3.1.3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання
Відчула та сприймання людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, - з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого - організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприймання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.
В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприймання як умовні знаки, а не зображення, образ дійсності У XIX ст. німецький фізіолог І. Мюллер навів переконливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, електричного струму, механічного тиску. Проте той самий подразник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо - слухове відчуття. Але наведені приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у світлі тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприймання у життєдіяльності.
Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнайточнішого відображенім властивостей предметів і явищ. Тому й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо)- У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'язаних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анатомо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому нічному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля.
При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебільшого наслідувала природу. Згадаймо, наприклад, аналогії у будові ока і фотоапарата.
Наведені Мюллером факти реагування рецептора на неадекватні подразники пояснюються тим, що рецептор, функцією якого є отримання інформації із середовища, вирізняється високою чутливістю і реагує на широке коло подразників. Але його реакція на неадекватні подразники незрівнянно менш виразніша, ніж на адекватні. Так, електричний струм, діючи на око, викликає недиференційоване зорове відчуття, яке не можна порівняти з тонким відчуттям, що його породжують електромагнітні коливання.
Чуттєві образи невіддільні від предметів, що їх викликають. Тому людина звичайно не розрізняє предмет, що сприймається, та його образ. Проте таке розрізнення дуже важливе, бо чуттєві образи завжди бідніші й обмеженіші порівняно з відображуваними в них предметами та явищами. По-перше, у фізичному світі є об'єкти, які не сприймаються без спеціального обладнання, наприклад мікроорганізми. По-друге, об'єкти можуть бути сприйняті хибно, про що свідчать ілюзії та помилки сприймання. По-третє, змістовність і глибина чуттєвого відображення в різних людей неоднакові залежно від попереднього досвіду, теоретичних знань, рівня мислення, мотивації тощо. Індивідуальні відмінності у відчуттях та сприйманні свідчать про можливість розвитку цих психічних процесів, завдяки чому людина може отримувати більш повні та різні знання, досконаліше пристосовуватися до дійсності та змінювати и. Наявність розбіжностей між фізичним світом та його чуттєвим відображенням вимагає знань властивостей і закономірностей цього відображення, щоб ураховувати їх на практиці
Властивості та закономірності відчуттів
Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ - якісні, кількісні та просторово-часові У цих закономірностях яскраво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу.
Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивостями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у людини лише п'яти органів чуття - зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом є температурні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теплообміну між організмом і середовищем. Спільними для різних органів чуття є больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення нашого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо, дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах і зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибуляторні відчуття, органом яких с півколові канали та отолітовий апарат вуха. Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різноманітну інформацію про внутрішній стан людини дають рецептори, розташовані в органах і тканинах організму (рис. 11).
Рис. 11. Схема розташування аналізаторів у корі головного мозку
Органи чуття і рецептори щомиті отримують, фільтрують, перетворюють і передають у мозок величезні потоки інформації, яка дає можливість орієнтуватися у світі Але для деяких життєво важливих факторів у людини немає відповідних органів чуття, бо вони виникли внаслідок техногенних впливів людини на середовище. Брак відповідних відчуттів заважає, наприклад, деяким людям, які живуть у зоні радіаційного забруднення, усвідомити небезпеку та запобігти їй.
Людство успішно долає обмеженість інформації, котру несуть органи чуття. Застосовуються технічні пристрої, що розширюють діапазон факторів довкілля, які сприймаються людиною. Завдяки пристроям, що продовжують органи чуття, людина сприймає і напругу електромагнітного поля, і ультразвукові хвилі, й іонізуюче випромінення.
У відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі. Наприклад, сітківка ока перетворює у фізіологічні процеси електромагнітні хвилі - це прояв загальної функції рецепторів, спроможних збуджуватися під дією електромагнітного поля. Водночас кожної хвилини рецептори сітківки збуджуються внаслідок дії хвиль певної довжини, завдяки чому виникає відчуття певного кольору. Прикладом якостей відчуттів у більш вузькому розумінні є різні кольорові тони та відтінки, звуки різної висоти і тембру, певні запахи, смаки тощо.
Якість відчуття залежить не тільки від природи подразника, а й від нервово-психічного стану людини, наявної установки, схильності до навіювання тощо.
