Тема 6. Романтизм в українській культурі. Пошук Шляхів

національного самоствердження.

1.Особливості українського романтизму.

2.Основні етапи українського національно-культурного відродження кінця ХVІIΙ-початку ХХ ст.

3. Особливості літератури і мистецтва доби національного відродження.

4. Місце Т.Г. Шевченка в українській та світовій культурі.

1. Вивчення першого питання теми варто почати з визначення поняття «романтизм». Романтизм – це широкий ідейний і художній рух в духовному житті Європи, який почався на зламі ХVІІІ-ХІХ ст. і проіснував до 40-х років ХІХст. Романтизм, зародившись в Німеччині, розповсюдився по всьому світу.

Поширення романтизму в Україні мало свої специфічні особливості. По-перше, апеляція романтизму до ірраціональних глибин, стихійно-творчих сил людини цілком відповідала основам українського характеру, менталітету українців як своєрідній відповіді, антитезі на соціально-економічний національний гніт, що його зазнав український народ з боку царської Росії. Ідеї нації, історизму — провідні соціально-політичні ідеї романтизму — знайшли в Україні благодатний ґрунт з огляду на формування в народі національної ідеї, національної самосвідомості, потяг до перебудови свого суспільного буття і звільнення від колоніального поневолення. Для представників українського романтизму, світогляд яких ґрунтувався на «філософії серця», основою такої перебудови могла бути тільки християнська віра. Бог для романтиків був єством «національного духу» і «глибиною серця» людини. Національний дух і думка людини завдяки Богові, згідно з їх баченням, становлять єдність, яка й формує певний народ.

2. Приступаючи до аналізу другого питання теми варто наголосити, що рух за національне відродження став важливою складовою суспільно-політичного життя України ХІХ ст. Формування української національної свідомості у хронологічних рамках виглядає так: перший етап — кінець ХVІІІ – 40-ві роки ХІХ ст.; другий етап — 40-80-ті роки ХІХ ст.; третій етап — 90-ті роки ХІХ ст. — 1914 р.

На першому етапі серед освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого народу та йде збиранння історичних матеріалів, хронік, грамот та інших документів, їх осмислення. Поступово формується українська національна ідея. Виходить «Історія Русів» – перша політична історія України. У Петербурзі з΄являється «Опис весільних українських простонародних обрядів» Г.Калиновського. Українська фольклористика пов΄язана з ім΄ям М.Цертелєва, який видав збірку «Опыт собрания малороссийских песней». М.Максимович видав три збірки народних пісень, О.Павловський видав «Граматику малоросійського наречия» -першу друковану граматику української мови. Відкриваються Харківський і Київський університети.

На даному етапі відродження провідне місце у суспільно-політичному житті належить інтелігенції, серед якої поширюються ідеї щодо створення всеслов’янського федеративного союзу, що разом з ідеями ліквідації самодержавства, встановлення демократії, зростання національної самосвідомості через поширення системи освіти і підвищення культурного рівня населення. Слід проаналізувати діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, народників, громад, Південно-західного відділу Російського географічного товариства.

Третій період відродження тривав до початку Першої світової війни. Його особливістю є паралельний розвиток модерністських тенденцій у різних сферах суспільного життя з традиційно народницьким баченням. Активізується діяльність “Просвіти”, видаються журнали “Батьківщина”, “Народ” “Діло”, “Зоря”, “Літературно-науковий вісник” та інші, які намагалися розглянути культурні процеси в Україні в контексті духовних змагань інших народів. На сторінках журналів виступають І.Франко, М.Драгоманов, Леся Українка.

У цих умовах активно діяло Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка у Львові, яке під керівництвом М.Грушевського та І.Франка перетворюється в українську академію наук зі своєю бібліотекою, музеєм і друкарнею. Товариство організовує наукові з’їзди та конференції, запроваджує наукові серії (“Жерела до історії України-Руси”, “Пам’ятки українсько-російської мови і літератури” та інші).

3. Розглядаючи третє питання слід наголосити, що наприкінці XVIII ст. поема І.Котляревського «Енеїда» знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури. П.Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки.

Літературний процес другої половини XIX ст. формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників — І.Нечуя-Левицького, М.Вовчка, П.Мирного, М.Коцюбинського, І.Франка, О.Кобилянської, Б.Грінченка та ін. Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індивідуальних стилів письменства, використання різних жанрів — від епічних романів і повістей до новел, фейлетонів, оповідань тощо.

У живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали. Українській темі присвятив свою творчість В.Штернберг. Головна тенденція образотворчого мистецтва др. пол. XIX ст.— рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів «Товариства пересувних художніх виставок. В цей період працювали учні Брюллова – І. Сошенко, Т. Шевченко, Д. Безперчий та ін. Багато років жив і працював на Поділлі В. Тропінін.

Новаторською для пейзажу стала творчість А.Куїнджі, майстром побутового жанру був М. Пимоненко, «шукачем сонця» називали В. Орловського. Найкращим українським портретистом вважається О. Мурашко. Поєднання мистецтва з усвідомленням національної ідеї вперше відбувається в творчості С. Васильківського.

Поступово реалізм утверджується в українській скульптурі. Значних успіхів досягли Л.Позен, Ф.Балавенський, М. Мікешин.

Перехід до класицизму в архітектурі відбився на плануванні міст: виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер. У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона в 1809 було споруджено оперний театр. Архітектурний стиль Києва визначався архітектором А.Меленським.

У другій половині XIX ст. поширюється «еклектика» (змішування) (І.Штром, П.Спарро, О. Беретті).

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів, створюються палац Розумовського у Батурині, палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, «Софіївка» в Умані.

Місце Т.Шевченка (1814-1861) в українському суспільстві і в українській культурі особливе. Нині він є офіціозним символом нової, незалежної України. Т.Шевченко одночасно - митець і політик. Він вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність

Творчість Т. Шевченка нерозривно пов'язана з народною творчістю. Ідеї національно-визвольної боротьби, державної незалежності, заклик до рішучих дій проти насильства червоною ниткою пронизують більшість творів. В історію української думки Т. Шевченко увійшов як мислитель, що заклав демократичні основи проникливого розуміння національного минулого свого народу. Духовна спадщина поета має велику етноконсолідуючу силу, позитивно впливала і впливає на формування психології соборності української нації. Мовою своїх творів Шевченко завершив процес формування загальноукраїнського літературного мовлення на національній основі.

Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Він був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві.