Тема 5. Людина і світ у культурі бароко. Староукраїнська барокова культура

Заняття 1.

1.Світоглядні засади українського бароко

2.Роль козацтва у розвитку культури.

3.Києво-Могилянська академія – головний осередок культурного життя України.

Література: [2, с. 54-69; 11, с. 235-248; 12, с. 434-472; 13, с. 273-290; 19, с. 106-145].

1. Аналізуючи світоглядні засади українського бароко (XVI— XVII ст.) потрібно зауважити, що це перехід від епохи Відродження до нової якості світовідчуття, мислення, творчості. Світовідчуття і світорозуміння ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей. Звідси неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в українському бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя.

На відміну від західноєвропейського і російського, українське бароко — не аристократичний стиль. Якщо і є в ньому певні елітарні мотиви, то лише в літературі, всі інші види барокового мистецтва мають безпосередній зв'язок з народною творчістю. Меланхолійність, властива певною мірою українській душі, ґрунтується на уявленні про світ непростий, втаємничений, такий, у якому діють різні сили. Мистецтво бароко наче зазирнуло у глибини людської душі, відобразило її світло й темряву — саме світлотінь стала у європейському та й українському бароко одним із головних художніх прийомів. Естетичні особливості українського бароко – це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізмі головне —вигадливість форми.

2. Аналізуючи друге питання варто сказати, що на початку XVII ст. козацтво виступає добре зорганізованою національно-політичною силою, з якою рахувався світ. Упродовж 150-ти років воно відігравало не тільки визначну політичну роль захисника волі і прав українського народу, а й сили, що виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова національна аристократія, яка взяла на себе і утвердження власної державності, і розвиток культури. Чимало хто з козацької старшини, наприклад, захопився організацією шкіл і майстерень при монастирях. Їх добробут швидко зростав завдяки потужній економічній підтримці козацтва. Почалося ж з того, що у 1620 р. до Київського братства записався гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши попечителем Києво-братського монастиря, гетьман подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень.

Національний варіант бароко в Україні іменують "козацьким" тому що саме козацтво того часу було йосієм нового художнього смаку; виступало в ролі основного і багатого замовника; мало власне творче середовище та виступало творцем художніх цінностей.

3. При вивченні третього питання потрібно наголосити, що Києво-Могилянська колегія могла б уже з самого початку свого заснування іменуватись академією, оскільки її програма (за винятком курсу богослов'я, який забороняла Польща) збігалася з програмою університетів Європи. Києво-Могилянська академія стала найвпливовіпіим закладом східнослов'янського православного світу. З її стін вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори і медики, полководці і юристи — багато ґрунтовно освічених і талановитих людей (історик І. Гізель, поет, вчений і громадський діяч Ф.Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода). Її вихованців бачимо згодом серед викладачів Московської Слов'яногреко-латинської академії (більш як 15 викладачів були українцями), у Московському університеті, серед організаторів книжкової справи в різних містах України, Росії, Білорусії, Болгарії, Сербії, по багатьох семінаріях, кадетських корпусах і гімназіях (часто на посадах ректорів).

Приймали до академії молодь всіх станів, щороку навчалося від 500 до 2000 студентів. Вони вивчали граматику, поетику, риторику, філософію й богослов'я; мови — слов'янську, українську літературну, грецьку, латину, польську; оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом; вивчали грецьку, римську, середньовічну літературу, історію, географію. З часом в академії було введено курс російської, французької, німецької і староєврейської мов, математику.

Академія була справжнім європейським центром науки. З академією, зокрема, пов'язана діяльність Й. Кононовича-Горбацького, М. Козачинського, вже згадуваних І. Гізеля, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Ломоносова, Я. Козельського.

Заняття 2.:

1.Національний варіант бароко літературі, театрі і музичному мистецтві. Григорій Сковорода.

2.Культурно-мистецький процес XVIII ст. Барокова ікона, портрет, гравюра.

3.Архітектурні ансамблі в Україні.

Література: [2, с. 70-88; 4, с. 110-117; 11, с. 261-299; 13, с. 293-314;19, с. 146-185].