Інтенсивність дії подразників на аналізатори відбивається в інтенсивності відчуттів. Кількісна залежність між подразником та відчуттям досить складна. Інтенсивність відчуття визначається не тільки силою (енергією) діючого подразника, а й функціональним станом органу чуття, який у свою чергу залежить від стану організму, значущості подразника, просторово-часових умов сприймання.
Для виникнення відчуття необхідна певна енергія подразника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Чутливість основних аналізаторів до дії фізичних та хімічних подразників є досить значною (табл. 4).
Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутливості. Це максимальна сила подразника, що викликає адекватне йому відчуття. Подальше зростання сили подразника викликає больову реакцію.
Перехід від подразників, які не сприймаються, до тих, що викликають відчуття, відбувається стрибком. Іноді достатньо ледь змінити інтенсивність подразника, щоб він з такого, що зовсім не сприймається, став таким, що сприймається цілком. Так само суттєві зміни інтенсивності подразників, які перевищують верхній поріг, теж не викликають змін у відчутті Ця закономірність у вигляді психо
Таблиця 4. Середні значення абсолютних порогів виникнення відчуттів для різних органів чуття людини
метричної кривої наведена на рис. 12. Пунктирною лінією показане значення стимулу, якому відповідає 50 % випадків виникнення і відсутності відчуттів. Це значення береться як значення абсолютного порога, тобто таке, що розділяє між собою стимули, які головним чином не сприймаються, і стимули, що в основному сприймаються.
Рис. 12. Загальний вигляд психометричної кривої
Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною. Щоб ця відмінність стала відчутною, вона мас досягти певної величини. Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення. Для окремих відчуттів відношення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це відношення називається диференційним порогом чутливості. Щоб, наприклад, помітити різницю у вазі, треба до початкової ваги додати 1/30 її частку, для слухових відчуттів диференційний поріг становить 1/10, а для зорових - 1/100 вихідної величини подразника.
Як залежить зростання інтенсивності відчуття від зростання сили подразника? Експериментальні дані показали, що це зростання найчастіше не відбувається прямо пропорційно зростанню сили подразника.
Рис. 13. Логарифмічна крива залежності величини відчуття від сили подразника
У середині XIX ст. німецький фізик і математик Г. Фехнер показав, що інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника (рис. 13). Згідно з цим законом за зростання сили подразника в геометричній професії сила відчуття зростає в арифметичній.
Пізніше завдяки винайденню електронного мікроскопа та дослідженням з його допомогою електричної активності окремих нейронів було встановлено, що генерація імпульсів у рецепторі під дією подразника підпадає під закон, відкриши Фехнером. Це свідчить, що даний закон описує електрохімічні процеси в нервовій системі.
У математичній формі закон Фехнера виражається так: Е= klgR + c, де Е - інтенсивність відчуття, R - сила подразника, k та с-константи.
На початку XX ст. американський психолог С. Стівенс описав зв'язок фізичною стимулу і відчуття більш диференційовано. Він показав, що між подразником та відчуттям частіше існує степеневий зв'язок:
Е = aRn, де Е - інтенсивність відчуття, R - сила подразника, n - показник степеня, а - константа.
Для відчуттів різної якості показник степеня змінюється. Так, для відчуття світла він дорівнює 0,33, а для відчуття удару електричного струму - 3,5. Це означає, що, наприклад, подвоєння яскравості світла змінює його видиму яскравість усього на 25 %, тоді як подвоєння сили електричного струму збільшить відчуття у 10 разів. Дані Стівенса свідчать про те, що, відображуючись у відчуттях однієї якості, ряд фізичних величин ніби "стискається", у відчуттях іншої якості може "розширюватися" чи залишатися незмінним. Конкретний характер відображення фізичного подразника у відчуттях визначається тією роллю, яку відіграють відчуття різної якості в поведінці та діяльності.
Чутливість аналізаторів не є постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника називається сенсорною адаптацією. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразників і підвищенні при низьких. Явище адаптації, наприклад, зорового аналізатора добре відоме всім. Коли людина з напівтемної кімнати заходить у сонячну, вона певний час нічого не бачить. Інтенсивність світла при цьому може перевищувати верхній абсолютний поріг і викликати больові відчуття. Але за кілька хвилин чутливість очей знижується і навколишні предмети знову стають видимими. Заходячи зі світлого приміщення в темне, людина теж спочатку нічого не бачить, та поступово чутливість зорового аналізатора підвищується, і сліпота зникає.
