Хмельницький національний університет

Історія української культури

Плани семінарських занять та методичні вказівки

до їх проведення для студентів всіх напрямів підготовки

Затверджено на засіданні

кафедри філософії і політології.

Протокол №1 від 1. 09. 2011

Хмельницький 2011

Історія української культури : плани семінарських занять та методичні вказівки до їх проведення для студентів всіх напрямів підготовки / О. А. Посвістак. – Хмельницький : ХНУ, 2011.

Укладач: Посвістак О. А., канд. іст. наук, ст. викладач.

Вступ

Історія української культури – навчальний предмет про закономірності виникнення, становлення та розвитку матеріальної і духовної культури українського народу від найдавніших часів до сьогодення. Український народ має самобутню тисячолітню матеріальну та духовну культуру, яку замовчували, приховували, забороняли, руйнували сотнями років держави, в складі яких перебувала Україна. Нинішній період українського державотворення не тільки дозволяє і сприяє відродженню культури нашого народу, а й робить необхідним залучення її могутнього потенціалу для розбудови правової, високоцивілізованої, демократичної держави. Опанування навчального курсу потрібне студентам для усвідомлення належності до великого європейського народу з розвинутою культурою та духовно-моральними цінностями, що ставить їх у рівень представників високоцивілізованих європейських народів.

Однією із форм вивчення дисципліни є семінарські заняття. Семінари проводяться з основних, найбільш важливих тем курсу. Головна мета семінарських занять — опанування студентами навчальної дисципліни, забезпечення глибокого і всебічного аналізу та колективного обговорення основних проблем курсу, навчання їх елементам творчого застосування отриманих знань на практиці. Основними завданнями семінарських занять є закріплення у студентів теоретичних знань; оволодіння науковим апаратом, навичками викладання навчального матеріалу; залучення студентів до наукових досліджень; прищеплення їм навичок творчого мислення, самостійного формулювання та висловлювання власних думок, а також захисту висунутих наукових положень та висновків. Найбільш поширеними видами роботи на семінарі є: розгорнута бесіда; виступи з рефератами, доповідями; диспут у формі діалогу; круглий стіл тощо.

При підготовці до семінару студенту необхідно уважно переглянути лекційний матеріал та план семінарського заняття, знайти відповідну літературу. Варто, щоб студент привчав себе виступати не за готовим текстом, зачитуючи його, а своїми словами, користуючись лише коротким планом. Підготовка до виступу полягає в тому, щоб до кожного питання скласти короткий план чи тези з помітками потрібних цифр, записами цитат, конкретних фактів. Такий підхід дасть змогу виробити вміння виявляти самостійність під час виступів на семінарі.

Тема 1. Культура як соціальне явище. Феномен української культури

1. Предмет та завдання навчального курсу

2. Поняття культури, її структура і функції

3. Поняття «національна культура» та специфіка українського типу культури

4. Українська культура в контексті світової культури: основні історичні віхи

Література: [2, с. 6-7; 4, с. 77-80; 11, с. 8-20; 12, с. 14-19, 41-45; 13, с. 9-13, 19, с. 4-8].

1. Приступаючи до вивчення першого питання, насамперед, звернемо увагу на те, що предметом історії української культури є цілісний процес створення пам'яток духовної та матеріальної культури, що включає вивчення самих цих пам’ятjr як культурних явищ, історичних умов їх створення та вплив на подальший розвиток культури. Пам'ятки розглядаються в історичній послідовності як цілісне явище, а також за регіональними ознаками, враховуються взаємозв'язки з культурними досягненнями інших народів, оскільки жодний етнос, народ, нація не може розвиватися поза загальним історичним процесом. Предмет історії української культури охоплює конкретні способи та результати діяльності українців у духовній і матеріальній сфері.

