• Поняття соціуму - суспільство людей • Суспільні відносини. Основи

соціальної стратифікації сучасного суспільства • Соціальна структура населення. Стратифікація сучасного українського суспільства.

Суспільство є надзвичайно складним і суперечливим предметом пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм.

Суспільство не може бути зведене до простої суми факторів, навіть до їхньої взаємодії. Одні з них є визначальними, інші - похідними; одні кваліфікуються як матеріальні, другі - як ідеальні; одні вважаються об'єктивними, інші - суб'єктивними. Соціальна філософія має упорядкувати суперечливу систему факторів, визначити первинні й вторинні рівні суспільного життя, їхні функції, не допускаючи при цьому будь-якої абсолютизації.

Соціум — це:

♦> суспільство як цілісна соціальна система;

• людська спільність певного типу (родові і сімейно-споріднені, соціально- класові, національно-етнічні, територіально-поселенські спільності);

♦♦♦ соціальне оточення людини, сукупність форм діяльності людей, ЩО Історично склалися.

5.1. Понмі їм соціуму - суспільство людей. Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувалися з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Значний внесок у цьому був зроблений китайським філософом Конфуцієм, античними мислителями Платоном і Аристотелем та ін. Поняття соціуму у теоретико-філософській уяві стародавніх

мислителів ототожнювалося з поняттям держави. Тобто суспільне життя не мислилось інакше, як державне. Закономірності розвитку суспільства і держави

ототожнювалися.

Вже філософи Середньовіччя розрізнили поняття "соціум" і "держава", але приховували це в релігійних містифікаціях. І тільки в працях Н. Макіавеллі держава постає у вигляді однієї Із складових соціуму як більш широкого й фундаментального утворення.

Парадоксальна ситуація склалася в епоху Нового часу. Про соціум як специфічне утворення і форму людського співжиття говорилося в приглушеному тоні, з острахом. Тому про головний об'єкт - соціум як цілісну систему - соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало. Коментуючи цю дивну ситуацію, іспанський філософ X. Ортега-і-Гассета зазначав, що у книгах із соціології нічого певного не говориться про те, що ж таке соціум, суспільство.

Пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває й досі.

Первинна якість соціального осягається через усвідомлення докорінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших сучасників. У біологічному аспекті принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Проте різниця між ними принципова. Головна відмінність полягає в способі життя. Тваринне життя є існуванням. А людське має суспільну, соціальну організацію, є життєдіяльністю.

Суспільне життя - це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів І форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.

Саме здатність розмірковувати, заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж людина дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить, на думку X. Ортега-і-Гассета, постають як фундаментальні домінанти того, що відрізняє людину як особливу Істоту від іншого живого світу.

Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це постало передумовою виділення людини з природно-тваринного світу й вихідним пунктом розбудови нею власного світу - соціального. Зміст і характер людського життя визначається, зрештою, способом людської діяльності, одним з головних чинників якого є засоби виробництва - знаряддя діяльності.

Таким чином, соціум є особливим способом життя особливих істот, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, що спричиняє появу світу культури. Тварини Існують у природі, а людина живе в соціумі. У такому контексті соціум постає надприродним світом, Що надбудовується над природою.

Соціум - це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. У цьому сенсі предметність є продовженням природи, бо в предметах, що оточують людину, нічого надприродного немає. Але предмети відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиблення в себе.

Соціум - це діяльне спілкування людей, бо у процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між собою. Спілкування, як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою для формування і розвитку соціальності. Саме через спілкування осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від покоління до покоління. Через спілкування відбуваються взаємовплив І взаємодія Індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюються передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюються згуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя.

Діяльність і спілкування - всезагальні необхідні умови соціального. Підкреслюючи специфіку людського способу життя як принципово відмінного від тваринного існування, слід наголосити на його соціально-спадкоємному, історичному характері. Тварина здобуває досвід самостійно, успадковуючи лише інстинкт. Людина ж переймає досвід поколінь, тобто соціальність має історичний характер. Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю. Людське життя продовжується в наступних поколіннях.

Соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя: створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей у людині.

Соціум у науковому осягненні розглядається як історія людської життєдіяльності. Перші історичні вчення Геродота, Фукідіда, Полібія разом з фіксацією фактів намагалися виявити І проаналізувати їх чинники. Але ці історичні концепції мали описовий характер аж до середини XIX ст.

Перші спроби у визначенні та осмисленні соціуму в широких межах діяльності та спілкування були зроблені К. Марксом, у вченні якого суспільство постало у вигляді суспільно-економічної формації.

До матеріальних утворень відносять велику групу соціальних відносин, державу, деякі соціальні інститути. І хоч матеріальне завжди є об'єктивним, зв'язок між ними не є простим І однозначним. У суспільстві не можна відділити матеріальне від ідеального, об'єктивне від суб'єктивного. Це вимагає ширшого підходу до соціальної проблематики.

Суспільство - це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буття тощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей. Суспільство - це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.

Таким чином, суспільство - це реальний процес життєдіяльності людей, що має Історичний характер, Існує об'єктивно, незалежно від свідомості й волі людей, хоч вони, як носії свідомості й волі, є головними дійовими особами суспільно- історичного процесу.

Пізнанням суспільства як об'єктивного процесу, закономірностей його функціонування та розвитку займається соціальна філософія. Щоб сформувати цілісне уявлення про соціум як систему, необхідно дослідити етапи розвитку філософської думки.

Платан вважав, що суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб. За Аристотелем, суспільство є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Проявом божого творіння вважала його релігійна філософія. Як форму суспільної угоди трактували його просвітителі (Т. Гоббс, Ж.- Ж. Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі матеріалісти ХУНТ ст. Г. Гегель запевняв, що суспільство є реальним процесом життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. Марксистська соціальна філософія визначає суспільство як сукупність історично обумовлених форм спільної діяльності людей. Саме спосіб виробництва матеріальних благ обумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя.

Теоретичне уявлення про соціум як систему пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя: матеріальною, соціально-політичною, духовною, культурно-побутовою. Усі ці сфери тісно взаємопов'язані і вимагають їх урахування в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. У центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що й єднає всі сфери життєдіяльності.

5.2. Суспільні відносини. Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства. Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією.

Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація - це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів, її основа і сутність — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності І відсутності соціальних цінностей, влади І впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Однак все їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені.

Соціальна стратифікація - це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства».«Соціальна стратифікація починається з веберовского розмежування більш традиційних суспільств, що ґрунтуються на статусах (наприклад, суспільств, що мають у своїй підставі такі запропоновані категорії, як стану і касти, рабство, унаслідок чого нерівність санкціонується законом) і иоляризіроьаннил, але більш розмитих суспільств, що мають у своїй основі класи (що типово для сучасного Заходу), де велику роль грають особисті досягнення, де економічна диференціація має першорядне значення І носить більш без особистісний характер».

Вивчення соціальної стратифікації має довгу історію, що починається із середини XIX в. (роботи Карла Маркса і Джона Стюарта Милля), що включає серйозний внесок дослідників початку XX в. - від Вильфредо Парето (який запропонував теорію "циркуляції зліт") до Питирима Сорокіна. Зараз велика література по цій темі нерозривно переплітається з роботами, присвяченими утворенню, соціальному полу (gender), культурі, владі, статистичній техніці і ролі теорії в соціальних дослідженнях. Згідно Знтони Гидденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.

Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають або індустріальними, або масовими.