Адаптоване до темряви око чутливіше до електромагнітних хвиль, які знаходяться у зелено-блакитній частині спектра, ніж до тих, що знаходяться в оранжево-червоній його частині. Цей факт можна проілюструвати так. Якщо при денному світлі показати людині червоне й синє зображення на чорному тлі, вона побачить їх однаково чітко. Але якщо людина буде роздивлятися ці зображення в сутінках, їй здаватиметься, що червона частина зникла і залишилася тільки синя. З цієї причини розпізнавальні знаки, що вказують на контури злітної смуги аеродрому, позначаються синім кольором.
Адаптаційне регулювання чутливості мас велике біологічне значення. Адаптація допомагає вловлювати слабкі подразники й охороняє органи чуття від занадто великих чи тривало діючих подразників. Зміни чутливості органів чуття можуть мати стійкий характер, пов'язаний, зокрема, із вимогами професійної діяльності. Наприклад, спеціалісти з фарбування тканин розрізняють до 60 відтінків чорного кольору. Для нетренованого ока вони здаються однаковими. Високого ступеня досконалості набувають нюхові або смакові відчуття в дегустаторів.
Явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їхнього тренування називається сенсибілізацією. Вона є доказом того, що відчуття людини пристосовані до умов її життя та діяльності й можуть значною мірою розвиватися під впливом суспільної практики.
Знання кількісних зв'язків між подразниками та відчуттями, які вони викликають, мають велике практичне значення у зв'язку з діяльністю операторів, зайнятих обробкою інформації про виробничі процеси. На основі таких зв'язків визначається та оптимальна зона, в якій сприйняття і розрізненій! сигналів, адресованих людині-оператору, здійснюються з найбільшими швидкістю і точністю. Так, при виборі інтенсивності сигналу орієнтуються на середню, найбільш екстремальну частину шкали чутливості аналізатора, інтервал між інтенсивностями кількох стимулів визначається з урахуванням величини диференційного порога певного аналізатора тощо.
Просторові характеристики подразників відображаються у просторових властивостях відчуттів. Таке відображення виявляється в локалізації відчуття там, де знаходиться подразник. Наприклад, у хірурга, який обмацує зондом кулю в рані, дотикові відчуття локалізовані не на кінчиках пальців, а на межі зонда й кулі, тобто на поверхні предмета, що його обстежує хірург. Відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце у просторі. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань до предмета, що його породжує: При дотику ми напевне знаємо, з якою частиною нашого тіла зіткнувся подразник.
Коли орган стимулюється неадекватним подразником (наприклад, око чи вухо стимулюються електричним струмом), виникає відчуття, що локалізується в просторі самого рецептора. Тоді людина каже: "З очей посилалися іскри", "У вухах дзвенить". У деяких видах косоокості відчуття локалізується не там, де міститься подразник.
Завдяки чому людина відображає подразники в тих координатах простору, де вони знаходяться Локалізація подразника в певному місці поверхні тіла характерна, наприклад, для дотикових відчуттів і залежить від локалізації осередків збудження в мозку. Це підтверджується даними спостережень над дотиковими відчуттями хворих у перші хвилини після операції пересадки шкіри з одного місця на інше. У таких хворих дія подразника на нове місцезнаходження перенесеного клаптика шкіри локалізується на старому місці. В мозку осередок збудження утворюється в старому відділі, який певний час зберігає нервові зв'язки з попереднім місцем.
Головну роль у локалізації подразника в зовнішньому просторі відіграє взаємодія відчуттів різної якості. У такі системи відчуттів завжди входять кінестетичні відчуття від руху м'язів. Наприклад, зорове відчуття відстані, на якій міститься подразник, забезпечується спільною діяльністю сітківки та моторних структур ока (м'язів, що зводять та розводять очні яблука, змінюють кривизну кришталика тощо). Збудження рецепторів у зорових м'язах разом зі зміною зображення на сітківці є сигналом відстані від спостерігача до об'єкта. Важливе значення для сприймання відстані мають також рухи очей, зокрема їх зведення на об'єкті, перспективне зменшення об'єктів, перекриття віддалених об'єктів ближче розташованими.
