го працевлаштування за фахом. На фоні «гуманітарного голоду» суспільства, зумовленого дещо однобічним розумінням гуманізму у марксистській ідеології радянського періоду, навіть перенасичення «ринку попиту» фахівцями-гуманітаріями нової генерації врешті-решт виправдане. Втім це не знімає проблему критеріїв визначення рівня потреби суспільства у фахівцях того чи іншого профілю;

• створення широкої мережі вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, заснованих на недержавній формі власності.

Переважну частку (71%) загальної кількості вузів вищих рівнів акредитації становлять державні (225 одиниць). Серед недержавних вузів- 5 академій, 8 університетів, 80 інститутів; у них навчається 146 тисяч студентів (9,4%). Це свідчить про те, що сфера освіти є частково при­бутковим бізнесом і за умови проведення виваженої державної освітньої політики сфера освіти з суто дотаційної може і повинна перетворитися на частково прибуткову для держави. Але є сфери освіти, які працюють на фундаментальні дослідження, на оборону тощо і які держава буде завжди утримувати, які не можуть стати прибутковими; дискусія про статтю “Закону про вищу освіту”.

- здійснення кроків щодо мовної політики ( деякі автори називають цю політику кроками до дерусифікації системи вищої освіти в Україні):

• навчальний процес і діловодство в більшості вищих навчаль­них закладів переведено на українську мову;

• велика увага приділяється розробленню української терміно­логії в більшості галузей наук, видані монографії, підручники, навчальні та методичні посібники українською мовою (хоча весь спектр дисциплін досі не охоплено);

• до навчальних планів вищих навчальних закладів гуманітар­ного спрямування введено чималі обсяги вивчення українознавчих дисциплін;

• у деяких вищих навчальних закладах суттєво поліпшено вивчення іноземних мов, в основному, англійської мови.