4.Зміст бізнес-плану підприємства.

Галузь, підприємство, продукція. Бізнес-план оцінюється інвесторами за певними критеріями, однин з яких галузь. Галузь із ринком, що зростає, є сприятливішою для бізнесу. Підрозділ починається зі стисло­го аналізу стану справ у галузі. Джерела інформації про галузь: публікації, статистичні дані, аналітичні дослідження. Треба визначити її головні цілі та основні види діяльності і вказати на:

1) стратегічні й тактичні цілі діяльності фірми;

2) основні види діяльності фірми (виробництво, торгів­ля, послуги тощо);

3) стадію розвитку бізнесу фірми (початок, перепрофілювання; розширення;);

4) географічні зони, на які поширюється бізнес фірми.

Далі слід по­дати у зрозумілій формі інформацію про продукт (послуг) фірми:

• Фізичний опис (основні параметри). Бажано додати фотографії даної продукції.

• Привабливість продукту (його унікальні властивос­ті, потреби, які задовольняє).

• Стадія розробки продукту (проект, дослідний зразок, промислова партія).

Параграф «Патенти, товарні знаки, інші права влас­ності на продукт (послуги)» доповнює попередній. Треба пояснити пе­реваги, які могли б зашкодити вторгненню конкурентів на ринок даного бізнесу («ноу-хау»; торгові марки; товарні знаки).

В останньому параграфі треба розкрити перспективи розвитку бізнесу з погляду розширення обсягів виробництва і можливості вдосконалення продук­ції фірми.

Дослідження та сегментація ринку скла­дається щоб переконати інвесторів у наявності ринку продукції. Процедура дослідження ринку складається з етапів:

1.Загальна характеристика ринку продукту фірми (визначення його параметрів):

а) розмір (потенціал) ринку, тобто очікувані сукупні обсяги продажу;

б) тенденції розвитку ринку (зростання, стабілізація, зменшення ринку);

в) основні способи задоволення попиту та основні можливі конкуренти).

2.Цільовий ринок фірми (сегментація ринку – поділ споживачів на групи. Вимоги до сегменту ринку: наявність особливих потреб споживачів; практичний інтерес для передбачуваного бізнесу; досяжність; однорідність за потребами, пріоритетами, звичками. Сегментацію здійснюється за різними ознаками. Ознаки споживчого ринку: географічні (країна в цілому, регіон, область, ра­йон, місто, селище ); демографічні (стать, вік, національність); соціально-економічні (рівень доходів, професія, соціальної групи); культурні (освіта, стиль життя); особистісні (тип особистості, хобі).

Для виробничого спожи­вання використовують інші критерії: тип підприємства (виробництво, торгівля, послуги); його організаційно-правова форма; циклічність ділової активності; обсяги мінімальної партії поставки; мотиви покупки (ціна, якість).

Далі порівнюють кожний сегмент ринку і вибирають найперспе­ктивніші.

3.Місцезнаходження фірми (цільовий ринок - передумова вибору місцезнаходження (має велике значення для сфери послуг, торгівлі, менше – для виробництва).

4.Оцінка впливу зовнішніх факторів (найбільш значущим є конкуренція. Розрахунок мат­риці конкурентного профілю засіб з'ясування конкурентної ситуації).

Маркетинг-план. Маркетинг — це мистецтво за­пропонувати споживачеві товар або послугу, які користувати­муться попитом, правильно визначити їхню ціну, знайти кана­ли збуту та організувати рекламну кампанію. Маркетинг-план має пояснити стратегію виходу фірми на свій цільовий ринок та завоюван­ня його.

Реалізація загальної стратегії маркетингу здійснюється:

1) вибором відповідних каналів збуту продукції (послуг) фірми;

2) формуванням цінової політики;

3) вибором способів реалізації рекламної кампанії;

4) формуванням політики підтримки продукту (послуг) фірми.

Стратегії збуту та реалізації продукту фірми перед­бачає:

• вибір типу каналу товаропросування;

• визначення чисельності персоналу та принципів побудови служби збуту;

• розробку системи добору, підготовки і стимулювання пра­цівників служби збуту.