Відображення напрямку локалізації подразника в зовнішньому просторі досягається через спільну діяльність парних органів чуття. Так, напрямок локалізації звукового джерела залежить від різниці в часі між надходженням звукових сигналів до лівого та правого вуха, що, в свою чергу, забезпечує послідовну обробку цих сигналів у корі головного мозку.
Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватися. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.
Тривалість дії подразників на органи чуття відображується в часових характеристиках відчуттів. Як і інші властивості відчуттів, тривалість відчуття містить у собі суб'єктивний компонент. Він виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника й не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії. Завдяки післядії в зоровому аналізаторі окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення.
Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників (якісними, кількісними, просторово-часовими), але водночас він залежить від особливостей нервово-психічної організації та стану суб'єкта відображення. Це свідчить про те, що відчуття, як і інші психічні процеси, не є пасивним відбиттям впливів зовнішнього середовища. В образі відчуття найповніше відбивається те, що може задовольнити потреби суб'єкта, орієнтує його під час організації діяльності та поведінки. Тому відповідність об'єкта образові завжди відносна. Повна їх адекватність недосяжна, та й непотрібна
Властивості та закономірності сприймання
Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не предмети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо, як це буває при деяких серйозних психічних захворюваннях. Однак у повсякденні, хоч на органи чуття діють окремі фізичні та хімічні подразники, в нас виникають образи цілісних предметів, які не можна скласти з суми відчуттів. Ми сприймаємо не окремі кольори, звуки, запахи, а речі, що мають певні властивості. Крім того, подразники, що діють на органи чуття, постійно змінюють свої просторово-часові, якісні та кількісні характеристики, але ми сприймаємо речі такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Так, залежно від різної освітленості предметів змінюється спектральний склад світла, що діє на сітківку, але колір предмета не змінюється.
Сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприймання з потоку відчуттів, що йдуть із зовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.
Предметність сприймання полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. Предметне сприймання зумовлює зовсім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин ініціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий предмет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки предметів, ключові для організації поведінки, все інше в мозок не передасться. На такому рівні розвитку психіки предметний образ не формується, дійсність диференціюється за якостями відчуттів, речі розкладаються на кольори, звуки, смаки тощо. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються й об'єкт відтворюється у багатстві його властивостей. Поведінка скеровується й регулюється речами, що мають певний колір, смак,
Рис. 14. Цілісне сприймання обличчя при випаданні елементів його контуру
звучання, і ефективність такої регуляції є значно вищою.
Іншими суттєвими рисами сприймання є його цілісність та структурність. Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть відображатися більш або менш точно, послідовно чи одночасно, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, що сприймання являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв'язки різних властивостей, тобто структура предмета. Навіть якщо змінюються окремі відчуття від предмета, але зберігаються відношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Наприклад, та сама мелодія на різних музичних інструментах чи в різних регістрах сприймається однаково. Деякі елементи можуть взагалі випасти, але інтегральна структура образу зберігається. Так, відтворення мінімальної кількості елементів людського обличчя цілком достатньо для його цілісного сприймання (рис. 14).
Сприймання цілого впливає на сприймання окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлюється ними. Це підтверджує, наприклад, сприймання подвійних зображень (рис. 15) Залежно від того, що сприймається - два профілі чи ваза (а), стара чи молода жінка (б), - певним чином тлумачаться одні й ті самі подразники.
З предметністю і цілісністю сприймання тісно пов'язана така його важлива риса, як константність. Вона виявляється в тому, що в образі сприймання предмети і явища
Рис. 15. Подвійні зображення
відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Константність наче усуває умови сприймання об'єкта, зберігаючи його об'єктивні характеристики. Так, добре відомо, що зображення предмета на сітківці збільшується, якщо відстань до нього зменшується, і навпаки. Однак хоча за зміни дистанції спостереження зображення об'єкта на сітківці змінюється, його сприйнятий розмір залишається практично незмінним -він відповідає розмірові сприйманого об'єкта. Подивіться на свої долоні, одна з яких знаходиться на відстані витягнутої руки, а друга - вдвічі ближче. Долоні здаються одного розміру, хоча зображення тієї, що знаходиться далі, становить лише половину зображення ближчої.
