Зазвичай дискусія складається з таких трьох етапів

к ожен учасник дискусії висловлює, обґрунтовує свій погляд на обговорюване питання;

п ромовці обмінюються репліками: на цьому етапі присутні мають можливість ставити запитання;

о станнє слово промовців.

Перший етап: формування та обґрунтування власного бачення проблеми – це половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу є справжнім мистецтвом

Головні чинники першого етапу проведення дискусії:

Увага аудиторії:

1. володіти усним мовленням;

2. намагатись чітко розповідати, а не читати з написаного;

3. тримати здоровий контакт з аудиторією; утримувати контакт допоможуть такі фрази: Ви розумієте? Ви також помітили що… . Разом ми повинні зробити вибір тощо.

4. думку висловлювати, використовуючи прості речення і стосуються суті проблеми.

Актуальність проблеми

1. бути обізнаним з темою дискусії;

2. ознайомитись з необхідною літературою, документами, які знадобляться вам під час дискусії;

3. поспілкуватись з людьми (колегами) з даного питання

Аргументація

1. аргументи мають бути переконливими, стосуватися суті справи;

2. демонструвати причинно-наслідкові зв’язки;

3. використовуйте такі словосполучення: Ви й досі не відповіли на моє запитання… Я так розумію, що Ви й досі не визнали факту, що… Чи не були б Ви так люб’язні відповісти…

Сприйняття присутніх

1. бути доброзичливим і відвертим;

2. не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх;

3. залишитися діловим, не ображаючи при цьому інших;

4. не ставитись зверхньо до опонента, присутніх;

5. демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони протилежні.

Другий етап: обмін аргументами й запитання опонента чи присутніх

Як правильно перебивати опонента

я кщо опонент помилився, негайно реагуйте, коректно:

• п оясніть, будь ласка…

• наведіть, будь ласка, конкретні приклади…

не варто перебивати часто, обмежитись лише тими випадками, котрі матимуть вплив

Як діяти, коли вас перебивають:

В и знаєте, що відповісти. Залишаєтесь спокійними, даєте конкретні і вичерпну відповідь. Скористайтесь почуттям гумору.

Ви не знаєте відповіді:

з дивування: Невже я недостатньо зрозуміло пояснюю.

з обуренням: Отже, Ви хочете сказати, що Вам нічого не відомо

з атримувальна тактика: можливо, Ви дасте мені закінчити думку? Я ще раз повернулася до Вашого запитання

н аступальний маневр: Я б хотіла, щоб Ви вислухали мене до кінця.

Третій етап: останнє слово опонентів

к ожному із опонентів надається ще раз висловитись щодо обраної проблеми; ще раз наголосити на суті обговорюваного питання

Уникайте помилок під час дискусії

н еуважне слухання опонента; (розмова з сусідом, читання документа)

н евиразне мовлення (нечіткість; швидкий чи повільний темп мовлення; намагання присутніх довгими складними реченнями);

в ідхилення від теми (виступ не по суті справи, невміння відрізнити головне від другорядного);

з анадто емоційна поведінка;

н егнучкість (дотримання своїх звичок; невміння думати й діяти по-іншому);

д ріб’язковість (спекуляція на дрібницях; прагнення за будь-яких умов отримати перемогу; постійне врахування незначних помилок опонента;

н езнання норм літературної мови (поширення усталеного наголосу, неправильна вимова звуків і звукосполучень; вживання скандальних слів; неправильна побудова речень);

Література

1. С.В. Шевчук. Ділове мовлення, с. 99 – 104

2 . Опорний конспект

Позааудиторна самостійна робота 2

Тема «Специфіка мовлення фахівця.»

План.

1.Мова і професія.

Література. Г.О.Золотухін та інші. Фахова мова медика, с. 5-15

2. Майстерність публічного виступу.

Література. М.Г.Зубков. Сучасна українська ділова мова, с304-312.

3. Види підготовки до виступу.

Література. М.Г.Зубков. Сучасна українська ділова мова, с304-312.

4. Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитності.

Література. М.Г.Зубков. Сучасна українська ділова мова, с304-312.

5. Уміння використовувати тактичні та мовні засоби у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

Література. Г.О.Золотухін та інші. Фахова мова медика, с. 5-15

Час виконання – 2 год.

Методичні рекомендації.

