7.2. Екологічна психологія

Екологічна психологія вивчає психологічні проблеми взаємодії людини з матеріальним предметно-природним середовищем свого життя. Це відносно нова галузь знань, яка бурхливо розвивається останнім часом у зв'язку з глобальним погіршенням екологічної ситуації, загостренням суперечностей між людиною, штучно створеним нею середовищем і природою, - суперечностей, які дедалі більше набувають антагоністичного характеру.

Виникнення екологічної психології спричинене передусім диференціацією екології, виділенням з цієї науки, яка традиційно вивчала біологічні закономірності взаємодії живих організмів із довкіллям, аспектів, що торкаються взаємин природи, суспільства й людини. Ці взаємини, що виявилися незбалансованими, побудованими на інших основах, ніж природні біогеоценози, стали предметом вивчення соціальної екології, медичної екології, екології людини, екологічної психології та інших наукових напрямів.

Екологічна психологія мас на меті пошук сталих зв'язків між матеріальним середовищем, його психічним відображенням та поведінкою людини у ньому. Розкриття таких зв'язків - необхідна умова формування екологічної свідомості сучасної людини, виховання в неї здатності оцінювати свої дії за ефектом їхнього впливу на довкілля.

Фахівці в галузі екологічної психології пропонують різні класифікації типів середовища (екологічно чисте - забруднене, природно-штучне, первинне - вторинне, побутове - виробниче та ін.) і вивчають вплив того чи іншого з цих типів на психічний стан, працездатність, поведінку і взаємини людей, сприймання та розуміння ними інформації тощо. За останні роки отримано важливі дані про наявність і характер психічних розладів у зонах екологічної небезпеки, в урбанізованому, перенасиченому технікою, аудіовізуальними подразниками середовищі, про специфічні захисні механізми, які допомагають запобігти ним розладам

Значну увагу приділяють вітчизняні психологи проблемам психологічної реабілітації людей, потерпілих під час аварії на Чорнобильській атомній станції. Для багатьох з них характерні психосоматичні розлади, високий рівень тривожності, звужена життєва перспектива, обмеженість кола інтересів проблемами, пов'язаними з пережитим лихом. Для роботи з потерпілими в різних регіонах України створені психологічні служби, які проводять діагностику та консультування дорослих і дітей, щоб повернути їх до повноцінного життя. При цьому поєднуються зусилля фахівців з різних галузей психології та суміжних наук.

Розв'язанню численних практичних завдань екологічної психології сприяють теоретичні пошуки в цій галузі, зокрема спроби знайти такий специфічний об'єкт дослідження, в якому б психологічні та середовищні явища існували в нерозривній цілісності Так, у концепції американського психолога Р. Баркера об'єктом дослідження екологічної психології виступає "місце поведінки" - певним чином організоване фізичне середовище, в якому виникають стереотипні форми поведінки людини та певний психічний настрій. Такими різними за своїм психологічним змістом місцями поведінки с, за Паркером, бібліотека, стадіон, бар тощо. Організуючи певним чином місця поведінки, можна регулювати психічну активність, стосунки та дії людей у цих місцях. Так, наприклад, доведено, що від розміщення столів та стільців у службовому приміщенні значною мірою залежить активність спілкування між працівниками. Воно здійснюється найбільш активно, якщо простір організований за схемою "круглого столу", і найменш активно - якщо застосовується схема "президія - зал". На це треба зважити при проведенні тих чи інших зборів, організації робочих місць в офісі тощо.

Інший американський дослідник І. Альтман зробив спробу інтегрувати в слину систему психічні та середовищні явища через аналіз ролі фізичного простору в становленні "Я" людини. За значущістю такої ролі Альтман виділяє первинні, вторинні та спільні території. Первинна територія - це простір, особисте використання якого людиною чи певною групою людей беззаперечно визнається іншими. До цього простору людина ставиться як до самої себе, прикрашає та зберігає його, ідентифікується з ним, що сприяє усвідомленню себе як автономної особистості. Отже, первинний простір - не тільки фізична, а й психологічна реальність. Наявність чи відсутність первинної території значною мірою впливає на ставлення людини не тільки до себе, а й до інших людей. Про це свідчить дослідження, в якому вивчалися взаємини жителів будинку для старих у двох альтернативних ситуаціях - коли кожен мав сусідів по кімнаті і коли (після перебудови) всі вони одержали по окремій кімнаті. Виявилося, що після цього значно зросла інтенсивність спільної діяльності, зникли претензії щодо місця в спільній кімнаті відпочинку й пов'язані з цим сварки.