Константною залишається сприйнята форма знайомого предмета. Наприклад, круглими сприймаються тарілки на столі, хоча кут зору, піл яким ми на них дивимося, а отже, форма зображення на сітківці, можуть дуже суттєво змінюватися.
Загалом константність простежується в кожній групі характеристик образу - якісних, кількісних та просторово-часових.
Значення константності сприймання надзвичайне. Завдяки їй людина сприймає речі такими, якими вони є об'єктивно, що дає змогу пізнавати дійсність і перетворювати її. Якби чуттєві образи не були константними, при кожному русі, кожній зміні відстані чи освітлення змінювалися б усі основні ознаки предметів і явищ, і людина втратила б можливість орієнтуватися в дійсності.
Основа константності сприймання - багаторазова поява одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостереження і виділення їх стійких, незмінних рис. Це підтверджується, наприклад, дослідами з окулярами, які перевертають зображення відносно сітківки. Людина в таких окулярах дуже швидко починає бачити навколишній світ без викривлень, оскільки зорова інформація коригується сигналами від рухового, вестибулярного, тактильного та інших аналізаторів.
Усвідомленість людського сприймання виявляється в тому, що воно має узагальнений характер, а кожен сприйманий предмет позначається словом-поняттям і відноситься до певного класу. На цій підставі в предметі відшукуються ознаки, властиві всім предметам цього класу. Усвідомленість сприймання демонструє його тісний зв'язок з мисленням, розумінням сутності предмета. Залежно від обсягу знань і розвитку мислення змінюється усвідомленість сприймання Так, той самий предмет може бути сприйнятий як проста склянка чи як кришталевий келих.
Образ сприймання містить набір властивостей, що забезпечують за певних умов його адекватність об'єкту. Такими умовами є здатність суб'єкта-спостерігача до сприймання, яка виявляється у сформованості специфічних механізмів сприймання; характеристика самого об'єкта сприймання: його гармонійність, упорядкованість, склад елементів; зручні просторово-часові умови сприймання. Якщо взаємодія цих факторів не є оптимальною, образ втрачає ті чи інші свої властивості, а разом з ними й адекватність об'єкту.
У багатьох дослідженнях виділено стадії становлення образу сприймання, які характеризують зростаючу повноту відображення властивостей предмета при а) поліпшенні умов сприймання, б) збільшенні досвіду сприймання спостерігача, в) зміні параметрів сприйманого предмета. Знання цих стадій необхідне для конструювання індикаторів в автоматизованих системах управління, розробки засобів рекламного впливу тощо.
Першою стадією становлення образу сприймання є розрізнення розміщення об'єкта в просторі. На цій стадії, що передає особливості відображення об'єкта, наприклад, на великій відстані чи за нетривалої експозиції, образ по суті є образом відчуття з усіма притаманними йому властивостями - якісними, кількісними та просторово-часовими. Спостерігач може сказати, який саме подразник (візуальний, слуховий чи інший) впливає на його органи чуття, яка інтенсивність його дії, де він перебуває та скільки часу сприймається. Об'єкт відображається як точка чи розімкнеш крива у тримірному просторі.
Перші характеристики образу сприймання з'являються на другій стадії - стадії мигтіння контуру, що простежується при наближенні спостерігача до об'єкта чи збільшенні часу розглядання останнього. На цій стадії об'єкт здається то колом, то багатогранником, але вже чітко відображається його замкнений контур, який відокремлює об'єкт від його оточення. Це важлива ознака, оскільки те, що знаходиться в межах контуру, відображається дещо інакше порівняно з тим, що розміщене ззовні Наприклад, установлено, що пороги розрізнення зміни інтенсивності подразника на предметі є трохи вищими, ніж на фоні На стадії мигтіння контуру проступає цілісність образу сприймання.
Подальше поліпшення умов спостереження надає образові нових рис, у ньому починає розкриватися форма об'єкта. Це третя стадія становлення образу - стадія відображення різких зсувів кривизни. Тут передаються найбільш характерні елементи форми, що свідчить про структурування образу. Спостерігач намагається назвати його, але недостатній обсяг візуальної інформації часто призводить до помилок. Так, швидко розглядаючи картинку із зображенням окулярів, досліджувані можуть сказати, що бачать велосипед, бо вони встигають зафіксувати лише два великі кола.