1. Вивчаючи перше питання (див. план), зверніть увагу на значення та чудодійну силу слова в спілкуванні медичного працівника; запишіть тезами про цілющу силу слова в лікуванні пацієнтів; про мову і професію як поняття нероздільні.

2. Опрацьовуючи друге питання (див. план), зверніть увагу, в чому полягає мистецтво публічного виступу; основну думку занотуйте.

3. Опрацьовуючи третє питання (див план), запам’ятайте, які є види підготовки до виступу; запишіть їх.

4. Опрацьовуючи четверте питання (див план), запам’ятайте, як здійснюється управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитності. Основну думку занотуйте.

5. Виконуючи п’яте питання (див. план), підберіть необхідні тактичні та мовні засоби, правильно побудуйте виступ на тему «Мова медичного працівника як словотерапія»

Питання для самоконтролю.

Дати короткі письмові відповіді на запитання.

1. Як ви розумієте слова письменника і лікаря П.Бейліна : «Слова, як і ліки, - мають пряму токсичну чи побічну дію. На окремі слова виробляється несприйняття – вони можуть викликати «алергію», шок. А передозуєш, хай навіть за змістом своїм лікувальні слова, може розвинутися « хвороба». Балакуча людина може викликати у своїх слухачів головний біль і втому».

2. Прокоментуйте даний текст: « Необережне слово здатне спричинити задишку, кашель, серцебиття, підвищення артеріального тиску, з’яву холодного поту, відчуття нудоти тощо. Навпаки, слово зважене і своєчасно сказане надає впевненості в успіхові лікування, додає, як-то кажуть, життя до років, а не років до життя»

3. Прокоментуйте вислів Д.Карнеті: «Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх…. Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму… значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема – наполовину розв’язана проблема».

4. Як ви розумієте твердження, що лікування, догляд за пацієнтом завжди залишається мистецтвом ? Запишіть кількома реченнями.

5. Які тактичні та мовні засоби має використовувати медичний працівник у повсякденному спілкуванні з пацієнтом? Який має бути стиль його мовлення?

Завдання

Побудуйте виступ медичного працівника перед студентами медичного коледжу на тему «Мова медичного працівника як словотерапія»

Завдання

Зважте на поради чеського письменника і соціолога Іржі Томана. Випишіть найосновніші з настанов і аргументуйте свій вибір.

• Говоріть лише тоді, коли вам є що сказати.

• Цікаво не може говорити той, хто нічого не читає, не бере участі в громадському житті, не відвідує культурних закладів, не дискутує з товаришами, не подорожує і нічого не переживає.

• Хто говорить надто тихо, той справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.

• Той же, хто говорить надто голосно, справляє враження агресивної людини.

• Для збагачення свого власного словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих промовців і принагідно записуйте слова й вирази, які б ви хотіли вживати у своїй мові.

• Виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтеся замінити їх іншими словами й виразами.

• Чергуйте довгі речення з короткими. Довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень робить мову монотонною.

• Часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного.

• Вимовляйте слово «ми» голосно, а «я»- пошепки.

• Речення, в якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко.

• Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей : «даруйте», «перепрошую» , «дякую»,

• « будь ласка»

• Природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі більше, ніж сама говорить.

• Запитання – дуже зручна форма вимоги. Ставте запитання.

• Якщо хочете наголосити на якійсь думці, це можна зробити кількома способами:

• підсильте свій голос або стиште його;

• уповільніть виклад і наголосіть на кожному окремому слові в реченні;

• доповніть слово жестом і мімікою;

• змініть тон голосу;

• повторіть важливе слово або речення.

Учіться ставити себе на місце іншої людини.

Література. Г.О.Золотухін та інші. Фахова мова медика, с. 5-15

М.Г.Зубков. Сучасна українська ділова мова, с304-312.

Додаток до теми. Короткий зміст

Уміння спілкуватися мовою професії підвищує ефективність праці, дає змогу краще орієнтуватися в ситуації та в ділових контактах.

Підвищення загальномовної культури майбутніх спеціалістів та їхньої фахової мовленнєвої культури неможливе без опанування мови в усіх її аспектах. Мова і професія – поняття нероздільні. Вони покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих його груп і кожної людини зокрема..

Удосконаленням своєї мови людина повинна займатися все життя. Мова змінюється й розвивається, інтелектуально зростає й сама людина. Сьогодні Україна потребує від майбутнього фахівця не тільки знання свого фаху, а й високого рівня володіння професійним мовленням.

