- •1. Психологія як наука
- •1.1. Природа психіки і предмет психологічної науки
- •1.1.1. Наукова, життєва та народна психологія, парапсихологія як джерела знань про психіку
- •1.1.2. Розвиток наукових знань про природу психіки
- •1.1.3. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства
- •1.1.4. Мозок і психіка
- •1.2. Принципи, методи, стан і структура сучасної психології
- •1.2.1. Принципи психологічної науки
- •1.2.2. Методи наукової психології
- •1.2.3. Психологія в системі наук
- •1.2.4. Галузі психології
- •2. Особистість: загальна психологічна характеристика, структура, розвиток
- •2.1. Основні теорії особистості
- •2.1.1. Теорія в. Джемса
- •2.1.2. Особистість в "описовій психології" в. Дільтея й е. Шпрангера
- •2.1.3. Типологія особистостей о. Ф. Лазурського
- •2.1.4. Фрейдизм і неофрейдизм
- •2.1.5. Гуманістичні теорії особистості
- •2.1.6. Теорії особистості у французькій соціологічній школі
- •2.1.7. Особистість у культурно-історичній теорії л. С. Виготського
- •2.1.8. Особистість у логотерапії в. Франкла
- •2.1.9. Особистість у теорії с. Л. Рубінштейна
- •2.1.10. Теорія діяльності о. М. Леонтьєва та поняття особистості
- •2.1.11. Погляди б. Г. Ананьєва на особистість
- •2.1.12. Концепція особистості г. С. Костюка
- •2.2. Склад і структура особистості
- •2.2.1. Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт
- •2.2.2. Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості, темперамент
- •2.2.3. Соціально-психологічна характеристика особистості, характер
- •2.2.4. Діяльність та особистість
- •2.2.5. Генетичний аспект особистості; від задатків до здібностей
- •2.2.6. Психологічна структура особистості
- •2.2.7. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості
- •2.3. Розвиток особистості
- •2.3.1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості
- •2.3.2. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда
- •2.3.3. Рушійні сили розвитку особистості
- •2.3.4. Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості
- •2.3.5. Розвиток самосвідомості в онтогенезі
- •2.3.6. Виховання, навчання і психічний розвиток дитини. Особистість як об'єкт і суб'єкт самотворення
- •2.3.7. Форми й методи активізації виховання та навчання в сучасній школі
- •3. Когнітивна сфера особистості
- •3.1. Відчуття та сприймання в системі інтелектуальних властивостей особистості
- •3.1.1. Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу
- •3.1.2. Нейрофізіологічні механізми відчуттів та сприймання
- •3.1.3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання
- •3.1.4. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації
- •3.2.1. Теорії пам'яті
- •3.2.2. Види пам'яті
- •3.2.3. Загальна характеристика процесів пам'яті
- •3.2.4. Мнемічні властивості особистості
- •3.2.5. Вивчення пам'яті
- •3.2.6. Розвиток пам'яті
- •3.2.7. Виховання пам'яті
- •3.3. Увага
- •3.3.1. Поняття про увагу
- •3.3.2. Природа уваги
- •3.3.3. Види уваги
- •3.3.4. Властивості уваги
- •3.3.5. Уважність як властивість особистості
- •3.3.6. Вивчення властивостей уваги
- •3.3.7. Розвиток і виховання уваги
- •3.4 Мислення та інтелект
- •3.4.1. Поняття про мислення. Мислення як процес
- •3.4.2. Класифікація видів мислення
- •3.4.3. Принцип єдиного інтелекту та професійне мислення
- •4.4.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання
- •3.4.5. Мислення і мовлення
- •3.4.6. Особистісна зумовленість мислення. Інтелектуальні властивості особистості
- •3.4.7. Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту. "Комп'ютерна метафора"
- •3.5 Уява і творчість
- •3.5.1. Поняття про уяву. Види і прийоми уяви
- •3.5.2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси
- •3.5.3. Уява й фантазія. Розвиток уяви
- •3.5.4. Поняття про творчість. Творчість як розв'язування творчих задач
- •3.5.6. Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг
- •4. Афективна сфера особистості
- •4.1. Зв'язок пізнавальної й афективної сфер особистості
- •4.2. Представленість афектної сфери у свідомості особистості
- •4.2.1. Потяги та емоції
- •4.2.2. Емоції й почуття
- •4.2.3. Воля
- •4.3. Функціональне призначення афективної сфери
- •4.3.1. Оцінка і спонукання
- •4.3.2. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості
- •4.4. Психічні стани особистості
- •5. Діяльність, поведінка особистості
- •5.1. Потребнісно-мотиваційна підсистема
- •5.1.1. Активність особистості та її джерела
- •5.1.2. Класифікація потреб
- •5.1.3. Потреби й мотиви
- •5.1.4. Мотиви та цілі діяльності
- •5.1.5. Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості
- •5.1.6. Спрямованість особистості
- •5.1.7. Мотивація та пізнавальні процеси
- •5.1.8. Мотиви та емоції
- •5.1.9. Воля і мотив
- •5. 1.10. Мотиви і навички
- •5.2. Операціональна підсистема
- •5.2.1. Основні положення психологічної теорії діяльності
- •5.2.2. Психомоторика в складі діяльності
- •5.2.3. Формування сенсомоторних навичок
- •5.2.4. Зумовленість дій головними ознаками праці
- •5.3. Інформаційна підсистема
- •5.З.1. Інформаційна основа діяльності
- •5.3.2. Психологічні аспекти прийняття рішень
- •5.3.3. Обробка інформації в процесі прийняття рішень
- •5.4. Регуляторна підсистема
- •5.4.1. Загальна характеристика регуляторних процесів
- •5.4.2. Склад саморегуляції діяльності, поведінки
- •5.4.3. Слово у складі саморегуляції
- •5.5. Індивідуальний стиль діяльності та професійна придатність
- •5.5.1. Загальна характеристика профпридатності
- •5.5.2. Загальні ознаки ісд
- •5.5.3. Визначальні ознаки ісд
- •6. Соціально-психологічна сфера особистості
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.1.1. Загальна характеристика процесу соціалізації
- •6.1.2. Ефекти соціалізації
- •6.1.3. Соціальні атитюди та диспозиції
- •6.2. Соціальні групи
- •6.2.1. Основні параметри групи
- •6.2.2. Класифікація груп
- •6.2.3. Закономірності функціонування малих груп
- •6.3.1. Привабливість і взаємовплив
- •6.3.2. Механізми взаємовпливу
- •6.3.3. Типи міжособистісних стосунків
- •6.4. Функції спілкування. Спілкування як комунікація
- •6.4.1. Спілкування і діяльність
- •6.4.2. Функції спілкування
- •6.4.3. Невербальна комунікація
- •6.4.4. Вербальна комунікація
- •6.5. Спілкування як інтеракція. Соціально-психологічний клімат групи
- •6.5.1. Види взаємозв'язку в спільній діяльності
- •6.5.2. Сумісність та спрацьованість
- •6.5.3. Соціально-психологічний клімат як результат та умова ефективності спільної діяльності
- •6.6 Міжособистісне розуміння
- •6.6.1. Стадії міжособистісного розуміння
- •6.6.2. Адекватність розуміння поведінки інших людей
- •6.6.3. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії
- •6.7. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв'язання
- •6.7.1. Структура конфлікту
- •6.7.2. Динаміка конфлікту
- •6.7.3. Функції та типологія конфліктів
- •6.7.4. Основні стилі поведінки при розв'язанні конфліктів
- •7. Основні напрями науково-прикладної та практичної психології
- •7.1. Інженерна психологія та ергономічне забезпечення виробничої діяльності
- •7.1.1. Структура ергономічних властивостей і загальних ергономічних вимог
- •7.1.2. Упровадження ергономічних знань
- •7.2. Екологічна психологія
- •7.3. Психологія сім'ї
- •7.4. Психологія менеджменту
6.4.3. Невербальна комунікація
Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних засобів - знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування.
Невербально спілкування відбувається, як правило, не-усвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації. Для розуміння невербальних елементів спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання.
Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія - здатність до співпереживання).
Одітим з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, є міжособистісний простір - дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування. "Найближче" спілкуються близькі знайомі, родичі Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками - друзями становлять 0,5-1,2 м (міжособистісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків - 1,2-3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків.
Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини -обличчя. Тому візуальний контакт е надзвичайно важливим у не вербальному спілкуванні Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва.
Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.
Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції (від лат. expressio - виразність). До них належать: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу. Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (експресивних рухів м'язів обличчя) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійної) природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого - міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка означає позитивне ставлення до Іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, одначе форма вияву цих реакцій - коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати - залежить від національних, соціокультурних особливостей. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції - чіткіше на лівому боці. Найбільш експресивними є туби людини, її брови, рухи м'язів у нижній частині обличчя.
Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразиш своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає. Набір жестів, котрі застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі:
1) комунікативні жести - замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно: привітання та прощання; погрози, привертання уваги, запрошення, заборони; стверджувальні, запитувальні, за перечув альні, подячні; брутальні й дратівні;
2) підкреслюючі жести - супроводжують мовлення людини й посилюють мовний контекст;
3) модальні жести -виразні рухи, що означають оцінку, ставлення до ситуації. До них належать жести невпевненості, страждання, роздумів, зосередженості, розпачу, відрази, здивування, незадоволення тощо.
Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікативного процесу, як наміри його учасників. Вони справляють суттєвий вплив на характер міжособистісних стосунків.