На наступній, четвертій, стадії відбувається глобально-адекватне відображення форми без чіткого розрізнення деталей. На цій стадії об'єкт упізнається, його образ набуває ознак предметності й усвідомленості.
Остання, п'ята, стадія становлення образу сприймання - стадія досягнення його цілковитої адекватності об'єкту. Об'єкт відображається не тільки з усіма деталями, а й з точним відтворенням розміру. Лише на цій стадії образ набуває усіх своїх властивостей, він є цілісний, структурований, предметний, константний, усвідомлений і цілком тотожний (конгруентний) об'єктові.
Повнота й адекватність сприймання навіть за оптимальних його умов можуть значно змінюватися. Вони залежать від потреб людини, її особистого досвіду взаємодії з довкіллям, установок, емоційного стану, завдань, що стоять перед нею. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини має назву апперцепції. Вплив апперцепції на процес сприймання виявляється в тому, що ті самі предмети сприймаються людьми по-різному, залежно від їхнього стану й завдань, що стоять перед ними.
Яскравим виявом апперцепції є так зване професійне сприймання. Так, лінгвіст, знайомлячись з людиною, може сприйняти передусім особливості її вимови, фотограф - фотогенічність, лікар зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби. Залежно від особливостей "професійного сприймання" образ тієї самої людини набуває певних індивідуальних характеристик Якщо предметність, цілісність, константність образу сприймання підвищують його тотожність з об'єктом, що відображається в ньому, то апперцепція -це вияв суб'єктивності образу, його недзеркального щодо об'єкта характеру.
Велику роль у процесі сприймання відіграють установки. Вони являють собою тенденцію так чи інакше сприймати певне явище ще до зустрічі з ним. Так, якщо людині показувати кілька разів два кола, з яких ліве більше за праве, а потім два кола однакового діаметра, то вона теж сприйме їх як кола різної величини. Установка складається в процесі попередньої діяльності особистості. Виникнувши, вона далі підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприймання.
Установки можуть діяти як упередженість, забобони, приховуючи від людини реальні факти. Наприклад, учителі досить часто сприймають дитину тільки крізь призму її навчальної успішності, не помічаючи позитивних рис у поведінці та особистості слабких учнів і перебільшуючи розвиток цих якостей у відмінників. Хибне сприймання учнів призводить до труднощів у спілкуванні з ними, до помилок у виборі засобів виховного впливу.
Загалом наведені дані про властивості та закономірності сприймання свідчать, що порівняно з відчуттям цей психічний процес повніше й адекватніше відображає дійсність, проте така адекватність не є абсолютною. Вона являє собою лише варіант збігу образу сприймання та його об'єкта, придатний для практичного застосування. В такому плані сприймання - це вже модель майбутньої діяльності. У свою чергу, практика сама стає критерієм адекватності сприймання, вдосконалює, спрямовує його.
Рис. 16. Приклади зорових ілюзій
Підтвердженням залежності сприймання від досвіду є ілюзії сприймання, які свідчать про те, що образи можуть зовсім не відповідати реальній дійсності: Наприклад, дані сприйняття фігур, зображених на рис. 16, суперечать даним їх об'єктивного вимірювання.
Фрагмент А демонструє, що сприйняття відрізків а і в нерівними є ілюзією, бо, взявши лінійку, можна легко переконатися в їх рівності. На фрагменті Б відрізок а здається довшим, ніж відрізок у хоча насправді вони однакової довжини. На фрагменті В переоцінюються вертикальні лінії, незважаючи на те, що об'єктивно вони дорівнюють широті крисів капелюха. На фрагменті Г зображена "ілюзія віяла", яка полягає в тому, що паралельні лінії, розташовані ближче до центра, здаються, опуклими, а розташовані далі - ввігнутими. Подібних прикладів можна навести безліч.
Які ж фактори сприяють виникненню ілюзій? Значна кількість "хибних" образів пов'язана з цілісністю сприймання. Так, сприйняті розміри окремих ліній на фрагменті А наведеного вище рисунка виявляються залежними від розмірів тих фігур, до яких вони входять. Верхня фігура менша, і тому меншим здається відрізок а. Перспективне зображення ліній на фрагменті Б, створюючи фон, на якому сприймаються відрізки а та в, веде до переоцінки лінії а.
Рис. 17. Неможливі фігури