Фахове спілкування- важливий засіб оволодіння професією та спеціальністю, без знань якої сучасний фахівець не зможе ефективно розв’язувати складні практичні завдання. Мовна норма твориться, формується в процесі постійного спілкування людей у різних сферах діяльності.

Висловитися, порозумітися, поспілкуватися ми можемо повною мірою лише завдяки мові, тобто вона задовольняє одну з найважливіших життєвих потреб людини. Мова - це найважливіший засіб спілкування і джерело інформації про світ, про народ, якому вона належить. Наше слово до того ж і розповідь про себе. Слово - форма, одяг наших думок, почуттів, переживань.

Слово за своїм змістовним багатством, узагальнювальним значенням принципово відрізняється від умовних подразників першої сигнальної системи і є подразником другої сигнальної системи. Діапазон психічної і фізичної дії слова розширюється завдяки тембру, силі голосу, інтонації та швидкості його вимовлення. Найбільше вражає,запам’ятовується все те, що сприймається насамперед на рівні емоцій, почуттів. Необережне слово здатне ранити, вплинути на погіршення стану здоров’я хворого. Догляд за пацієнтом, його лікування завжди залишається для медичного працівника мистецтвом. І як мистецтво, вимагає від нього розвиненої уяви, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію і тактику. Слово медика є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури й освіченості. Воно покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом. Мистецтво мовлення медичного працівника має унікальні, цілющі, пізнавальні, виховні можливості. Як писав Гегель, що слово – це «найеластичніший матеріал». Воно здатне викликати і прямі образи, й асоціації, що відновлюють у пам’яті давно пережите.

У повсякденному спілкуванні з пацієнтами, колегами медичний працівник використовує лексичні засоби, які характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навіть художнього стилів. Розмовний і науковий стилі разом з офіційно-діловим є характерними для фахового мовлення медика. У розмовному стилі вживають переважно побутову лексику, фразеологізми, вставні слова, вигуки, неповні речення. Науковому ж стилю притаманні повні речення, складні синтаксичні конструкції, терміни, логічність, обґрунтованість викладу.

Фахове мовлення медичного працівника – це переважно діалоги:

• лікаря – медсестри;

• медсестри (фельдшера) – пацієнта;

• медсестри (фельдшера) – родичами пацієнта тощо.

Обов’язковим для медика є:

• вживання специфічних медичних термінів високого рівня стандартизації;

• зваженість і точність формулювань.

Звичайно загальновживана лексика у мовленні медичного працівника зазнає певних змін, окремі слова набувають нових значень або нових відтінків.

Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення.

Культура мовлення медика залежить від свідомого ставлення до написаного і мовленого слова, від того, що називають «відчуттям слова». Нахил до читання, щоденна робота над собою сприяє розвиткові «відчуття слова». Бездоганне знання спеціальної лексики не може в повній мірі забезпечити потреби реального спілкування, зокрема, такі типи мовлення як розповідь, опис, роздум, міркування. Усі вони вимагають від мовця змістовності, послідовності і точності, доречності, багатства і виразності мови. Медичному працівнику в процесі спілкування у пригоді стане план, що надасть викладу думок послідовності та взаємозв’язку. Враження будуть зіпсовані, мети не буде досягнуто, коли медичний працівник уживатиме однотипні речення, часто повторюватиме одні й ті ж самі слова або мова ряснітиме словами, що не несуть смислового навантаження, стають «паразитами», «бур’яном».

Специфічною ознакою мовлення фахівця є доречність. Мовні засоби мають відповідати ситуації спілкування, меті висловлювання. Наприклад, діалектизми, канцеляризми вживати недоречно.

В усному мовленні медичний працівник має враховувати зовнішні обставини, характер, настрій, стан співрозмовника, аудиторії стежити за точністю висловлювання власної думки, власного ставлення до предмета обговорення.

Так само залежно від ситуації використовуються слова-звертання: товаришу, пане, шановний Василю Васильовичу, колего тощо.

