Тема: Розвиток політичної думки в Україні

План:

1. Політичні погляди в Київській Русі. Прийняття християнства і формування державної ідеології.

2. Розвиток політичних ідей вченими братських шкіл і Києво-Могилянської академії.

3. Становлення козацько-гетьманської держави. Концепції незалежності та самостійності України.

4. Політична думка України XIX ст.

5. Пошуки шляхів розв'язання національної проблеми. Розвиток політично-правової думки в умовах тоталітарного режиму. Антирадянські засади українського руху опору.

6. Стан української політичної думки на сучасному етапі.

1. Політичні погляди в Київській Русі. Прийняття християнства і формування державної ідеології.

У IX—XII ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. Важливу роль у цьому процесі, як і в усьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами. Водночас період Х—XII ст. в історії Київської Русі збагачувався розвитком оригінальної літератури, яка відображала різні сторони тогочасного життя, і насамперед прагнення зміцнити феодальний лад та обгрунтувати впливове становище Київ­ської держави на міжнародній арені.

У Х—XII ст. з’явилися перші літературні твори: “слова”, “повчання”, “проповіді”, які, як правило, виходили із се­редовища духівництва, а також “патерики”, “житія святих”, що складалися для поширення християнства і прославляння князів, бояр, монахів.

У суспільно-політичній думці Київської Русі того періоду висувалися ідеї об’єднання удільних князівств навколо пре­столу великого київського князя, самостійності і незалежності Русі тощо.

Один із найдавніших документів русько-украінської пи­семності, в якому робилися спроби обгрунтувати ці ідеї.— “Слово про закон і благодать” (XI ст.) київського митро­полита Іларіона.

Виходячи з релігійно-християнського вчення, Іларіон акцентує увагу на тому, що закон роз´єднує народи, вивищуючи одні і принижуючи інші, що він свідчить про рабський стан людства. За тих часів найвищою істиною проголошувалося вчення Христа, й лише пізнання та засвоєння його дає змогу дійти істинності буття.

Іларіон обґрунтовує надзвичайно важливий для політико-правових ідей нерозривний зв´язок закону та моральних цінностей, пріоритет моральних критеріїв у поведінці людини.

Прийняття християнства зумовило поширення на Русі візантійського права, але переважно у сфері церковного законодавства. Високий ступінь розвитку політичного життя виявився у виробленні на Русі власного права та його кодифікації у першій половині 11 ст. у відомому зводі законів "Руська правда" ("Правда Ярослава"). Цей правовий документ став важливим державотворчим джерелом в наступні часи, зокрема під час складання "Статуту Великого князівства Литовського", введеного 1629 р. у Литовському князівстві, до складу якого тоді входила значна частина українських земель.

Соціологічними та суспільно-політичними ідеями були пройняті і літописи. Великою цінністю є “Повість минулих літ” (XII ст.) літописця Нестора. Основна політична ідея — велич, єдність і незалежність Русі. Адже зміцнення політичної влади великого київського князя і згуртування навколо нього усіх князів — це запорука припинення княжих міжусобиць і руйнування держави.

Мономах застерігав своїх синів-князів не тільки не чинити самим, а й заборонити “служивим” творити беззаконня. Князь як державний муж є носієм закону і законності, на цьому грунтується його діяльність, у цьому сила його князівської влади.

Важливе значення у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало “Слово о полку Ігоревім” (XII ст.), у якому визначне місце посідали актуальні політичні пи­тання, зокрема проводилася ідея необхідності політичного об’єднання руських земель і припинення міжусобної бороть­би. Ці мотиви визначали в основному ідейну спрямованість “Слова”.

У той час Київська Русь зазнавала щораз відчутніших нападів з боку половців, татар, німців-хрестоносців, які її істотно ослаблювали. А князі тим часом діяли без взаємного погодження, без злагоди, на шкоду Русі. В процесі усвідомлення великої небезпеки з боку зовніш­ньої навали сформувалася ідея єдності руських земель.

Віхою в нагромадженні традицій утвердження української державності була політична діяльність Данила Галицького (1200—1264 рр.). Пріоритетні настанови Данила Галицького про необхідність збереження влади і захисту України виявилися в дієвій дипломатичній тактиці щодо Батия і в орієнтації на об’єд­нання Європи в боротьбі з татарською навалою. Створювалася модель державного управління, яка не поступалася кращим тогочасним європейським інститутам.