2. Початок революції: характер, рушійні сили, основні події.

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною, її вимогами були: ліквідація по­міщицького землеволодіння і наділення селян зем­лею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання на­родові політичних прав і демократичних свобод — сво­боди слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлен­ня 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Револю­ція 1905-1907 pp. була і селянського революцією: аг­рарно-селянське питання було основним соціаль­но-економічним питанням революції.

Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянсь­ких виступів.

Влітку ж відбулося повстання на панцернику *По-тьомкін», який стояв на Одеському рейді. Восени — повстання на крейсері «Очаков» на чолі з лейтенан­том П. ІПмідтом.

Всеросійський політичний страйк зробився госпо­дарем країни. Він вийшов за рамки професійні та місцеві і непомітно переріс у революцію. Завмира­ють нерви країни — залізниці. Економічне і промис­лове життя сходить нанівець, тому що з 10 по 16 жов--тня в страйкові беруть участь усі залізниці Російської імперії. Страйкували і залізниці України. 10 і 11 жов­тня застрайкували Харківська і Катеринославська за­лізниці, а 17-го — станція Одеса, телеграф у Харкові тощо. Загалом страйкували всі працівники залізниць у кількості три чверті мільйона душ.

Але страйк не обмежується залізницями. Він на­магається перетворитись на загальний і досягає своєї мети. Страйк захоплює й Україну. 10-го жовтня розпо­чинається загальний страйк у Харкові, 11-го — у Катеринославі, 13-го —у Кременчузі, 15-го — у Одесі, далі в Полтаві.

Всюди завмирає промислове, іноді й тор­говельне життя. Закриваються освітні установи. До про­летарського страйку приєднуються також інтелігент­ські спілки. Присяжні засідателі в багатьох випадках відмовляються судити, адвокати — захищати, лікарі — лікувати. Мирові судді зачиняють камери в'язниць.

Всеросійський політичний страйк восени змусив царя Миколу II видати маніфест про громадянські свободи. У маніфесті, який був виданий 17 жовтня 1905 p., цар обіцяв народам Російської імперії прове­сти вибори до Державної думи і надати широкі полі­тичні права громадянам країни.

У низці великих промислових центрів України ство­рювались без дозволу уряду профспілки. До грудня 1905 р. вони виникли у всіх великих містах. У Хар­кові відбулась І Всеросійська конференція профспілок. Перший у революції колективний договір робітників з підприємцями був підписаний теж у Харкові, на паровозобудівному заводі. І врешті, найбільша кіль­кість профспілок з усіх губерній Російської імперії виникла в Херсонській губернії — 77 профспілок. Виникла нова форма влади — Ради робітничи - депутатів.

З вимогою надати Україні політичну автономію ви­ступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів.

Увесь 1906 р. царизм безжально мстив революціо­нерам. Дійсно, уряд залляв пожежу повстання мо­рем пролетарської крові. Тільки з 9 січня 1905 р. по 27 квітня 1906 р. царський уряд стратив понад 14 000 чоловік, засудив до страти понад 1000, покалічив 20 000, заарештував, ув'язнив і заслав — 70 000 чоловік. Як писав Л. Троцький, армія чистила свої рушниці, а ре­волюція ховала свої жертви.

Проте перейти до рішучого наступу на завоювання революції царизм ще не міг. Поряд з терором і репре­сіями проти революціонерів уряд продовжував політику балансування, часткових поступок і обіцянок. В квіт­ні 1906 р. була скликана І Державна Дума. Вибори до Думи відбувалися на підставі антидемократичного ви­борчого закону, опублікованого ще в грудні 1905 р. Три чверті робітників були позбавлені виборчих прав. Ви­бори були багатоступінчастими, фактично становими і нерівними. Дума мала не законодавчий, а узгоджувальний характер.

У ній була створена Українська думська громада (УДГ), яка складалася з 45 депутатів від всіх 102 вибраних від України. її головою став адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг.

Політичною платформою УДГ була боротьба за авто­номію України. Після розпуску першої Думи і в новій, другій Думі УДГ налічувала вже 47 осіб. Проте 3 черв­ня 1907 р. в результаті державного перевороту другу Думу було розпущено. Ця подія ознаменувала собою поразку революцій і наступ реакції.