До основних завдань курсу належать аналіз суті, змісту, основних категорій української культури; розкриття внутрішніх та зовнішніх факторві, історичних, світоглядних і мистецьких чинників, закономірностей процесу становлення, розвитку української культури, здобутків і втрат духовної та матеріальної культури українського народу. В процесі вивчення курсу на основі ознайомлення з сучасними духовно-культурними процесами варто сформувати уявлення про взаємозалежність між розбудовою незалежної України та національно-культурним відродженням; показати українську культуру як систему знань, цінностей, морально-етичних норм, духовного світу, соціальних зразків і атрибутів, які визначають поведінку та результати суспільної діяльності окремих представників і всього народу.

2. При аналізі другого питання теми варто звернути увагу на те, що існує понад п’ятсот визначень поняття «культура». Це пов’язано з тим, що культура репрезентує глибину людського буття, всі аспекти взаємозв'язку людини зі світом. Крім того, культура є об'єктом вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін. Залежно від їх теоретичної методології формується і погляд на культуру, висвітлюються її певні риси. Зокрема слід проаналізувати три основних наукових підходи: антропологічний, соціологічний і філософський.

Культура - це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, висловлений в типах і способах життя і діяльності людей, а також в створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Зрозуміти сутність культури можливо лише через призму діяльності людини, народів, що населяють планету. Культура не існує поза людиною.

Складність і багатоманітність людської життєдіяльності та творчості зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити культуру матеріальну і культуру духовну. Найбільш узагальнено в науці виділяють рівні культури за спеціалізованими аспектами її функціонування: професійним (елітарна), утилітарним (масова) і непрофесійним (народна). Можливий поділ культури за організаційними формами її існування та функціонування, до яких, насамперед, належать держава, церква, школа, сім´я тощо.

Серед основних функцій культури виділяються: пізнавальна; акумулятивна інформативна або трансляційна, комунікативна, регулятивна; нормативна, аксіологічна або ціннісна, виховна, світоглядна, гуманістична чи людинотворча.

3. Приступаючи до вивчення третього питання варто сказати, що національна культура є оригінальним, самобутнім, властивим лише для даного народу способом бачення світу, поведінки в ньому, системою норм, цінностей та ідеалів. На розвиток культури впливають культурноформувальні чинники географічного середовища, політична і правова системи, особливості побуту; особливості національного характеру та менталітету народу.

Специфіка українського типу культури значною мірою зумовлюється належністю української території до ареалу стародавньої хліборобської осілої культури, котра знаходила опору свого існування в традиціоналізмі. Для української культури характерні: глибока повагою до традиції, обережністю або нехіть до новацій; фаталізм, лірична меланхолійність, перевага здорового глузду перед почуттям, відчуття незахищеності; перенесенням сімейних взаємин на соціальне життя; існування стереотипу вторинності і провінційності української культури; особлива роль жіночого начала, яке домінує над чоловічим у побутовому та культурному житті; неприйняття авторитарного начала; пануванням села над містом.

4. Переходячи до четвертого питання необхідно відмітити, що українська культура, як оригінальна і своєрідна система, самостверджуючись, на всіх етапах розвитку була включена в сферу міжнаціонального духовного синтезу та взаємодії, в регіональний і світовий культурний процес. Отже, для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному ґрунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку. Цілісність культури в даному разі означає розгляд і оцінку національно-своєрідного в органічному, езотеричному взаємозв’язку його із загальнолюдським.

Далі слід охарактеризувати сім періодів у розвитку культури України:

1. Від появи першої людини на території України до Х ст. – період від початків людської цивілізації на території України до прийняття християнства; 2. Х – ХІV ст. – період існування Київської та Галицько-Волинської Русі; 3. ХІV – сер. ХVІІ ст. – литовсько-польська доба; 4. Друга пол. XVII – кін. XVIII ст. – період розвитку української культури під впливом визвольної війни народу під проводом Богдана Хмельницького; 5. Кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. – національно-культурне Відродження; 6. Поч. XX ст. – кін. 80-х рр. – національно - демократична революція, здобуття Україною державності та Україна в складі СРСР; 7. З 90-тих рр. XX ст. до сьогодення – Акт про державну незалежність України, прийнятий 24серпня 1991 р., відкрив нову сторінку в історії культури України.