- •1. Психологія як наука
- •1.1. Природа психіки і предмет психологічної науки
- •1.1.1. Наукова, життєва та народна психологія, парапсихологія як джерела знань про психіку
- •1.1.2. Розвиток наукових знань про природу психіки
- •1.1.3. Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства
- •1.1.4. Мозок і психіка
- •1.2. Принципи, методи, стан і структура сучасної психології
- •1.2.1. Принципи психологічної науки
- •1.2.2. Методи наукової психології
- •1.2.3. Психологія в системі наук
- •1.2.4. Галузі психології
- •2. Особистість: загальна психологічна характеристика, структура, розвиток
- •2.1. Основні теорії особистості
- •2.1.1. Теорія в. Джемса
- •2.1.2. Особистість в "описовій психології" в. Дільтея й е. Шпрангера
- •2.1.3. Типологія особистостей о. Ф. Лазурського
- •2.1.4. Фрейдизм і неофрейдизм
- •2.1.5. Гуманістичні теорії особистості
- •2.1.6. Теорії особистості у французькій соціологічній школі
- •2.1.7. Особистість у культурно-історичній теорії л. С. Виготського
- •2.1.8. Особистість у логотерапії в. Франкла
- •2.1.9. Особистість у теорії с. Л. Рубінштейна
- •2.1.10. Теорія діяльності о. М. Леонтьєва та поняття особистості
- •2.1.11. Погляди б. Г. Ананьєва на особистість
- •2.1.12. Концепція особистості г. С. Костюка
- •2.2. Склад і структура особистості
- •2.2.1. Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт
- •2.2.2. Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості, темперамент
- •2.2.3. Соціально-психологічна характеристика особистості, характер
- •2.2.4. Діяльність та особистість
- •2.2.5. Генетичний аспект особистості; від задатків до здібностей
- •2.2.6. Психологічна структура особистості
- •2.2.7. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості
- •2.3. Розвиток особистості
- •2.3.1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості
- •2.3.2. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда
- •2.3.3. Рушійні сили розвитку особистості
- •2.3.4. Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості
- •2.3.5. Розвиток самосвідомості в онтогенезі
- •2.3.6. Виховання, навчання і психічний розвиток дитини. Особистість як об'єкт і суб'єкт самотворення
- •2.3.7. Форми й методи активізації виховання та навчання в сучасній школі
- •3. Когнітивна сфера особистості
- •3.1. Відчуття та сприймання в системі інтелектуальних властивостей особистості
- •3.1.1. Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу
- •3.1.2. Нейрофізіологічні механізми відчуттів та сприймання
- •3.1.3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання
- •3.1.4. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації
- •3.2.1. Теорії пам'яті
- •3.2.2. Види пам'яті
- •3.2.3. Загальна характеристика процесів пам'яті
- •3.2.4. Мнемічні властивості особистості
- •3.2.5. Вивчення пам'яті
- •3.2.6. Розвиток пам'яті
- •3.2.7. Виховання пам'яті
- •3.3. Увага
- •3.3.1. Поняття про увагу
- •3.3.2. Природа уваги
- •3.3.3. Види уваги
- •3.3.4. Властивості уваги
- •3.3.5. Уважність як властивість особистості
- •3.3.6. Вивчення властивостей уваги
- •3.3.7. Розвиток і виховання уваги
- •3.4 Мислення та інтелект
- •3.4.1. Поняття про мислення. Мислення як процес
- •3.4.2. Класифікація видів мислення
- •3.4.3. Принцип єдиного інтелекту та професійне мислення
- •4.4.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання
- •3.4.5. Мислення і мовлення
- •3.4.6. Особистісна зумовленість мислення. Інтелектуальні властивості особистості
- •3.4.7. Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту. "Комп'ютерна метафора"
- •3.5 Уява і творчість
- •3.5.1. Поняття про уяву. Види і прийоми уяви
- •3.5.2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси
- •3.5.3. Уява й фантазія. Розвиток уяви
- •3.5.4. Поняття про творчість. Творчість як розв'язування творчих задач
- •3.5.6. Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг
- •4. Афективна сфера особистості
