Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Ознаки та аспекти культури мовлення

Основною ознакою особистості, складником її загальної культури є мовленнєва культура – вміння правильно (згідно норм літературної мови) говорити, писати, свідомо добирати мовно-

виражальні засоби відповідно до обставин і мети спілкування ,будувати точні й логічні висловлювання.

Мова-це прояв культури. За її допомогою здійснюється процес мовлення.

Мовлення – це спосіб передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина -тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Л юдина створила культуру, а культура людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

К ультура це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мовлення – це наша візитна картка. Те, як ми говоримо, як володіємо мистецтвом слова, свідчить про наш рівень освіти, культурну ерудицію.

Культура мовлення суспільства це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

1. засвоєння професійної лексики і термінології свого фаху;

2. досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

3. прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками;

4. формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

5. моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

6. знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;

7. вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спілкування;

8. володіння основами риторичних знань і вмінь;

9. боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі;

10. уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

1. вживання елементів побутово-розмовного мовлення, суржику;

2. вживання сленгів: «кинути», «замочити», «навалом», «повний привіт», «таким макаром», «вішати локшину на вуха»;

3. поширене вживання ненормативної лексики на радіо і телебаченні;

4. прогресуюче зниження якості друкованої продукції.

5. обмеження можливостей здійснення централізованого контролю за дотриманням літературної норми (розпалася єдина видавнича мережа, з'явилася величезна кількість комерційних видавництв, що не приділяють належної уваги рівневі редакторської підготовки тексту, заповнюють книжковий ринок літературою сумнівної художньої вартості);

6. ступінь освіченості населення (найчастіше наявність вищої освіти є лише формальним показником і не гарантує володіння нормою літературної мови);

7. виховання в неблагонадійній родині (у процесі формування особистості родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває уміння і навички спілкування і людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні основи і відбувається професійне самовизначення Дитина копіює і відображає особливості життя оточуючих дорослих людей. Таким чином, несприятливе середовище, де відсутня система життєвих цінностей, оточує дитину і стає зрозумілим, що вона вбирає в себе усі його недоліки);

8. лояльне ставлення до вживання ненормативних лексичних одиниць у мовній поведінці підлітків у спілкуванні однолітками (часто саме в такий спосіб підлітки намагаються привернути до себе увагу, здаватися дорослішими, демонструвати силу і перевагу над іншими);

1. виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

2. не говорити квапливо - без пауз, "ковтаючи" слова;

3. частіше "заглядати у словник" (М.Рильський), правопи спосібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

4. читати вголос (особливо прозорі тексти), із дотримання усіх аспектів нормативності;

5. заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;

6. оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

7. привчити себе до систематичного записувласних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;

8. виробити звичку читанняз "олівцем у руках" – жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас;

9. удосконалювати фахове мовлення, читати фахову літературу.