«Надзвичайно швидкий ріст міських соціумів привів майже повсюдно до захоплення ними фактично всіх ключових позицій усередині суспільства. Ставши його економічною опорою, міста перетворилися одночасно й у центри політичного життя, осередком влади правителів і законодавців. За словами французького соціолога 3. Дюркгейма, саме тут « .виробляються ідеї, моди, удачі, нові потреби,

що потім поширюється на іншу частину країни» . Разом з тим у містах швидше руйнуються колишні стійкі традиції, поступаючись місцем непостійній масовій культурі, що перебуває в безупинному бурхливому коловороті. Настільки могутній і незаперечний вплив міст-мегаполісів на всі сторони життя сучасного суспільства дозволяє позначити останні як урбанізовані суспільства.

Колосальна чисельність людських мас, узятих у життя сучасних політичних організмів — це перше, що упадає в око при їхньому зіставленні з архаїчними соціумами стратифікаційного типу. Чисельність населення більшості країн Європи, приміром, коливається в межах від 4 млн. до 50 млн. чоловік. В умовах загального виборчого права кожен повнолітній індивід так чи Інакше впливає (чи може впливати в принципі) на політичне життя І на подальшу долю країни, а отже — і кожного з її жителів».

Зрозуміло, індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. «Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них маються як імущі, так І незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як "суспільство рівних" чи немає. Ніякі етикетки, вивіски, усні висловлення не в змозі змінити чи затушувати реальність факту , економічної нерівності, що виражається в розходженні доходів, рівня життя, в існуванні багатих і бідних шарів населення. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в змісті авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують керуючі і керовані, тоді незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяїни, начальники) це означає, що така група політичне диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції чи декларації. Якщо члени якогось суспільства розділені на групи по роду їх діяльності, заняттям, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними в порівнянні з другими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються чи призначаються начальники, чи дістаються їм керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям».

Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділений друг від друга непроникними перегородками. Навпроти, у житті сучасного суспільства, іменованому іноді «суспільством рівних можливостей», величезну роль грає явище соціальної мобільності: процвітаючий індивід здатний швидко піднятися по поверхах соціальної ієрархії, а невдасі грозить падіння з високої статусної позиції на саме дно. Сорокін писав у "Соціальній мобільності", що "канали вертикальної циркуляції існують у будь-якім стратифікованому суспільстві і також необхідні, як кровоносні судини для циркуляції крові в тілі". От що пише про соціальну мобільність Гідденс: «Існують два шляхи вивчення соціальної мобільності. Перший полягає в тому, що ми можемо спостерігати кар'єру людей: як далеко вони просунулися чи опустилися на соціальній шкалі протягом виробничого життя. Цей шлях звичайно називають "внутрипоколенческой" мобільністю. Альтернативний йому шлях, коли можна

аналізувати вибір дітьми професій батьків і дідусів з бабусями. Мобільність, що виявляється через покоління, називається між поколінною. Значимість вертикальної мобільності в суспільстві - головний індекс ступеня ' його «відкритості», що показує, як талановиті люди, породжені в нижчих шарах, можуть просунутися по соціально-економічним сходам. Хоча мобільність униз менш поширена, чим мобільність нагору, це все ще що широко зустрічається феномен. Вона частіше зв'язана з психологічними проблемами і тривогами, коли люди не стані підтримувати життєвий стиль, до якого звикли. Рівні мобільності мало порівнянні з ідеалами рівності можливостей. Соціально-економічна порядок верхівки суспільства подібний пірахМІді, де влада, чи статус багатство займають відносні позиції. Ті, хто утримує владу і багатство у своїх руках, мають багато можливостей збільшити свою перевагу і передати потім накопичене нащадкам. У Британії як і раніше самий надійний шлях стати багатим - народитися багатим».

«Необхідність постійно змінювати свою соціальну роль і контролювати з величезною кількістю соціально анонімних партнерів створює обстановку непередбачуваності для індивіда. А коли незабаром кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного непередбачуваність стає тлом життя цілих корпоративних груп суспільства як такого. Усе це змушує визнати, що суспільний порядок, що представляється нам споконвічно даним і більш ніж природним - річ надзвичайно тендітна. І якщо глянути глибше, що здається гармонія суспільства - це власне кажучи іграшка в руках сліпих стихійних сил, народжуваних зіткненням безлічі різнонаправлених особистих і групових інтересів.

