Тема 3.Генеза української культури. Культура Київської Русі.

Заняття 1.

1. Етнокультурні проблеми походження українського народу.

2. Кам’яний вік на території України. Трипільська культура.

3. Кочові племена на території України та їх роль у формуванні української культури. Культура населення античних держав Північного Причорномор’я

4. Культура давніх слов’ян та її роль і місце в становленні слов’янства

Заняття 2.

1.Християнство як чинник нових культурних процесів. Феномен двовір’я в Київській Русі.

2.Основні тенденції розвитку освіти та літератури.

3. Вплив християнства на архітектуру та образотворче мистецтво Київської Русі.

Література: [2, с. 7-9, 3, с. 5-20; 11, с. 169-180; 12, с. 368-399; 19, с. 32-69].

1. Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Тривалий час в історичній науці спостерігалося протиборство двох протилежних теорій походження українського народу — міграційної та автохтонної. Перша з них ґрунтується на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Друга теорія — автохтонна, стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. По історичній вертикалі зміцнювались культури, але етнос залишався той самий. На підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік і наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Головні з них такі: спільний фізично-етнічний тип; мовний фактор, ґрунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, зокрема топоніми і гідроніми; археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні тільки для однієї території; основні види господарської діяльності — землеробство і скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі; мистецькі твори, зокрема кераміка, які мають характерні ознаки лише певного географічного ареалу; світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала впродовж тривалого часу в праслов'янських і слов'янських народів. Основоположником теорії автохтонізму є український археолог В.Хвойка. Він довів, що український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів і що ці процеси мають свої, притаманні лише території України особливості.

2. Розпочати розгляд ругого питання теми потрібно із загальної характеристики культури пізньопалеолітичного населення України. Зокрема, слід звернути увагу на мізинський, трипільський і черняхівський етапи розвитку культури стародавніх слов’ян. Далі треба перейти до аналізу культури неолітичного населення України, розповісти про неолітичну революцію та територіальні центри виникнення відтворюючого господарства. Особливу увагу потрібно приділити неолітичному періоду в Україні: господарюванню, поселенням, житлобудівництву, побуту, духовній культурі неолітичного населення. Особливу увагу треба приділити трипільській культурі: її періодизації, територіальному розповсюдженню, особливостям. Слід проаналізувати землеробське господарство і досягнення трипільців у його розвитку, військову культуру носіїв трипільської культури, домашні промисли та ремесла, гончарне виробництво і технологію виготовлення кухонного та столового посуду, культові статуетки, родоплемінну організацію та суспільні відносини періоду пізньопервісної общини, планування та архітектуру поселень найдавніших землеробів, трипільські протоміста, побут і одяг, духовну культуру та мистецтво. Варто наголосити на зооморфізмі і антропоморфізмі первісного мистецтва.

3. У І тис. до н.е. в українському Причорномор'ї та в Криму з'явилися народи іраномовної групи, які здійснили відчутний вплив на культурний розвиток українських земель. До таких народів належать кіммерійці (ІХ – VІІ ст. до н. е.), скіфи (VІІ – ІІІ ст. до н. е.), сармати (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст.. н. е.). Розпочати характеристику третього питання слід з аналізу культури населення скіфо-сарматської доби: господарства та побутової культури кіммерійців, скіфів, сарматів. Треба приділити увагу їхнім релігійним уявленям, обрядам, мистецтву, культурним зв’язкам, поховальним звичаям.

VIII - кінець VI ст. до н.е. - це період Великої грецької колонізації. Одним з її напрямів було освоєння Північного Причорномор'я. При дослідження культури населення античних держав Північного Причорномор’я перш за все треба звернути увагу на архітектуру грецького та греко-римського періодів, особливості побуту (інтер’єр, житла, одяг, прикраси, предмети туалету), дозвілля, мову та писемність, освіту, наукові знання, літературну творчість, фольклор, музика, театр, образотворче мистецтво, скульптуру, виробництво художньої кераміки. Необхідно проаналізувати релігія і культи мешканців, особливості проникнення християнства.