Вибір типу каналу збуту має принципове значення, оскільки кожне рішення в цій сфері багато в чому визначає параметри ці­нової та рекламної політики, політики підтримки продукції фір­ми. До того ж з усіх елементів стратегії маркетингу найскладніше змінити саме систему збу­ту (її створення потребує багато часу).

Політика ціноутворення. Процес ціноутворення складається з таких етапів:

1. Визначення при­чин і цілей ціноутворення,

2. Аналіз цін продуктів-конкурентів з метою визначення верхньої межі ціни.

3. Обрахування витрат на виготовлення та реалізацію одиниці продукції.

4. Вибір моделі ціноутворення (виробничі витрати; попит; конкуренція).

5. Вибір стратегії ціноутворення

6. Прийняття остаточного рішення про ціну на то­вар.

Стратегії ціноутворення.

1. Стратегія проникнення на ринок полягає в установленні занижених цін з розрахунком на залучення більшої кількості споживачів.

2. Стратегія «зняття вершків». передбачає встановлення завищених цін, у резуль­таті чого й «знімаються вершки» з ринку.

3. Стратегія цінових ліній (або стратегія параметричного ці­ноутворення). встановлення цін на ті види продукції, які відрізняються від наявних на ринку за рівнем окре­мих параметрів.

4. Стратегія преміальних цін (або знижок із цін).

5. Стратегія «опортуністичного ціноутворення». Установ­лення високих цін на товари, які мають великий попит протягом ко­роткого часу.

Рекламна кампанія. у процесі її опрацювання необхідно:

1) визначити цілі й завдання рекламної діяль­ності фірми;

2) визначити способи поширення рекламної інфор­мації;

3) скласти бюджет витрат на рекламу.

Політика підтримки продукції фірми (сервісне обслуговування продукції).

Про­гнозування обсягів продажу може здійснюватися:

1) за часом;

2) за окремими видами продукції (послуг) фірми;

3) за певними групами споживачів.

Найчастіше обсяги продажу в бізнес-плані прогнозуються за часом. Це дає змогу чі­тко відобразити динаміку зростання і сезонність. Динаміка продажу відображується з допомогою графіків і таб­лиць і супроводжується поясненням прогнозів.

Виробничий план. Основне завдання виробничого плану довести, що фірма:

• реально спроможна організувати виробництво;

• здатна виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості;

• має можливості придбати необхідні для цього ресурси.

Виробничі операції, устаткування, приміщення, сировина Рекомендується на­вести схему виробничих потоків, яка дасть можливість зро­зуміти:

1) звідки на фірму надходитимуть сировина, матеріали, ком­плектувальні вироби;

2) в якій послідовності (в яких цехах або інших підрозділах фірми) здійснюватиметься їх переробка в готову продукцію;

3) куди цю продукцію будуть поставляти.

У підрозділі «Машини та устаткування» виробничого плану подають:

• повний список машин та устаткування, необхідних для виробничого процесу;

• розрахунки витрат на придбанням або оренду машин та устаткування;

• інформацію про строки служби та амортизаційні відраху­вання

У підрозділі «Сировина, матеріали та комплектувальні виро­би» необхідно:

• навести перелік усіх видів сировини, матеріалів та комплек­тувальних виробів;

• указати конкретних постачальників;

• визначити закупівельні ціни (за одиницю);

• дати пояснення щодо умов поставок і місцезнаходження постачальників;

• визначити необхідні обсяги запасів, а також указати на умови їх зберігання.

Підрозділ плану «Виробничі та невиробничі приміщення» по­дає інформацію про потреби фірми у виробничих і невиробни­чих приміщеннях з адміністративними, складськими, підсобними включно. У цьому розділі треба описати приміщення з погляду розмірів, місцезнаходження, наявності майданчиків для на­вантажувально-розвантажувальних робіт, забезпечення транспор­тними комунікаціями тощо.

