4.4. Психічні стани особистості

У жодній сфері психічної діяльності так часто й так доречно не вживається термін "стан", як в емоційному житті. В емоціях яскраво виявляється тенденція специфічно забарвлювати переживання і діяльність людини, надавати їм тимчасової спрямованості й створювати якісну специфіку психічного. До емоційних станів належать настрої, афекти, пристрасті, тривога, страх, стрес

Людина, аналізуючи свої вчинки, вживає поняття "стан". Кому не знайомі вислови: "Я був у такому стані, що не міг працювати..." або "Я зараз у такому стані, що можу гори перевернути"? Йдеться про психічний стан людини як одну з основних категорій психології поряд із психічними процесами та властивостями особистості.

Виділення сфери психічних станів заповнює прогалину в системі психологи між психічними процесами (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява) і психічними властивостями особистості (спрямованість, здібності, темперамент, характер). На відміну від психічних процесів як динамічного компонента проявів психіки і психічних властивостей як закріпленості, повторюваності проявів психічного психічний стан - це статичний компонент психіки. Проте названі компоненти не треба розглядати на рівні лінійного зв'язку:

Адже психічний стан впливає на перебіг психічних процесів, він може перетворюватися на властивість особистості, яка, у свою чергу, зумовлює виникнення стану. Отже, зв'язок компонентів психіки виглядає таким чином:

Суттєвою особливістю психічного стану є те, що він характеризує психічну діяльність, надаючи їй специфічності. Характеристика завжди підкреслює специфічні риси. Специфічність стану передусім означає специфічність перебігу психічних процесів. Так, стан неуважності часто характеризується відхиленнями у сфері відчуття і сприймання, пам'яті, мислення, послабленням вольової активності, нерідко специфічними емоційними переживаннями (печаль, роздратування). Без психічних процесів не може бути психічних станів, але останні вирізняються більшою цілісністю і тривкістю. Психічні процеси можуть перейти у психічні стани. Наприклад, процес сприймання твору мистецтва від враження про нього може перейти у психічний стан - тривоги чи радісного збудження.

Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої - у психічному заціпенінні, гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Так, поруч з "нестримністю" як стійкою властивістю холеричного типу існує "нестримність" як стан, який може виникати в кожної людини і не становити характерну властивість поведінки.

Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану діяльність (трудову, навчальну, спортивну), на процес спілкування, а можуть і дезорганізовувати їх, тобто здійснювати регулюючий вплив, оскільки виникнення того чи іншого стану пов'язане зі зміною діяльності, що, власне, і зумовило виділення такої категорії психічного, привернуло до неї увагу.

Стан як філософська категорія охоплює суперечливість змін і відображення цієї суперечливості. У психології це поняття пов'язується із суперечливістю психічного відображення - його сталістю і змінністю. Психічні явища реалізуються через стани, в яких виявляється ставлення особистості як суб'єкта. Визначальним для психічного стану е ставлення особистості, це стрижневий момент формування стану, його системотворчий фактор. Через ставлення до дійсності й до себе як суб'єкта цієї діяльності реалізується певний вияв психічного світу особистості

Психічний стан - це "найглибинніший" момент психічного. Це не просто сполучна ланка між психічним процесом і психічною властивістю особистості, це відображення ставлення особистості до власних психічних явищ, ставлення як закріплення цілісності, сталості Й водночас змін у психічному відображенні зв'язків особистості зі світом. Під психічним станом розуміється не стан організму, а "стан душі", різноманітні її відгуки на свої власні відчуття та уявлення. Психічний стан - цілісна характеристика психічної діяльності, що фіксує момент стійкості та специфічності в перебігу психічних процесів, це форма реагування, що відображає ставлення особистості до власних психічних явищ у визначений момент часу за певних умов (Т. С. Кириленко, 1989).

Рис. 50. Зв'язок психічних процесів, ставів та властивостей

Психічний стан являє собою немов покійний зріз психічного. Стан ніби розчиняється у психічних процесах і психічних властивостях і водночас у станах розчиняються і знімаються психічні процеси і психічні властивості (рис. 50).

Кожний психічний стан є переживанням суб'єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і проявляється у зміні ефекту виконуваної діяльності Вивчення психічного стану завжди включає три рівні (рис. 51). Тільки за сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану. Ні поведінка, ні різні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого. Провідне місце в діагностиці станів відводиться переживанням, пов'язаним зі ставленням особистості. Виділення останнього як системотворчого фактору психічного стану особистості дає можливість розглядати психічний стан саме як якісну характеристику психіки особистості, що об'єднує у собі психічні процеси та властивості особистості і здійснює вплив на них.

