5. Діяльність, поведінка особистості
Діяльність, поведінка - найзагальніші форми цілісного вияву активності особистості як суб'єкта. На думку К. О. Абульханової-Славської, саме суб'єкт визначає потрібну кількість активності для різних форм діяльності (на виробництві, в побуті, в сім'ї), а також якість цієї активності, тобто міру активності стосовно розв'язуваних завдань.
Треба зазначити, що в підручниках, навчальних посібниках із психології, виданих протягом останніх 20-30 років, категорія "поведінка" спеціально не розглядалася, а згадувалася лише побіжно в порівняльній характеристиці особливостей виявів активності як способу забезпечення підтримання значущих зв'язків живих істот - тварин і людей - з навколишнім світом. Це чітко простежується у відомому підручнику для педагогічних інститутів - "Общая психология" за редакцією акад. А В. Петровського (Москва, 1986). Так, у гл. 4, зокрема, говориться, що: 1) активність тварини зумовлюється її природною організацією, спонукається потребами й виявляється в поведінці, що регулюється вродженими програмами; 2) активність людини, джерелом якої теж є потреби, виявляється як цілеспрямований процес оволодіння формою діяльності, визначеної суспільним досвідом; провідною формуючою умовою всебічного розвитку людини слугує праця; можливість легкого задоволення потреб без регулювання його працею може призводити до деградації людини, антисуспільної поведінки Таким чином, очевидною є тенденція перебільшення позитивного, формуючого впливу на розвиток людини діяльності, особливо трудової, і зведення поведінки до вияву активності, зумовленої фізіологічними або спотвореними потребами.
Багато зусиль до включення поведінки в категоріальний лад психології доклав Б. Ф. Ломов. Розглядаючи проблему детермінації поведінки, психіки, він зазначав, що як тільки психологи звертаються до пояснення реальної поведінки конкретних людей, зразу ж виявляється обмеженість будь якого з відомих у психологи законів, виведених у процесі лабораторних експериментальних досліджень. Такі закони діють, визначені в них зв'язки справді мають місце, але виявляються по-різному, залежно від умов життя, предметної, професійної діяльності. Психічні явища проявляються в діяльності, поведінці людей -це їхня особливість. Лабораторні ж дослідження проводяться у штучних умовах, вони здебільшого аналітичні, тобто завдання, які ставляться перед досліджуваними, не є повними відповідниками реальних дій, реальних понеділкових актів. Важливим є й те, що діяльнісні, поведінкові ситуації динамічні, мінливі Ситуація не зберігається "у незмінному вигляді; вона змінюється під впливом поведінки, завдяки чому виникають нові впливи на суб'єкта" (Б. Ф. Ломов, 1984).
Подолання цієї обмеженості вчені вбачають у системному підході до вивчення діяльності, поведінки. Основні положення цього підходу такі: 1) діяльність, поведінка є багаторівневими, поліфункціональними системами; 2) людина як індивід, особистість, індивідуальність - компонент багатьох підсистем суспільства; багатоманітність підсистем і сторін, у які особистість включена, зумовлює і багатоманітність її властивостей; 3) психічне виявляється у багатьох зовнішніх і внутрішніх відношеннях, у яких воно існує як цілісна система.
Аналіз літератури з питань системного підходу, вивчення реальних процесів діяльності, поведінки переконує в доцільності їх розгляду як системи, головними компонентами якої є потребнісно-мотиваційний, операціональний, інформаційний, регуляторний (рис. 52).
Рис. 52. Блок-схема системного аналізу діяльності, поведінки