Справедливе твердження : культура мовлення – не тільки показник якості володіння мовою, а й духовне обличчя людини. Спілкування медичного працівника з пацієнтом – це бесіда обопільно зацікавлених людей, мета яких перемогти недугу. Вона вимагає зусиль, терпіння, нервових витрат, щоб в тій чи іншій ситуації залишитися доброзичливим, невимушеним, терпимим. Соматична хвороба пацієнта супроводжується страхом, переживаннями, очікуваннями, які здатні спричинити стресовий, депресивний стан. Хворого можуть відштовхнути, налякати навіть темп, висота звучання голосу, інтонація, яку іноді називають душею слова. Отже, словом можна вилікувати, а словом часом можна вбити, поранити. Може підбадьорити, стати «щитом і бальзамом для ран», і навпаки, знищити, перекреслити всі сподівання. Інтонація мовлення медика, так само як і актора, повинна узгоджуватися з його виразом обличчя, жестами. Для пацієнта все це є джерелом інформації, яку він потім прискіпливо аналізує, щоб винести вирок: довіряти чи ні.

Свідченням культури мовлення медичного фахівця є також правильне виділення слів, тобто логічний наголос. У слові, що виділяється, прихована душа, внутрішня сутність, основні моменти підтексту. Основний принцип у фахового мовлення є «Не нашкодь!». Необхідно бути уважним, обережним у виборі слів, особливо, коли йдеться про трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи утриматися. Біля ліжка хворого не можна зловживати медичною термінологією. Вона дратує пацієнта, примушує нервуватися в очікуванні чогось несподіваного. Є слова-табу, які необхідно виключити із словника медика. Це зневажливі, грубі, безцеремонні звертання до колег, пацієнтів, запитання, репліки, коментарі в умовах, коли хворий не може бути відвертим. Наприклад, часто називають людину, яка хворіє «діабетиком», «астматиком». Недоречний чорний гумор: «не хвилюйтесь, розтин покаже», «все ясно, як у морзі», «спокійний, як пульс небіжчика», « важко в лікарні, легко в труні» , «Лікар Х помиляється один раз…, але щодня».

Переконливе, пристрасне слово - дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець – неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдаровання не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя. Це тривала і наполеглива робота над удосконаленням свого мовлення. Кожний промовець, яки часто виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне і багатогранне. На стиль промовця впливає його світогляд, характер людини.

Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.

Серед них – писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією.

Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.

Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях:

• безпосередність;

• невимушеність;

• емоційність спілкування.

Книжний характер публічного мовлення виявляється у:

• правильності;

• точності;

• стислості;

• виразності;

• доцільності.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри:

• доповідь;

• промова;

• бесіда;

• лекція;

• репортаж..

Доповідь – один з найпоширеніших форм публічних виступів. Щоб підготувати публічний виступ доповідач повинен знати заздалегідь:

• тему;

• склад аудиторії;

• хто ще виступатиме на зібранні;

• де й коли відбуватиметься зібрання.

Щоб підготуватися до виступу, необхідна серйозна підготовка:

• накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що необхідно охопити;

• добір допоміжної інформації;

• складання плану публічного виступу (вступ, основний текст, висновки).

Практичні поради доповідачеві:

• подякуйте тому, хто представив вас аудиторії;

• чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй присвячена остання;

• стисло поясніть, у який спосіб ви будете аналізувати проблему, на що звернете увагу.

• обмежте кількість аналізованих у доповіді питань;

• зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте ( відеофільми, графіки, діаграми, таблиці, ілюстративні матеріали )

Страх перед аудиторією. Декілька порад:

• потрібно гарно підготуватися; найкраще записати усю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою; прочитати текст перед дзеркалом;

• оцінити свій виступ критично;

• розмістити нотатки зручно, щоб ними можна скористатися;

• шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, які усміхнуться, кивнуть чи якось схвально відреагують на ваш виступ.

Жести. Практичні поради:

• жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність в ньому;

• жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усього виступу;

• керуйте жестами – жест не повинен відствати від слова;

• урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим же жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

• жести мають відповідати своєму призначенню.

Використання голосу. Практичні поради.

- постійно тренуйте свій голос; контролюйте правильність вимови;

- пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

- не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності;

- хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє матеріалом, про який говорить,або ж не впевнена в собі;

- голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування;

- голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Отже, специфіка мовлення молодшого медичного фахівця полягає в тому, що воно ґрунтується на засадах етичних норм, певних ритуальних правил ділових взаємин, знання й уміння, які пов’язані з обміном інформацією, використанням способів і засобів взаємовпливу та взаєморозуміння.