Вчення про інфекцію. Вчення про імунітет.
Інфекція – складний процес взаємодії, який складається як біологічне явище в процесі еволюції між мікроорганізмами і макроорганізмами.
Інфекційний процес – це сукупність всіх фізіологічно захисних і патологічних реакцій, які виникають у макроорганізмі у відповідь на проникнення мікроорганізмів.
Інфекційна хвороба – клінічні прояви інфекційного процесу. Вона характеризуються:
наявність живого збудника;
здатність до масивного поширення (контагіозністю);
циклічністю перебігу;
наявність імунної відповіді;
Характеристика мікроорганізмів як збудників інфекційних захворювань:
Патогенність.
Мікроорганізми поділяють на патогенні, які здатні викликати захворювання, непатогенні, які не викликають захворювання і умовно-патогенні, які викликають захворювання за певних умов, або при проникненні в ті органи і тканини, де в нормі вони не зустрічаються;
Вірулентність – міра патогенності (визначається на піддослідних тваринах);
Органотропність – здатність уражати певні органи і тканини;
Специфічність – здатність певного виду мікроорганізмів викликати дане захворювання;
Токсиноутворення – здатність виробляти токсини.
Фактори патогенності – це компоненти структури і продукти метаболізму, які зумовлюють властивості патогену. До них належать: джгутики, капсули, ферменти, токсини, антигени тощо.
Резервуари інфекцій – це різні живі і неживі об’єкти, які містять, зберігають, нагромаджують збудник (люди, тварини, об’єкти навколишнього середовища)
Джерелом інфекції можуть бути:
Люди – хворі, реконваліcценти (виздоровлюючі), бактеріоносії.
Інфекції, джерелом яких є людина, називаються антропонозні.
Тварини – хворі, бактеріоносії.
Ці інфекції називаються зоонозні.
Об’єкти навколишнього середовища.
Це сапронозні інфекції.
Вхідні ворота інфекції - це ті органи і тканини, через які проникає збудник (рот, верхні дихальні шляхи, пошкоджена шкіра і слизові оболонки).
При деяких інфекційних захворюваннях збудник може проникати в організм різними шляхами і викликати різні форми захворювання: шкірну, легеневу, кишкову, септичну (при чумі, туляремії, сибірській виразці).
Критична доза – це кількість мікрорганізмів, що здатна викликати захворювання;
Механізм і шляхи передачі інфекцій
Фекально-оральний – збудник локалізується в шлунково-кишковому тракті, виділяється з фекаліями і передається харчовим, водним і контактно-побутовим шляхом.Фактори передачі: вода, харчові продукти, брудні руки, мухи. Вхідними воротами є рот (дизентерія, холера, черевний тиф);
2. Повітряно-крапельний – збудник локалізується в дихальних шляхах і передається при кашлі, чханні, розмові повітряно-краплинним або повітрянно-пиловим шляхом (пневмонія, туберкульоз, грип, ангіна, кашлюк);
3. Трансмісивний – збудник локалізується в крові і передається при укусах комах: комарів, кліщів, вошей (малярія, висипний тиф);
4. Контактний – збудник локалізується на зовнішніх покривах: шкірі, слизових оболонках, волоссі.
прямий (статевий) ВІЛ - інфекція, сифіліс, гонорея;
непрямий – через предмети догляду, іграшки, брудні руки (кір, краснуха);
5. Вертикальний – збудник передається від матері до плоду через плаценту (сифіліс, гепетит В, ВІЛ - інфекція), під час пологів (гонорея, сифіліс, ВІЛ - інфекція), під час грудного годування (ВІЛ - інфекція, туберкульоз).
Шляхи передачі інфекції можуть бути: природні і штучні (при медичних втручаннях: ін’єкціях, оперативних втручаннях, зондуванні, ендоскопії і немедичних втручаннях: татуюванні, проколюванні вух, ніздрів тощо. Так передаються гепатит В, ВІЛ - інфекція, сифіліс).
Динаміка інфекційного процесу
Інкубаційний період – це період від моменту проникнення збудника до появи перших клінічних ознак захворювання (від декількох годин до декількох років);
Продромальний період (період предвісників) – характеризується підвищенням температури, загальною слабістю, втратою апетиту, головним болем (від декількох годин до 2-3 днів);
3. Період розвитку захворювання характеризується появою специфічних клінічних проявів (порушенням функції органів дихання, травлення, висипкою тощо).
Період реконвалісценсії (виздоровлення)