4. Вивчаючи четверте питання теми треба наголосити, що найяскравіше  культура слов'ян проявилася  в  зарубинецькій   та черняхівській культурах , тому слід розглянути особливості цих культур: побут, поселення та городища, житла і господарські споруди, прикладне мистецтво, мову і початки писемності, технічні досягнення, духовна культура давніх слов’ян, міфологічний простір слов’янського язичництва, святилища та ідоли, поховальний обряд. Археологічні дані свідчать, що територія Правобережна Україна була густо заселена від Києва до Карпат проукраїнськими племенами, культура яких носила самобутній характер та стала основою формування культури Київської Русі.

Заняття 2.

1.Аналізуючи перше питання слід відмітити, що культура Київської Русі розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями. Вирішальне значення в розвитку держави відігравало запровадження у 988р. християнства. Київська Русь здобула міжнародний авторитет і широкі зовнішні зв'язки, з її можновладцями ріднилися представники королівських династій Європи.

Процес запровадження християнства, і запозичення елементів культури відбувалися не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності. Так, державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії самостійного обрання митрополитів, святкування своїх національних свят і їх встановлення, вимагали вести церковне богослужіння старослов'янською мовою.

Київська Русь підтримувала зв'язки з різними землями, що потребувало розвитку політичної публіцистики, жанрів, тому довелося створювати відповідні літературні форми. Другою причиною видозміни християнства на Русі було те, що воно нанасаджувалася згори, зустрічаючи тривалий опір населення. Звідси активна взаємодія християнства і язичництва, характерна для давньоруської культури майже протягом усього її існування. Християнізація входила в усі галузі суспільного життя поступово. Церкви та собори ставали осередками громадського й освітнього життя. При них засновувалися школи, переписувалися книги, творилися літописи.

Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу та Західної Європи.

2. Аналізуючи друге питання слід пояснити, що розвиток освіти у Київській Русі будувався на власних традиціях із використанням античного та болгаро-візантійського досвіду. Шкільна освіта стала частиною загальнодержавної та церковної політики. Утворюються три типи шкіл: навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя; приватна школа домашнього навчання; навчальний заклад, у якому готували священиків (школа «книжного вчення»). Тут навчали основам письма, читання, рахунку, грецькій та латинській мовам, вивчали музику та спів.

Літературу Київської Русі прийнято ділити на перекладну й оригінальну. Перекладалася, насамперед, біблійна література: Псалтир, Парамійник, Євангеліє, «Апостол», «Апокаліпсис». Чималого поширення на Русі набули твори релігійного змісту — апокрифи, житійна, або агіографічна література, патристика.

Набули поширення в Київській Русі літописи (Початковий літопис, «Повість временних літ»). Значного розвитку набуває ораторське письменство. Його представниками були Лука Жидята, Феодосій Печерський, митрополит Ілларіон. Величною пам’яткою давньоруського письменства є «Слово о полку Ігоревім».

3. Аналізуючи архітектуру та живопис Київської русі можна зауважити, що разом з християнством було прийняте і пов’язане з ним візантійське мистецтво —кам’яне зодчество, монументальний і станковий живопис. Перші кам’яні храми на Русі вражають своєю грандіозністю і розмахом архітектурного задуму. При Володимирі Святославичі у 989 р. була закладена церква Богородиці Десятинної, перша на Русі кам’яна храмова споруда. За Ярослава територія Києва збільшується у десять разів. Будуються Золоті ворота, Софійський собор.

В кінці XI — на поч. XII ст. в період феодальної роздробленості починають панувати нові тенденції. Характерним взірцем храму перехідного періоду є Успенський собор уславленої Києво-Печерської лаври (1073-1078 рр.). У порівнянні з Софією цей собор невеликий і досить суворий.

Монументальне мистецтво в Давньоруській державі з'являється з проникненням християнства. У ІХ-Х ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Великої популярності в давньоукраїнських розписах набув образ Богоматері. її типове зображення у канонічній позі Оранти. Поряд з монументальним живописом розвивається іконопис. Найвідомішими іконописцями вважаються Григорій та Алімпій. З початку XII ст. вже немає в іконописі Русі образу Христа Пантократора, який більше відповідав грецько-латинській культурі. Його заступає образ Христа-Спасителя та Учителя.