- •4.1. Зв'язок пізнавальної й афективної сфер особистості
- •4.2. Представленість афектної сфери у свідомості особистості
- •4.2.1. Потяги та емоції
- •4.2.2. Емоції й почуття
- •4.2.3. Воля
- •4.3. Функціональне призначення афективної сфери
- •4.3.1. Оцінка і спонукання
- •4.3.2. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості
- •4.4. Психічні стани особистості
- •5. Діяльність, поведінка особистості
- •5.1. Потребнісно-мотиваційна підсистема
- •5.1.1. Активність особистості та її джерела
- •5.1.2. Класифікація потреб
- •5.1.3. Потреби й мотиви
- •5.1.4. Мотиви та цілі діяльності
- •5.1.5. Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості
- •5.1.6. Спрямованість особистості
- •5.1.7. Мотивація та пізнавальні процеси
- •5.1.8. Мотиви та емоції
- •5.1.9. Воля і мотив
- •5. 1.10. Мотиви і навички
- •5.2. Операціональна підсистема
- •5.2.1. Основні положення психологічної теорії діяльності
- •5.2.2. Психомоторика в складі діяльності
- •5.2.3. Формування сенсомоторних навичок
- •5.2.4. Зумовленість дій головними ознаками праці
- •5.3. Інформаційна підсистема
- •5.З.1. Інформаційна основа діяльності
- •5.3.2. Психологічні аспекти прийняття рішень
- •5.3.3. Обробка інформації в процесі прийняття рішень
- •5.4. Регуляторна підсистема
- •5.4.1. Загальна характеристика регуляторних процесів
- •5.4.2. Склад саморегуляції діяльності, поведінки
- •5.4.3. Слово у складі саморегуляції
- •5.5. Індивідуальний стиль діяльності та професійна придатність
- •5.5.1. Загальна характеристика профпридатності
- •5.5.2. Загальні ознаки ісд
- •5.5.3. Визначальні ознаки ісд
- •6. Соціально-психологічна сфера особистості
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.1.1. Загальна характеристика процесу соціалізації
- •6.1.2. Ефекти соціалізації
- •6.1.3. Соціальні атитюди та диспозиції
- •6.2. Соціальні групи
- •6.2.1. Основні параметри групи
- •6.2.2. Класифікація груп
- •6.2.3. Закономірності функціонування малих груп
- •6.3.1. Привабливість і взаємовплив
- •6.3.2. Механізми взаємовпливу
- •6.3.3. Типи міжособистісних стосунків
- •6.4. Функції спілкування. Спілкування як комунікація
- •6.4.1. Спілкування і діяльність
- •6.4.2. Функції спілкування
- •6.4.3. Невербальна комунікація
- •6.4.4. Вербальна комунікація
- •6.5. Спілкування як інтеракція. Соціально-психологічний клімат групи
- •6.5.1. Види взаємозв'язку в спільній діяльності
- •6.5.2. Сумісність та спрацьованість
- •6.5.3. Соціально-психологічний клімат як результат та умова ефективності спільної діяльності
- •6.6 Міжособистісне розуміння
- •6.6.1. Стадії міжособистісного розуміння
- •6.6.2. Адекватність розуміння поведінки інших людей
- •6.6.3. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії
- •6.7. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв'язання
- •6.7.1. Структура конфлікту
- •6.7.2. Динаміка конфлікту
- •6.7.3. Функції та типологія конфліктів
- •6.7.4. Основні стилі поведінки при розв'язанні конфліктів
- •7. Основні напрями науково-прикладної та практичної психології
- •7.1. Інженерна психологія та ергономічне забезпечення виробничої діяльності
- •7.1.1. Структура ергономічних властивостей і загальних ергономічних вимог
- •7.1.2. Упровадження ергономічних знань
- •7.2. Екологічна психологія
- •7.3. Психологія сім'ї
- •7.4. Психологія менеджменту
3.5.2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси
Уява, як і всі інші пізнавальні процеси, становить результат діяльності мозку людини, функцію кори великих півкуль. Однак уява, найважливішою роллю якої є програмування, створення планів діяльності, пов'язана фізіологічно не тільки з корою, а й з більш глибокими відділами мозку, зокрема з гіпоталамо-лімбічною системою. Принциповим є зв'язок уяви з "блоком програмування, регуляції й контролю" мозку, який міститься в лобних долях. Усе це сприяє зворотному впливу фантазійних та уявлюваних образів мозку на периферичні частини організму.