Саме це має на увазі П.Сорокін говорячи про закономірності змін політичної стратифікації в сучасному суспільстві. Чим крупніше політичний організм, тим, за інших рівних умов, більш виражена і політична стратифікація. Однак, у кожнім окремім випадку існує деяка «Крапка перенасичення», при який гіпертрофованої ієрархічна піраміда, що стала, валитися, часом захоплюючи за собою у своєму падінні все суспільство. По образному вираженню вченого, у ході перетворень суспільства увесь час відбуваються зміни висоти і профілю «соціального конуса», крутості егосхилів Цілісності внутрішньої структури. «У будь-якім суспільстві, - пише він - постійно йде боротьба між силами політичного вирівнювання і силами стратифікації.

Коли коливання профілю в одному з напрямків стають занадто сильними і різкими, то протилежні сили різними способами збільшують свій тиск і приводять профіль стратифікації до крапки рівноваги. Вищевказаними способами політичний організм повертається в стан рівноваги тоді, коли форма конуса або гипертрофіровано плоска, або сильно піднесена».

Однак чим же визначається нормальне для суспільства «стан рівноваги»? На думку П. Сорокіна, воно диктується чисельністю населення, взятого в життя суспільства. «Збільшення розмірів політичної організації збільшує стратифікацію насамперед тому, що більш численне населення диктує необхідність створення більш розвитого і великого апарата. Збільшення керівного персоналу приводить до його ієрархазації і стратифікації, інакше, десять тисяч рівноправних офіційних осіб, скажемо, без усякої субординації дезінтегрували б будь-яке суспільство і зробили б неможливим функціонування політичної організації. Збільшення і стратифікація державного апарата сприяє відділенню керівного персоналу від населення, можливості його експлуатації, поганому звертанню, зловживанням і т.д. — це було, є і буде чинником коливань стратифікації. По-друге, збільшення розміру політичної організації приводить до збільшення політичної стратифікації, тому що велика кількість членів розрізняється між собою по своїх внутрішніх здібностях і придбаних талантах».

5.3. Соціальна структура населення. Стратифікація сучасного українського суспільства. Розглядаючи соціально-класову модель українського суспільства на перший план виходить процес загальної поляризації соціуму, тобто постійне збільшення прірви між невеликою заможною, елітарною частиною населення і основною масою громадян, матеріальний рівень забезпеченості якого, а також ступінь владних повноважень і володіння владою в країні, просто неможливо порівняти із попереднім соціальним прошарком. Виникли нові класові утворення (підприємці, комерсанти, фермери, тощо). Змінився статус і раніше існуючих груп. Особливо різко погіршився стан працівників висококваліфікованої розумової і фізичної праці, середні верстви внаслідок зубожіння перемістилися у нижчий клас.

Слід зазначити, що процес трансформації соціальної структури українського суспільства триває й сьогодні, тому загальна характеристика стану основних прошарків українського навагу і передати селення не є фіксованою, оскільки знаходиться в динаміці. Для вище зазначеного процесу характерна криза само ідентифікації громадян, яким після різкої зміни соціально-економічних умов І втрати колишніх (радянських) орієнтирів визначення свого соціального статусу, достатньо складно визначити своє положення в суспільстві. Також сучасне українське суспільство характеризується маргіналізацією практично всіх соціальних груп, що виражається в нечіткості, розпливчастості меж соціальних груп, у відсутності внутрішньої єдності, в кримінальному характері деяких процесів клаео-утворення. Зростання численних неосновних, маргінальних груп населення ніби примножує соціальну структуру.