Рис. 51. Рівні вивчення психічного стану

Стан фіксує певний статичний момент у характеристиці психічного, це щось цілісне. Наприклад, стан боротьби мотивів хоч і належить до волі, але містить у собі значні пізнавальні та емоційні елементи, причому всі вони не підсумовуються, а створюють цілісну структуру. У всякому психічному процесі є когнітивні та афективні компоненти, і в будь-якому психічному стані вони трансформуються у рівнях реагування, глибина, сила та інші особливості вияву яких зумовлюють виникнення цілої гами станів, що потребують своєї класифікації.

Психічні стани можуть бути класифіковані як вияви психічних процесів:

стани емоційні - настрої, афекти, тривога та ін.;

стани вольові - рішучість" розгубленість тощо;

стани пізнавальні - зосередженість, замисленість і т. д.

Серед виявів свідомості виділяють стани більш (рішучість) або менш (неуважність) усвідомлені в континуумі від сну до неспання; патологічні - пов'язані з розладом афективної, моторної чи когнітивної сфери; змінені стани - різні види медитативних та гіпнотичних станів, ідеальний стан для виступу в спорті; штучно викликані психічні стани, що досліджувалися з лікувальною метою Н. П. Бехтерєвою через вплив на глибокі структури мозку. Штучно викликані стани супроводжуються переживаннями незвичності, часткової некерованості психічною діяльністю. Це можуть бути безпредметні страхи чи радість або "надоптимальний психічний стан особливої чіткості сприймання, усвідомлення змісту подій", або "бездіяльна млявість", або вивільнення станів, які раніше придушувалися у свідомості.

Психічні стани розрізняють і за глибиною та тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибше, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, може заступитися іншим. З практичною метою виділяють стани миттєві (нестійкі), довгочасні і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний стан, наприклад тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може мати як позитивний (стан тренованості в спорті, рішучості), так і негативний (стан утоми, розгубленості) характер.

Складність розрізнення типів психічних станів полягає в тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою, кожний із станів має свій континуум проявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації тощо).

Настрої, афекти, пристрасті розглядаються як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою й акценту як найменш усвідомлюваного. Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції й волі.

Зв'язок емоційних станів і властивостей найвиразніше проявляється у стані тривоги. Терміном "тривога" позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна "страх", яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й виконуваної діяльності. Стан тривоги виникає у зв'язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичайній обстановці й виражається специфічними переживаннями - хвилювання, побоювання, порушення спокою тощо. Тривожність може даватися взнаки у спілкуванні (зменшується можливість прогнозування успішності), у поведінці (невідповідність суб'єктивної моделі реальній дійсності) і супроводжується проявом неадекватно завищеної тривоги, що призводить до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і стає домінуючою рисою характеру.

Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад під час іспитів, заліків; знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з причин негативного соціального статусу особистості, бо її поведінка характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.

Поняття стресу було запроваджене в 50-ті роки XX ст. канадським ученим Г. Сельє для визначення генералізованої реакції організму - "загального адаптаційного синдрому" - як відповіді на будь-який несприятливий вплив. Реагування на екстремальний вплив має певні стадії:

1) "фаза шоку" характеризується різким падінням опору організму,

2) "фаза резистентності" мобілізує адаптаційні можливості організму відповідно до нових умов;

3) "фаза виснаження", якій відповідає стійке зниження резервів організму.

Причиною стресу може слугувати несподіванка, що порушує звичну течію життя. Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1950, 1970), висунув концепцію, згідно з якою розмежовуються поняття фізіологічного стресу, пов'язаного з реальним подразником, і психічного, емоційного стресу, за якого людина на основі індивідуальних знань і досвіду оцінює майбутню ситуацію як загрозливу, складну. Якщо у випадках фізіологічного стресу адаптаційний синдром виникає в момент зіткнення з подразником, то в разі емоційного стресу адаптація передує ситуації, настає завчасно. Саме завдяки цьому емоційний стрес може бути доцільним. Але робота в стресогенній ситуації обов'язково призводить до додаткової мобілізації внутрішніх ресурсів, не може мати несприятливі наслідки. Типові хвороби "стресової етіології" - серцево-судинні патології, виразка шлунку, психосоматичні розлади, депресивні стани - характерні для сучасних видів виробничої та управлінської діяльності. Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан викликають, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості - схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, у схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. Дослідники стресу виявили також тенденцію відповідати на подібні стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою в процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).