Наприкінці окреслений вплив зов­нішніх факторів на виробничу діяльність фірми. До основних зовнішніх факторів належать:

1) можливості придбання і зміна вартості виробничих ресур­сів (наприклад, ціна на матеріальні ресурси може змінюватися з ініціативи постачальників);

2) імовірність появи нових технологій виробництва даної про­дукції;

3) юридичні обмеження (санітарні норми, нормативи, ви­моги до утилізації відходів виробництва і безпеки праці тощо).

Організаційний план розробляючи який підприємець має на меті:

• переконати інвесторів, що вибрав доцільну організаційно-правову форму бізнесу;

• охарактеризувати провідних менеджерів;

• довести, що він, його команда менеджерів здатні реалізувати бізнес-план.

В організаційному плані треба:

• охаракте­ризувати потребу бізнесу в персоналі.

• подати орга­нізаційну схему управління фірмою, за допомогою якої легко зрозуміти, хто кому підпорядкований, з яких підрозділів склада­ється фірма і як буде координуватися діяльність цих підрозділів.

• роз'яснити, як будуть вирішуватися проблеми добору, підготовки та оплати праці співробітників фірми.

Фінансовий план є ключовим розділом бізнес-плану. Головна мета — узагальнити у вартіс­ній формі основні положення всіх попередніх розділів бізнес-плану, та обґрунтувати доцільність реалізації проекту з економічного погляду.

Особливості фінансового плану: мала гнучкість (стандартна форма розробки); розробка з перспективою на три роки; ув’язка з ін­шими розділами бізнес-плану; опрацювання кількох сцена­ріїв розвитку подій; необхідність підкрес­лювати достовірність інформації, яку він містить.

Мета та особливості розробки фінансового плану визначають його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання. Фі­нансовий план містить:

1. План доходів і видатків (план прибутків і збитків).

2. План грошових надходжень і виплат (план руху готівки).

3. Плановий баланс.

Стратегія фінансування бізнес-проекту передбачає визначення переліку залучених джерел інвестиційних ресурсів. Внутрішні джерела: статутний капітал підприємства; нагромаджені резерви (резервний капітал; нерозподілений прибуток); амортизаційні відрахування; пайові внески власників; страхове відшкодування.

Перевагами внутрішніх джерел: простота та швид­кість залучення, вища норма прибутку на вкладений капітал, збереження контролю над підприємством. Недоліки: обмежений обсяг залучення капіталу, брак незалежного контролю за використанням.

Зовнішніми джерелами: кредити; надходження від продажу емітованих цінних паперів (ак­цій, облігацій); державні субсидії; безповоротна фінансова допомога.

Переваги зовнішніх джерел: значний обсяг залу­чення, незалежний контроль за ефективністю використання капіталу. Недоліки: складність і три­валість залучення, наявність витрат фінансування, мож­ливість втрати контролю над підприємством.

Оцінка ризиків.

Будь-яка бізнесова діяльність об'єктивно пов'язана з ризиком. Найчастіше спричиняють ри­зики:

• несприятливі тенденції у бізнесовому середовищі;

• техніко-технологічні нововведення, що зумовлюють старіння продукту бізнесу;

• конкуренція у сфері однотипного бізнесу;

• нерівномірність обсягів продажу і грошових потоків;

• не прогнозоване перевищення виробничих витрат;

• труднощі з одержанням кредитів і матеріальних ресурсів;

• недостатня компетенція персоналу фірми.

Розрізняють зовнішні й внутрішні способи зменшення (ней­тралізації) ризиків.

Найпоширенішими зовнішніми способами вважають: хеджунання (захист від утрат) укладенням довгострокової угоди на поставку продукції за обумовленою ціною; страхування, що здійснюється придбанням страхових полісів або укладенням спеціальної угоди.

Типові внутрішні способи зниження ризику: підвищення ефективності управління фірмою; диверсифікація (розподіл між різними проектами) і ліміту­вання (установлення верхньої межі інвестування в певний про­ект) інвестиційних ресурсів; самострахування (утворення спеціалізованого резервного фонду).