Соціальна структура сучасного українського суспільства характеризується крайньою соціальною неврівноваженістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Процес "розмивання" традиційних груп населення призводить до становлення нових видів між групової інтеграції за формами власності, доходами, вюченості у владні структури, соціальною ідентифікацією тощо.

У суспільстві перехідного типу весь простір соціальної стратифікації відзначається практично одним показником, а саме матеріальним (капітал, доходи, власність) при різкому зменшенні ролі інших ( не менш важливих )' критеріїв соціальної диференціації. Ось чому стратифікаційні процеси, що відбуваються сьогодні, сприяють не інтеграції суспільства, посиленню солідарності, а збільшенню поляризації і соціальної нерівності, аномії.

Процес формування нової соціальної структури, її складу йде трьома шляхами, в основі яких лежать базові зміни форм властності:

- виникнення нових соціальних спільнот на основі плюралізації форм властності ( наймані робітники в державному і приватному секторі);

• широкомасштабний процес приватизації державного майна, виникнення на цій основі маргінальних прошарків;

• поява прошарків-страт на основі взаємодії різних форм властності (менеджери - новій управлінський прошарок, еліта, поява категорії безробітних).

Спробуємо дати характеристику умовним прошаркам українського суспільства. Розпочнемо с верхівки.

Правлячою політичною й економічною силою в нашій країні є олігархія. Класичне визначення цього соціального феномена було дане ще в Давній Греції Платоном і Аристотелем, які визначили її як деформацію державної влади; як невелику групу багатих людей, яка у своїй діяльності керується суто корисливими мотивами. У сучасному розумінні під «олігархією» розуміють зрощення приватного капіталу з державою і насамперед з управлінською бюрократією, в суто корисливих цілях.

За сучасних умов олігархія в Україні набуває інституційного статусу, економічною основою панування котрої є: процес тіньової приватизації; банківсько-кредитна діяльність; тіньова економіка; політична влада як головний економічний ресурс, що дає можливість витягувати надлишковий прибуток.

Генетичною основою нашої олігархії стала, в основному, колишня партійно- радянська номенклатура, яка змогла на початку процесу трансформації утримати доступ до фінансових ресурсів і здійснювати контроль за ключовими сферами економічної діяльності. Морально-психологічна основа олігархії — це, по-перше: зарозуміле ставлення до громадян, уседозволеність і нехтування законами; по- друге, прагнення збагачення як головний сенс життя. Тож, олігархія виступає як найконсервативніша частка суспільства, що «приватизувала» не тільки економіку й політику, а й зазіхає на нашу свідомість — через монополізацію засобів інформації і маніпулювання суспільною свідомістю, адже формою суспільної свідомості бюрократії є демагогія (абсурду).

В рамках дослідження соціальної структури суспільства заслуговую на серйозну увагу проблема формування "середнього" класу. Адже існування потужного "середнього" класу є гарантією політичної стабільності, дає змогу відбирати й проводити поміркований курс в економіці, соціальній та політичній сфері суспільства. Можна стверджувати, що до початку загальної трансформації соціальної структури в нашій країні існувала широка база середнього класу, її складали різноманітні групи масової гуманітарної інтелігенції, інженерно- технічних робітників, високо кваліфікоівні прошарки робітничого класу, військові, частина еліти, торгово-сервісні працівники. Але в результаті зміни соціально- економічної системи більша частина цих людей опинилася у стані нижчого класу. Проте зараз спостерігається утворення різноманітних маргінальних соціальних груп ( офісні працівники, менеджери середнього й нижчого рівня, малі підприємці та інші) матеріальний рівень яких є достатньо прийнятним і їх в принципі важко віднести до нижчого класу.

Кажучи про середній клас, треба розуміти, що у західному розумінні цього соціальне прошарку, як потужної основі суспільства, в Україні говорити не можна. Оскільки чисельне відношення еліти, нищих верств населення І самого середнього класу не відповідає необхідним пропорціям. У США середній клас становіть

більшу частину населення, в той час як в нашій країні цей реальний показник не перевищує 15%.