Отже, у психічних станах відбувається поєднання, злиття характеристик психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання.

Особистість творить свій емоційний простір. Вона розширює його межі, визначаючи важливість для себе предметів, речей, явищ, людей і включаючи їх у зміст свого інтимного життя та розкриваючи для них свій простір чи, навпаки, замикаючи його, робить їх об'єктом своїх емоційних виявів, почуттів, вольових зусиль чи залишає їх поза увагою. Особистість поглиблює інтенсивність виявів емоційної, афективної сфери, віддаючись їх силі й глибині та переживаючи їх неповторність у певних емоційних станах, або позбавляється цих переживань, демонструючи якості володаря психічного світу.

Через ці горизонтальні та вертикальні, рухові, просторові та часові виміри афективної сфери особистість проявляється, ніби висвічуючись на екрані навколишнього предметного світу і претендуючи на певну репрезентацію у психіці інших людей через діяльність і взаємодію.

Особистість розкривається через емоційну готовність до творчої діяльності Емоційна готовність - це результуючий вияв самотворення афективної сфери особистості, інтеграція певних станів, спроба розв'язати суперечність між потребою у творчій нестандартній діяльності та мотивом ЇЇ задоволення в певний проміжок часу і за певних умов. Емоційна готовність становить єдність настрою, ставлення особистості до самої себе, самооцінки й волі, потягу й повинності. Емоційна готовність як психічний стан має творчу спрямованість і пов'язана з переживанням душевних витрат на виконання тієї чи іншої діяльності Готовність до творчої діяльності - це готовність до переживання нових емоцій як за знаком (позитивний - негативний), так і за модальністю (радість, гнів тощо), пов'язана з виконанням обраної діяльності, з постановкою мети.

Проявом емоційної готовності до творчої діяльності виступає захоплення майбутнім результатом, яке відчуває особистість, політ фантазії. Наслідком емоційної готовності є натхнення як психічний стан емоційної та операційної напруженості, зосередженості на предметі творчості Отже, стан емоційної готовності до творчої діяльності, виявляючись у захопленні предметом творчості, породжує натхнення як афективний вияв особистості, що характеризує творчу діяльність, у якій особистість формується і розвивається.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке потяг?

2. Охарактеризуйте потреби та їхні види.

3. Яку роль відіграють в емоціях органічні відчуття?

4. Що означають переживання? У чому виявляються суб'єктивність та інтимність переживань?

5. У чому суть емоцій і почуттів?

б Проаналізуйте психологічні та фізіологічні механізми емоцій.

7. Поясніть виразні рухи як зовнішню форму існування емоцій.

8. Назвіть компоненти та умови виникнення емоційного процесу.

9. Розкрийте загальні властивості емоцій і почуттів.

10. Проаналізуйте природу виникнення емоцій з точки зору інформаційної теорії емоцій.

11. У чому суть естетичних почуттів?

12. Які вихідні ознаки вольової поведінки?

13. Розкрийте структуру вольового акту.

14. Які вольові властивості особистості виявляються на стадії прийняття рішення у вольовому акті?

15. У чому суть емоційно-вольової регуляції?

16. Виділіть рівні та форми вияву афективної сфери психіки.

17. З чим пов'язане використання категорії "стан" у психологічній науці?

18. Охарактеризуйте рівні вивчення психічного стану.

19. Чому в стані тривоги найвиразніше виявляється зв'язок емоційних станів і властивостей особистості?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1 Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений Москва, 1976

2 Дерябин В. С Чувства, влечения, эмоции Ленинград, 1974

3. Додонов Б. И, Эмоция как ценность. Москва, 1978.

4. Изард К. Эмоции человека. Москва, 1980.

5. Кириленко Т. С. Виховання почуттів. Київ, 1989.

6. Кондаш О. Хвилювання. Страх перед випробуванням. Київ. 1981.

7. Обуховасий К. Психология влечений человека. Москва, 1972.

8. Основи психології / За ред. О В. Киричука, В. Л. Роменця Київ, 1996

9. Пиз А, Язык жестов / Пер. с англ. Воронеж, 1992.

10. Психология эмоций: Тексты. Москва, 1984

11. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций Москва, 1979.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. Москва, 1946.

13. Селье Г. Стресс без дистресса. Москва, 1982.

14. Симонов П. В. Потребностно-информациоішая теория эмоций // Вопр. психологин. 1982. № 6.

15. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. Москва 1975. Вып. 5.