Обґрунтування діагнозу

Виявлені діагностичним дослідженням симптоми, ступінь їхньої виразності відбивають сутність патологічного процесу. Кожному симптомові відповідають специфічні морфологічні і функціональні зміни в органі або системі органів. Проте, виявлення симптомів ще не свідчить про наявність визначеної нозологічної форми захворювання.

Симптоми захворювання виявляються і змінюються залежно від стадії хвороби, відображаючи особливості реакції організму. Розглядаючи етіологію хвороби, необхідно усвідомити, чому даний чинник послужив початком захворювання, врахувати специфіку розвитку конкретного варіанта і переглянути всю картину розвитку хвороби від початкового моменту до моменту обстеження. Отже, у завдання обґрунтування діагнозу входить не тільки визначення зв'язків між виявленими симптомами, але і врахування ступеню їхньої виразності залежно від тяжкості перебігу хвороби, тобто з'ясування і правильне трактування цих нових сполучень, зв'язку даних симтомів і процесів у конкретного хворого.

На індуктивному шляху від знання симптомів, зіставлення цих симптомів із відомими клінічними захворюваннями може виникнути декілька робочих гіпотез, кожна з яких повинна бути старанно перевірена. Висуваючи і перевіряючи гіпотези, слід бути впевненими утому, що встановлені симптоми трактуються правильно, що вони визначені із застосуванням точних і сучасних методів. Тільки повне і точне виявлення в кожному конкретному випадку всієї симптоматики, морфологічних і функціональних змін органів зубощелепної системи, встановлення причини і патогенезу захворювання дозволить створити узагальнене уявлення про хворобу.

Щоб не припустити діагностики одного захворювання замість іншого, тоді хворий страждає на декілька захворювань, слід обов'язково проводити диференційну діагностику. Цей метод ґрунтується на пошуках розходжень між кожним конкретним випадком і всіма можливими випадками (хворобами), що мають дуже схожий клінічний перебіг.

Початковим моментом диференційної діагностики є визначення головного або декількох головних симптомів, властивих тільки даному захворюванню. Не можна тільки визначати наявність або відсутність у конкретному випадку цих специфічних симптомів. Обов'язково треба проаналізувати весь симтомокомплекс, диференціюючи можливі симптоми для даного захворювання, оскільки відсутність навіть одного симптому не дозволяє зробити правильний висновок про діагноз. Порівнюючи досліджуваний випадок з іншими захворюваннями, зазначають подібність як за кількістю схожих симптомів, так і за характером їхніх проявів. Необхідно проаналізувати розходження за відсутністю симптомів; урахувати також наявність симптомів мало властивих даному захворюванню. Отже, здійснюючи диференційну діагностику, потрібно дотримуватися правила: масштабна перевірка усіх відомих; можливих варіантів, визначення подібного в різному і розходжень у подібному. Методом зіставлення, виявлення збігів або розбіжності симптомів і виділення основних (провідних) симптомів захворювання встановлюють діагноз.

Оформляючи цю графу історії хвороби, важливо дати найбільш повиє обґрунтування діагнозу, підтвердженого не тільки наявністю специфічних симптомів, їхнім поєднанням і патогенетичним взаємозв'язком, але і результатами диференційної діагностики з подібною патологією.

Методи обстеження хворого прийнято поділяти на клінічні (що використовуються біля крісла пацієнта) та параклінічні (інструментальні, лабораторні, рентгенологічні, тобто ті, що проводяться у допоміжних службах клініки).

На підставі суб’єктивного та об’єктивного обстеження ( клінічні методи ) лікар складає попередній діагноз. Для встановлення остаточного ( кінцевого) діагнозу застосовуються допоміжні, тобто параклінічні методи дослідження.

Для проведення спеціальних методів дослідження має бути обґрунтована їх не­обхідність: уточнення суб'єктивних і об'єктивних симптомів, у деяких випадках вони сприяють розумінню морфологічних і функціональних змін, які розвиваються внаслі­док хвороби. Вони також дозволяють підтвердити чи заперечити припущення (робочі гіпотези), які виникають у процесі обстеження пацієнта, розробити відповідний план лікування з урахуванням індивідуальних особливостей, простежити за змінами, які відбу­ваються під час ортопедичного лікування, а також оцінити його наслідки.

До спеціальних методів дослідження належать рентгенографія зубів і щелеп, гальванометрія, виготовлення діагностичних моделей, а також методи, які визнача­ють функціональний стан зубощелепної системи.

.