1.3. Передзахист і захист курсової роботи

Передзахист курсової роботи відбувається в декілька етапів на семінарських заняттях з дисципліни «Вступ до перекладознавства» перед студентами та керівником роботи. На першому виступі студент доповідає про результати збору фактичного матеріалу з теми роботи та підбору теоретичних джерел. Він пропонує план дослідження, окремі матеріали вступу та розділів. В разі затвердження зібраного та обробленого матеріалу він готує для презентації на семінарі наступний, так званий повний «чорновий варіант роботи», в який керівник вносить остаточні правки та зауваження, віддає студенту на остаточне опрацювання і отримує в чистовому варіанті за 2 тижні до захисту.

Курсові роботи, які, на думку керівника, заслуговують позитивної оцінки, підлягають захисту. Захист відбувається у встановлений термін за графіком кафедри у присутності студентів та комісії: керівника та викладачів кафедри. На захисті студент повинен у короткій доповіді (8- 10 хв.) викласти основний зміст своєї роботи, узагальнення і висновки та можливість її використання. Також студент повинен відповісти на запитання, показавши свою орієнтацію у проблемі дослідження.

Після захисту виставляється оцінка, яка заноситься у залікову книжку, а потім у додаток до диплома.

1.4. Посилання у курсовій роботі

Перелік джерел, на які є посилання в основній частині курсової роботи, наводять у кінці тексту, починаючи з нової сторінки. Його розміщують в алфавітному порядку і складають відповідно до чинних стандартів (див. ДОДАТОК).

Посилання в тексті роботи найчастіше подаються з використанням квадратних дужок із вказівкою порядкового номера за переліком посилань і через кому – номер сторінки, на якій міститься цитований уривок.

Наприклад: „У працях [1-5] стверджується...”; „Поняття розглядається у дослідженнях українських і російських учених [1; 5; 25; 57]”.

Якщо в науковому тексті наводиться конкретна цитата, то в квадратних дужках зазначається номер позиції у списку використаних джерел і вказується конкретна сторінка. Наприклад: [5, 55].

Посилання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їхнього порядкового номера. Наприклад: „рис. 1.1”, „див. табл. 1.1. ”, „у формулі (1.1) ” тощо.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

1.5. Загальні вимоги до цитування

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) коли студент (автор роботи), наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є, наприклад: (курсив наш. – С.Т.), (підкреслено мною. – С.Т.), (розбивка моя. – С.Т.).