Існує думка, що потреба в первинній території - це одна з базових потреб людини, яка має свої витоки в поведінці тварин. Представники багатьох біологічних видів позначають і захищають свою територію від посягань собі подібних. Така поведінка біологічно доцільна, бо вона визначає оптимальну для харчування та відтворення кількість тварин на певній площі. Територіальна поведінка людини зумовлена насамперед соціальними факторами і є складнішою, ніж у тварин. Особистість ототожнює себе з місцем, де вона звичайно перебуває, з предметами, що їй належать. Почуття територіальності дає змогу людині зберегти нормальне сприймання багатьох життєвих цінностей. На відміну від тварин територіальні потреби людини можуть значною мірою змінюватися. Це яскраво демонструють дослідження так званого особистого простору

Особистий простір визначається як невидима територія навколо тіла людини, порушення якої пішими людьми небажане. Особистий простір завжди пересувається разом з людиною; щоб його забезпечити, людина проявляє територіальну поведінку. Наприклад, сідаючи на лавку в парку, людина ставить поруч сумку чи кладе капелюха, те саме вона робить на пляжі, в бібліотеці. Але в деяких ситуаціях (на танцях, під час бесіди тощо) звуження особистого простору приносить людині задоволення. Якщо ж особистий простір звужується через вплив об'єктивних чинників і не можна здійснити територіальну поведінку для його захисту, активізуються механізми, що дають людині змогу зберегти свою автономність. Так, у переповненому транспорті людина відвертає голову, заглиблюється в книгу йти. Такі символічні жести діють як прикордонні стовпи.

Люди не тільки захищають свій особистий простір, а й зберігають недоторканим простір інших. Якщо, наприклад, у кабінеті немає потрібного нам службовця, ми сідаємо (якщо сідаємо взагалі) на окремий стілець (і в жодному разі не сідаємо на стілець людини, якої немає).

Особистий простір і певна територіальна поведінка залежать також від культурних традицій. Наприклад, представники східних культур, спілкуючись, перебувають один до одного на ближчих відстанях, ніж представники західних культур. Це може призводити до непорозумінь у разі контактів людей різних національностей. Якщо людина не має змоги користуватися прийомами захисту своєї первинної території та особистого простору, вона відчуває втрату індивідуальності, приниження своєї гідності.

У зв'язку з екологічними проблемами дедалі більшу увагу дослідників привертають так звані вторинні та спільні території - місця громадського користування, які певний час чи завжди відкриті для всіх бажаючих. До них належить широкий спектр просторових одиниць: від громадських приміщень різного соціального призначення, таких як лікарні, гуртожитки, вокзали, до місць спільного користування у багатоповерхових будинках, зелених насаджень та ділянок, які оточують будинки. Дуже часто такі об'єкти та місця мають занедбаний вигляд і не викликають у людей нічого, крім негативних емоцій. Одним із шляхів упорядкування деяких з таких місць є закріплення за ними статусу первинних територій. Так, сучасні проекти багатоповерхових житлових будинків зводять до мінімуму площу місць спільного користування шляхом відокремлення простору, фіксованого тими чи іншими засобами за мешканцями квартир. Завдяки цьому значно поліпшується санітарний стан будинків. Але загальне вирішення проблеми вимагає глибшого вивчення психологічних закономірностей поведінки людей па спільних територіях. У цьому плані цікаво розглянути результати досліджень тих складнощів, які виникають у людини в умовах урбанізованого середовища.

Відомо, то в розвинутих країнах кількість населення, яке проживає в містах, значно перевищує кількість сільських жителів. Це об'єктивне явище має свої позитивні моменти, але водночас породжує безліч психологічних проблем, що вважаються надто складними для мешканців міст-мегаполісів. На них постійно діє величезна кількість подразників, зокрема й ті соціальні контакти, що слугують звичним фоном життя міської людини. Індивід має адаптуватися до численних фізичних і соціальних впливів, але засобом, за допомогою якого це досягається, є відчуження, апатія, знеособлення, зниження чутливості не тільки до шуму, загазованого повітря та бруду, а й до соціальних подразників.

Байдужість іноді набуває крайнього вираження. Перехожі можуть тривалий час обминати людину, котра невідомо з яких причин лежить на асфальті, ігнорують навіть прямі прохання допомогти Психологи пояснюють це явище розмиванням відповідальності в умовах наявності великої кількості спостерігачів подій. Установлено зворотну залежність між кількістю присутніх та прагненням людини втрутитися в події. Людина, яка залишається наодинці з тим, хто потребує допомоги, надасть її швидше.

У багатьох країнах проблема подолання негативних наслідків урбанізації вирішується створенням територіальних громад найближчого сусідства. Це райони певної якості забудови, населення яких добирається за близькими соціальними чи професійними ознаками, наприклад середній клас, робітники заводів Форда тощо. При вивченні таких мікрорайонів установлено, що спільними рисами мешканців є взаємодопомога, товариськість, дбайливе ставлення до об'єктів та місць громадського користування, високий рівень самоврядування. В районах найближчого сусідства яскраво виявляють себе феномени ідентифікації з місцем проживання, воно перетворюється на предмет гордості людини, компонент її уявлень про себе. Продовженням реального "Я" людини стають не тільки її будинок та автомобіль, а й район, у якому вона живе, - він набуває деяких властивостей "первинної території". При цьому складаються всі передумови екологічно спрямованої поведінки в міському середовищі.

Отже, фізичне середовище людини не є одвічно даним, воно може проектуватися та плануватися з урахуванням перспектив розвитку особистості, гуманізації її відносин з довкіллям. У визначенні шляхів виховного й терапевтичного впливу матеріального середовища на людину полягає перспективний напрям розвитку екологічної психології.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1 Голд Дж. Основы поведенческой географии. Москва, 1990

2. Душков Б. Л. География и психология. Москва, 1987.

3 Черноушек М. Психология жизненной среды. Москва, 1989.