1. При аналізі першого питання теми варто зауважити, що література означеного періоду була різножанровою і тематично різноманітною. Ще протягом усього XVII ст. ширилися полемічні твори, які доповнювалися ораторсько-проповідницькою прозою. Проповіді, "слова", "казання", "поученія" Л.Барановича, І.Галятовського, А. Радивиловського, С.Яворського, Ф. рокоповича, а у XVIII ст. Г. Кониського, І. Леванди досягли високого мистецького рівня. Агіографічну традицію завершує 4-томна "Книга житій святих" Д. Туптала. Козацькі літописи залишилися важливим джерелом для вивчення історії України. Поширювалися також думи, пісні, плачі, панегірики, діалоги тощо.

Найбільшого розвитку сягнула барокова поезія. Серед українських поетів – Л. Баранович, В. Ясинський, І. Величковський, Д. Ростовський, І. Орновський, І. Щирський. Реалістичні тенденції виявилися у поезії Д. Братковського, П. Гученського-Поповича і К. Зіновієва.

На початку XVII ст. зароджується українська драматургія. Розквітає шкільна драма. Українською книжною мовою ставилися і багатоактні драми різдвяного та великоднього циклів типу містерій, міраклів і мораліте, а також драми на історичні теми, інтермедії. Набули поширення шкільний театр та вертеп. З 50-х рр. XVIII ст. з'являються театральні колективи професійного характеру – в Глухові діяв придворний театр гетьмана Кирила Розумовського.

Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Нотна грамота, гра на музичних інструментах, співання в хорі були обов'язковими для всіх слухачів Києво-Могилянської академії. Світська музика розвивалася в містах і великих поміщицьких маєтках. Музикантів, співаків і артистів балету готували в школах при деяких маєтках, а також у Глухівській співацькій школі. Чарівною величчю наповнена музика А. Веделя, М. Березовського, Д. Бортнянського.

На українську думку другої половини XVIII ст. значно вплинув видатний мислитель і поет Григорій Сковорода, який підсумував барокову добу і перевів її в нові часи. Енциклопедично освічена людина, гуманіст Г.Сковорода відстоює "природну людину" і споріднену їй працю. Людина — "не тремтячий раб", а "коваль свого щастя", яке досягається "наслідуванням блаженній натурі". З Г.Сковородою прийшло осмислення минулих діянь, і українська думка повернулась до традиційної християнської ідеї мирного самовизначення людини в світі.

2. Ведучи мову про мистецький процес, варто сказати, що українські маляри ще тривалий час дотримувалися традицій візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису, і тому стримано ставилися до патетики та пишних і динамічних форм.

Це виявило себе передусім в українському іконописанні. Провідними майстрами нового стилю були М. Петрахнович, І. Руткович, Й. Кодзелевич. У розглядуваний період набуває розвитку український портретний живопис. Портретне малярство на Наддніпрянщині найбільш представлене ктиторсько-епітафіальними — тобто посмертними зображеннями. З другої половини XVII ст. як самостійний жанр виокремлюється гравюра.

Скульптуру, яка була елементом монументально-декоративних композицій іконостасів і декору в архітектурі, відзначають теж пафос і рух. Найвідоміший майстер цієї доби — Пінзель, роботами якого прикрашені собор Юра у Львові.

3. Найвищі мистецькі шедеври козацької доби втілено в архітектурі Блискучими пам'ятками козацького бароко в архітектурі стали кам'яні церкви. Українських архітекторів вабили декоративні можливості бароко, єдність споруди з довкіллям. Український козацький собор органічно вписується у картину духовних пошуків європейського бароко.

Бароко — це стиль архітектурних ансамблів. Провідна ідея належить собору, але всі інші споруди поєднані масштабом, ритмом пластичних чергувань.

Відновлені у XVII ст. на кошти козацької старшини давньоруські святині — київський Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква у Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря в Чернігові, Успенський собор Печерського монастиря. Було добудовано верхи, з'явились архітектурні додатки, фасади прикрасились декором. В цей період працюють архітектори І.Шедель, Г.Растреллі, С.Ковнір, І.Григорович-Барський .