Спостереження за письменниками, музикантами, іншими людьми, які мають багату уяву і вразливість, свідчать, що уява впливає на протікання фізіологічних процесів. Відомо, що Вольтер постійно захворював у річницю Варфоломіївської ночі - у нього підвищувалася температура від однієї думки про тисячі вбитих внаслідок релігійного фанатизму людей.
О. Р. Лурія описав феномен - людину з винятковою пам'яттю (Шерешевський), що мала також і яскраву точну уяву, через яку могла впливати на власний організм (цей факт, до речі, ще раз доводить найтісніший зв'язок пам'яті з образним мисленням та уявою). Так, йому було достатньо уявити, що в одній руці він тримає шматок льоду, а в іншій гарячий предмет, як температура однієї руки знижувалась, а другої - підвищувалась. Цікаво, що такі яскраві уявлення інколи заважали, скажімо, здійсненню логічного мислення. Шерешевський, наприклад, розповідав, що йому якось потрібно було виступати в суді, він приготував промову, передбачаючи уявно, що суддя сидить праворуч, а він сам стоїть ліворуч від нього. Однак коли він зайшов до зали суду, виявилось, що суддя стоїть ліворуч, а він сам - праворуч, і "вся його логіка пропала", а справа була програна.
Коли людина уявляє собі, що вона робить певні рухи, ці рухи, як правило, і виникають, однак вони можуть бути непомітними і не контролюватися свідомістю. Такі рухи називаються ідеомоторними. На їх розшифровці базуються виступи деяких екстрасенсів, які "вловлюють" слабкі сигнали ідеомоторних актів і вгадують напрямок руху людини (найбільше відомий знаменитий Вольф Мессінг).
Якщо людині запропонувати уявити, що вона піднімає певну вагу, то її м'язи напружуються і можна зареєструвати біоструми м'язів. За цим принципом виконані протези з біострумовим управлінням.
У професіях, пов'язаних зі спілкуванням з людьми, треба враховувати, що вплив на уяву людини може принципово змінити ц стан здоров'я, поведінку тощо. Так, відомо, що студенти-медики нерідко помічають у себе або у своїх близьких уявні симптоми тих хвороб, які вони вивчають. Стан хворих погіршується, якщо вони почують розмову лікарів щодо їхньої хвороби, від необережного слова лікаря вони починають уявляти, що хворі дуже небезпечно, смертельно. Такі хвороби в медицині називають ятрогенними. Трапляються також нервові розлади в дітей, викликані помилками вчителів або вихователів, їх необережними, нетактовними вчинками чи словами - такі нервові розлади називаються дидактогенними.
З механізмами уяви пов'язані проблеми посттравматичного стресу - психічного й фізіологічного стану людини, яка зазнала психотравми навіть у далекому минулому. Психологи та психотерапевти, що працюють з евакуйованими чорнобильцями й ліквідаторами авари на ЧАЕС, людьми, які пережили землетрус у Спігаку та інші трагедії, війни, пожежі та вигнання тощо, зазначають, що їхні пацієнти терплять муки від яскравих уявлень пережитих подій, їхні ейдетичні образи доповнюються й модифікуються уявою, постійним страхом бути поверненим у ту психотравмуючу ситуацію. Відповідні психотерапевтичні впливи базуються саме на роботі з уявою, заміні уявлюваних психотравматичних образів іншими та модифікації їх, інколи блокуванні образів пам'яті (зорових, слухових, тактильних).
