Житлове законодавство України

Згідно Конституції України кожен громадянин має право на житло. Житлове законодавство регулює відносини, які виникають у зв’язку з наданням житла, його використання і зберігання /рис.46/.

Рис. 46. Житлове законодавство України

Для забезпечення громадян житлом в Україні існує житловий фонд. До нього відносяться усі житлові будинки, приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України і призначені для проживання громадян. Житловий фонд поділяється на: державний, громадський, кооперативний та індивідуальний. Будівлі державного житлового фонду знаходяться у власності держави, громадського - у власності підприємств та інших організацій, кооперативний - у власності кооперативних об’єднань громадян, а індивідуальний у власності окремих громадян. Отже, житловий фонд України – це сукупність усіх видів житла приватної, державної та кооперативної власності.

Таким чином, громадяни України мають можливість реалізувати своє право на житло: у будинках державного або громадського житлового фонду на праві безстрокового користування (найму); придбанням житла в житлових кооперативах; купівлі житла на біржових торгах або у приватних осіб; шляхом індивідуального житлового будівництва; в інших формах, передбачених законом (оренда, службове житло тощо) /рис.47/.

Рис. 47. Право на житло

Громадянин України може не мати у власності житла, але користуватися ним. Для цього існує договір найму. Предметом договору найму може бути окрема квартира чи інше ізольоване приміщення, а також одноквартирний житловий будинок. Права і обов’язки наймача закріплені в Житловому кодексі України.

Будівлі державного житлового фонду можуть бути приватизовані громадянами. Мета цієї приватизації – створення належних умов для здійснення громадянами вільного вибору способу задоволення потреб у житлі. Приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та інше) державного фонду на користь громадян України.

Приватизація відбувається шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м. загальної площі на наймача і кожного члена сім’ї та додатково 10 кв. м. на сім’ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або знаходяться на черзі для поліпшення житлових умов /рис.46/.

Земельне законодавство України

Земельне законодавство регулює земельні відносини, а саме: відносини земельної власності; відносини в галузі управління земельним фондом, землекористування; землеохоронні відносини. Усі ці положення сконцентровані у Земельному кодексі України, мета якого створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорона прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю /рис.48/.

Рис. 48. Земельне законодавство України

Конституція України надає підстави до прав власності на землю. Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (Земельний кодекс, ст.78.1). В Україні існують три рівноправні форми власності на землю: державна, комунальна, приватна /рис.48/.

Суб’єктами права власності на землю в Україні є: громадяни (фізичні особи) та юридичні особи – на землі приватної власності; територіальні громади – на землі комунальної власності; держава – на землі державної власності /рис.49). Причому, дані суб’єкти можуть мати право володіння, користування та розпоряджання землею. Під володінням землею мається на увазі безстрокова власність. Розпорядження (право земельного сервітуту) – це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Користування – це право володіння земельною ділянкою яка перебуває у державній або комунальній власності. Користування може бути постійним (безстроковим) та тимчасовим (строковим). Користувачами земельних ділянок можуть бути фізичні та юридичні особи /рис.49/.

Рис. 49. Право власності на землю в Україні

Існують три форми набуття права власності на землю: роздержавлення об’єктів державної власності; договір купівлі-продажу або дарування; успадкування земельних ділянок /рис.48/.

Суб’єктами державної власності на землю є: обласні, районні, міські, селищні та сільські ради – на землі в межах їх територій, за виключенням земель, які знаходяться в загальнодержавній власності; Верховна рада України – на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Автономної республіки Крим – на землі в межах території республіки, за виключенням земель загальнодержавної власності /рис.50/.

Рис. 50. Суб’єкти державної власності на землю в Україні

Громадяни України мають право на одержання у безоплатну власність земельних ділянок. Приватизація громадянами землі здійснюється для: ведення селянського (фермерського) господарства; для ведення особистого підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку; для заняття садівництвом; для дачного та гаражного будівництва /рис.51/.

Рис. 51. Види приватної безоплатної власності на землю в Україні