Нищі щаблі, на жаль, становлять основу українського суспільства. Зараз цю масштабну прошарку частіше називають робітничим класом. По своїй сути вона дуже різноманітна, до неї можуть входити представники інтелігенції, тобто люди з достатньо високим рівнем освіти, не кваліфіковані робітники фізичної праці, безробітні, широке коло громадян "соціального дна" ті інші. Слід враховувати високий рівень низхідної мобільності сучасного суспільства ( не тільки українського), що дозволяє постійно поповнювати цей прошарок. Взагалі такий умовний розподіл є суб'єктивним, оскільки розглядає структуру суспільства з точки зору лише економічного критерій. Варто врахувати самооцінку соціального і матеріального стану, соціальне самопочуття індивідів, їх фактичне суб'єктивне сприйняття свого положення в суспільстві. Проте суспільство, що перебуває у стані структурних перетворень, важко розглядати з об'єктивних позицій багатофакторності.

1. Суспільство відрізняється складною структурою і багатогранними стосунками відношеннями. Соціальна структура - це внутрішня будова суспільства, сукупність його елементів і взаємозв'язків між ними.

2. Найважливішими елементами соціальної структури суспільства є соціальні статуси, ролі, індивіди, соціальні групи та спільноти, соціальні організації та інститути об'єднанні стійкими зв'язками, відносинами і взаємодіями.

3. Статуси пов'язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статуси дають нам статичну, то ролі - динамічну картину суспільства, індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства, їх кількість, порядок, їх розташування, характер, залежності один від одного визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства.

4. Вивчення соціальної структури суспільства, тенденцій її змін має велике прикладне значення для державних органів, які здійснюють управління макро соціальними процесами, так і для окремого індивіда, котрий планує свою життєву кар'єру і прагне обрати оптимальні варіанти поведінки в соціальному просторі.

5. Спільноти і групи формуються в суспільстві внаслідок процесів соціальної диференціації та стратифікації. Ці процеси описують за допомогою номінальних та рангових параметрів соціальної структури суспільства.

6. Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між: собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав і обов'язків, привілеїв і престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитися до інших та боротися з небажаними.

7. Знаючи, з яких соціальних спільнот і груп складається суспільство, яке місце на ієрархічній драбині вони займають, якими є їхні потреби та Інтереси, якими цінностями вони керуються І які моделі поведінки властиві для їх членів, ми

можемо оцінити соціальний потенціал суспільства в цілому та окремих соціальних груп, правильно спланувати політичні та маркетингові кампанії, прогнозувати перебіг великих макро соціальних процесів та поведінку окремих індивідів.

8. Українське суспільство знаходиться у стані перетворень та загальної кризи. Спостерігається різка поляризованість основних прошарків населення, причому більша частина громадян знаходиться у тяжкому матеріальному положенні. Негативні економічні процеси лише загострюють цей стан речей. Людина, що має вищу освіту не має гарантій на забезпечення відповідною роботою і доходом, спостерігається криза само ідентифікації українців щодо їхнього положення у суспільстві. Основу нашого соціуму становить робітничий або нижчий клас. На покращення ситуації потрібна чітка соціальна політика влади та часовий простір.

Література

1. Електронна бібліотека [Електроннім ресурс] Соціологія / Танчин 1.3. Режим доступа:

http://pidrnchniki. com. на/! 7810409/sotsiologiya/sotsiologiya Janehin J3

2. Людина і суспільства: Підруч. Для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.// P.A. Арцишевський, С.О. Бондарук, С.С. Возняк та ін.— К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2006.— 416с.: іл.

3. Електронний ресурс. Режим доступа: http ://uk. wikipedia.org/wiki/< Соціум

4. Електронна бібліотека [Електронний ресурс] Соціологія / Городяненко BT. К.: Видавничий центр «Академія», 2003 - Режим доступа: