
- •1. Психологія як наука
- •1.1. Природа психіки і предмет психологічної науки
- •1.1.1. Наукова, життєва та народна психологія, парапсихологія як джерела знань про психіку
- •1.1.2. Розвиток наукових знань про природу психіки
- •1.1.3. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства
- •1.1.4. Мозок і психіка
- •1.2. Принципи, методи, стан і структура сучасної психології
- •1.2.1. Принципи психологічної науки
- •1.2.2. Методи наукової психології
- •1.2.3. Психологія в системі наук
- •1.2.4. Галузі психології
- •2. Особистість: загальна психологічна характеристика, структура, розвиток
- •2.1. Основні теорії особистості
- •2.1.1. Теорія в. Джемса
- •2.1.2. Особистість в "описовій психології" в. Дільтея й е. Шпрангера
- •2.1.3. Типологія особистостей о. Ф. Лазурського
- •2.1.4. Фрейдизм і неофрейдизм
- •2.1.5. Гуманістичні теорії особистості
- •2.1.6. Теорії особистості у французькій соціологічній школі
- •2.1.7. Особистість у культурно-історичній теорії л. С. Виготського
- •2.1.8. Особистість у логотерапії в. Франкла
- •2.1.9. Особистість у теорії с. Л. Рубінштейна
- •2.1.10. Теорія діяльності о. М. Леонтьєва та поняття особистості
- •2.1.11. Погляди б. Г. Ананьєва на особистість
- •2.1.12. Концепція особистості г. С. Костюка
- •2.2. Склад і структура особистості
- •2.2.1. Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт
- •2.2.2. Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості, темперамент
- •2.2.3. Соціально-психологічна характеристика особистості, характер
- •2.2.4. Діяльність та особистість
- •2.2.5. Генетичний аспект особистості; від задатків до здібностей
- •2.2.6. Психологічна структура особистості
- •2.2.7. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості
- •2.3. Розвиток особистості
- •2.3.1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості
- •2.3.2. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда
- •2.3.3. Рушійні сили розвитку особистості
- •2.3.4. Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості
- •2.3.5. Розвиток самосвідомості в онтогенезі
- •2.3.6. Виховання, навчання і психічний розвиток дитини. Особистість як об'єкт і суб'єкт самотворення
- •2.3.7. Форми й методи активізації виховання та навчання в сучасній школі
- •3. Когнітивна сфера особистості
- •3.1. Відчуття та сприймання в системі інтелектуальних властивостей особистості
- •3.1.1. Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу
- •3.1.2. Нейрофізіологічні механізми відчуттів та сприймання
- •3.1.3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання
- •3.1.4. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації
- •3.2.1. Теорії пам'яті
- •3.2.2. Види пам'яті
- •3.2.3. Загальна характеристика процесів пам'яті
- •3.2.4. Мнемічні властивості особистості
- •3.2.5. Вивчення пам'яті
- •3.2.6. Розвиток пам'яті
- •3.2.7. Виховання пам'яті
- •3.3. Увага
- •3.3.1. Поняття про увагу
- •3.3.2. Природа уваги
- •3.3.3. Види уваги
- •3.3.4. Властивості уваги
- •3.3.5. Уважність як властивість особистості
- •3.3.6. Вивчення властивостей уваги
- •3.3.7. Розвиток і виховання уваги
- •3.4 Мислення та інтелект
- •3.4.1. Поняття про мислення. Мислення як процес
- •3.4.2. Класифікація видів мислення
- •3.4.3. Принцип єдиного інтелекту та професійне мислення
- •4.4.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання
- •3.4.5. Мислення і мовлення
- •3.4.6. Особистісна зумовленість мислення. Інтелектуальні властивості особистості
- •3.4.7. Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту. "Комп'ютерна метафора"
- •3.5 Уява і творчість
- •3.5.1. Поняття про уяву. Види і прийоми уяви
- •3.5.2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси
- •3.5.3. Уява й фантазія. Розвиток уяви
- •3.5.4. Поняття про творчість. Творчість як розв'язування творчих задач
- •3.5.6. Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг
- •4. Афективна сфера особистості
- •4.1. Зв'язок пізнавальної й афективної сфер особистості
- •4.2. Представленість афектної сфери у свідомості особистості
- •4.2.1. Потяги та емоції
- •4.2.2. Емоції й почуття
- •4.2.3. Воля
- •4.3. Функціональне призначення афективної сфери
- •4.3.1. Оцінка і спонукання
- •4.3.2. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості
- •4.4. Психічні стани особистості
- •5. Діяльність, поведінка особистості
- •5.1. Потребнісно-мотиваційна підсистема
- •5.1.1. Активність особистості та її джерела
- •5.1.2. Класифікація потреб
- •5.1.3. Потреби й мотиви
- •5.1.4. Мотиви та цілі діяльності
- •5.1.5. Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості
- •5.1.6. Спрямованість особистості
- •5.1.7. Мотивація та пізнавальні процеси
- •5.1.8. Мотиви та емоції
- •5.1.9. Воля і мотив
- •5. 1.10. Мотиви і навички
- •5.2. Операціональна підсистема
- •5.2.1. Основні положення психологічної теорії діяльності
- •5.2.2. Психомоторика в складі діяльності
- •5.2.3. Формування сенсомоторних навичок
- •5.2.4. Зумовленість дій головними ознаками праці
- •5.3. Інформаційна підсистема
- •5.З.1. Інформаційна основа діяльності
- •5.3.2. Психологічні аспекти прийняття рішень
- •5.3.3. Обробка інформації в процесі прийняття рішень
- •5.4. Регуляторна підсистема
- •5.4.1. Загальна характеристика регуляторних процесів
- •5.4.2. Склад саморегуляції діяльності, поведінки
- •5.4.3. Слово у складі саморегуляції
- •5.5. Індивідуальний стиль діяльності та професійна придатність
- •5.5.1. Загальна характеристика профпридатності
- •5.5.2. Загальні ознаки ісд
- •5.5.3. Визначальні ознаки ісд
- •6. Соціально-психологічна сфера особистості
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.1.1. Загальна характеристика процесу соціалізації
- •6.1.2. Ефекти соціалізації
- •6.1.3. Соціальні атитюди та диспозиції
- •6.2. Соціальні групи
- •6.2.1. Основні параметри групи
- •6.2.2. Класифікація груп
- •6.2.3. Закономірності функціонування малих груп
- •6.3.1. Привабливість і взаємовплив
- •6.3.2. Механізми взаємовпливу
- •6.3.3. Типи міжособистісних стосунків
- •6.4. Функції спілкування. Спілкування як комунікація
- •6.4.1. Спілкування і діяльність
- •6.4.2. Функції спілкування
- •6.4.3. Невербальна комунікація
- •6.4.4. Вербальна комунікація
- •6.5. Спілкування як інтеракція. Соціально-психологічний клімат групи
- •6.5.1. Види взаємозв'язку в спільній діяльності
- •6.5.2. Сумісність та спрацьованість
- •6.5.3. Соціально-психологічний клімат як результат та умова ефективності спільної діяльності
- •6.6 Міжособистісне розуміння
- •6.6.1. Стадії міжособистісного розуміння
- •6.6.2. Адекватність розуміння поведінки інших людей
- •6.6.3. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії
- •6.7. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв'язання
- •6.7.1. Структура конфлікту
- •6.7.2. Динаміка конфлікту
- •6.7.3. Функції та типологія конфліктів
- •6.7.4. Основні стилі поведінки при розв'язанні конфліктів
- •7. Основні напрями науково-прикладної та практичної психології
- •7.1. Інженерна психологія та ергономічне забезпечення виробничої діяльності
- •7.1.1. Структура ергономічних властивостей і загальних ергономічних вимог
- •7.1.2. Упровадження ергономічних знань
- •7.2. Екологічна психологія
- •7.3. Психологія сім'ї
- •7.4. Психологія менеджменту
6.2.2. Класифікація груп
Одна з найважливіших проблем у соціально-психологічному аналізі груп - їх класифікація (рис. 57).
За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, національність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група - це обмежена за розмірами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спілкування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціологічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебільшого соціальними психологами.
Групи бувають великі і малі. Велика група - це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціаль
Рис. 57. Класифікація соціальних груп
ними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, значна за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У великих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції, громадська думка, соціальні норми. Мала група - Це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями.
За суспільним статусом можна виділити формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності Для них характерні юридично зафіксований статус, нормативно визначені структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам її існування (симпатії, дружбі, спільності інтересів), вона не має юридичного статусу, законодавчо не регулюється. Неформальні групи можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними.
За значущістю можна виділити референтні групи та групи належності. Референтна група - це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці Ця група виконує дві функції - нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група с джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності - це така група, до якої людина реально належить.
Крім того, можна класифікувати групи за рівнем розвитку або спільністю діяльності. За спільністю діяльності виділяють групи з індивідуально-груповою та взаємопов'язаною груповою діяльністю, за рівнем розвитку - дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи.
Кожна людина є водночас членом різних соціальних груп, у яких вона формується та самореалізується. У цих групах вона виконує різні соціальні ролі, здійснює різні функції". Зрозуміти особистість, її життєвий шлях означає простежити історію розвитку людини в різних соціальних групах, взаємини з групами, до яких вона входила або входить. Тому для соціальної психології найважливішими є дослідження процесів, які відбуваються в реальних трупах і справляють вплив на розвиток особистості.
Кількісно великі утворення людей поділяються на дві групи: ті, що виникли випадково, стихійно та існують незначний проміжок часу (натовп, аудиторія), і групи, що склалися в процесі розвитку суспільства, стійкі у своєму існуванні, посідають певне місце в системі суспільних відносин. Великі групи - це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін), а також партії, суспільні рухи, аудиторії видовищ, колективи великих організацій та підприємств. У великих соціальних групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки - звичаї й традиції, що (формують спосіб життя групи, у межах якого розвиваються специфічні форми і мова спілкування, контакти, інтереси, цінності, потреби.
У психології великих груп можна виділити два аспекти: І) найбільш стале утворення - психічний склад, до якого належать соціальний або етнічний характер, темперамент, традиції, звички; 2) емоційна сфера як більш динамічна характеристика, до якої входять потреби, інтереси, настрої, національні та етнічні почуття.
Психічний склад у таких великих групах, як класи та соціальні прошарки, виявляється в соціальному характері. Останній розглядається як сукупність історичних форм організації діяльності, властивих представникам певної трупи. Тобто соціальний характер - це тиловий спосіб дій у різних ситуаціях життєдіяльності групи, що відрізняє ЇЇ від інших груп.
Крім соціального характеру, психічний склад розкривається у звичаях і традиціях, які відіграють роль регуляторів поведінки та діяльності членів соціальної групи. їх сукупність визначає спосіб життя групи. Соціально-психологічний аспект дослідження способу життя групи полягає у визначенні та поясненні домінуючого способу поведінки певної групи в типових ситуаціях повсякденного життя. Звичаї формуються внаслідок певних життєвих умов, надалі закріплюються і виступають регуляторами поведінки.