Зруйнування білочної оболонки пеніса

Цей тип пошкодження статевого члена часто зустрічається тоді, коли одежа разом із органом замотується в машину, наприклад у садове чи сільськогосподарське знаряддя. Необхідно пам’ятати, щоб не пошкодити проксимальну частину шкіри члена, необхідно видалити шкіру до рівня борозди. У випадку пошкодження шкіри до кореня проводять її видалення. В майбутньому для пластики використовують ділянки шкіри з інших частин тіла пацієнта завтовшки 0,15 м для того, щоб забезпечити нормальне розтягування статевого члена під час загоювання та під час ерекції. Шматочки завтовшки менше 0,15 мм інколи не забезпечують нормальне розтягування тіла статевого члена і стають джерелом дискомфорту для пацієнта.

 

Гнійно-запальні захворювання нирок й сечового міхура

Неспецифічні гнійно-запальні захворювання органів сечової системи виникають під впливом різноманітних інфекційних агентів. З другого боку, начало та хронічний перебіг захворювання залежить від загального стану організму. Серед цих захворювань найчастіше спостерігається пієлонефрит.

Пієлонефрит

Пієлонефрит – неспецифічний інфекційно-запальний процес при якому одночасно чи послідовно уражуються ниркова миска, чашечки і паренхіма нирки, головним чином проміжна (інтерстиціальна) тканина.

Ізольованого гнійного нефриту і ізольованого пієліту не буває; інфекційний процес переходить із нирки на стінку ниркової миски, або навпаки з миски на паренхіму нирки. Залежно від того звідки почався запальний процес розрізняють нефропієлоуретерит і уретеропіелонефрит.

Пієлонефрит спостерігається у 20 - 40% хворих с ураженням нирок і верхніх сечових шляхів. Жінки і дівчата хворіють частіше ніж чоловіки. Це пов'язано з анатомо-фізіологічними особливостями сечівника бо у жінок він широкий та короткий, тому інфекція легше проникає висхідним шляхом у сечовий міхур і далі у нирку. Жінки частіше хворіють на цистит з приводу дефлорації, вагітності, інфекції статевих органів.

Виділяють первинний пієлонефрит, при якому не порушується відтікання сечі, та вторинний, коли процес виникає в умовах уростазу. За перебігом розрізняють хронічний і гострий пієлонефрит. Перший має інтенсивний характер перебігу. При хронічному пієлонефриті – повільний, млявий, з періодичними загостреннями. Згодом він зумовлює склероз ниркової паренхіми, що має, як наслідок артеріальну гіпертензію та хронічну недостатність нирок (ХНН). Процес може бути одно – і двостороннім.

З урахуванням шляхів проникнення інфекції розрізнюють:

1. Гематогенний (низхідний) пієлонефрит

2. Уріногенний (висхідний)

   • при порушенні прохідності сечових шляхів (обструктивний);

   • при нирковокам'яній хворобі;

   • при туберкульозі нирок;

   • при інших ураженнях нирок.

За особливостями перебігу, залежно від віку і стану організму:

1. новонароджених;

2. хворих похилого віку;

3. вагітних

4. при цукровому діабеті та ін.

Збудниками пієлонефриту може бути будь-який мікроорганізм. Найчастіше це буває кишкова паличка, стафілококи, протей, ентерокок та ін, Нерідко мікроорганізми під дією несприятливих чинників (зміни рН сечі, введення антибіотиків) втрачають свою оболонку і перетворюються в L- форми та протопласти. За сприятливих умов вони знову перетворюються у відповідні вегетативні форми. Однією особливістю пієлонефриту е наявність асоціацій мікроорганізмів. Приблизно у 15% хворих не вдасться виявить збудників на звичайних живильних середовищах. У таких випадках можна висловити припущення, що процес спричинений L- формами бактерій, мікоплазмами чи вірусами.

У разі гострого пієлонефриту патоморфологічні зміни залежать від стадії запального процесу.

У І стадії (серозний пієлонефрит) спостерігається збільшення нирок, набрякання навколишньої клітковини. Мікроскопічно виявляють множенні запальні інфільтрати.

При II стадії (гнійний пієлонефрит) утворюються дрібні гнійні осередки. Під апостематозним нефритом розуміють виникнення множинних дрібних осередків під капсулою нирки, в ділянці кіркового шару нирки. Гнійні інфільтрати поширюються до ниркових сосочків. У деяких хворих біля основи сосочка утворюється щільний інфільтрат, який потім перетворюється на абсцес, що порушує оновлення сосочка і призводить до його відторгнення. Злиття дрібних гнійних осередків призводить або до некрозу - карбункула нирки, або до утворення широкої порожнини – абсцесу, Формування карбункула пов'язане з виникненням септичного ембола, який закриває просвіт судини.

Для хронічного пієлонефриту характерні осередковість і різно-манітність (поліморфність) змін у нирковій тканині; при двосторонньому процесі - асиметрія ураження різного ступеня. Послідовно ділянки запалення замінюються ділянками склеротичної сполучної тканини. Спочатку виникає розширення ниркових канальців ("щитовидна нирка"). Далі відбувається зморщення ураженої нирки. У разі двостороннього зморщення прогресує ХНН.

Клінічна картина гострого серозного пієлонефриту характеризується загальними й місцевими проявами. При первинному запаленню спочатку спостерігаються загальні симптоми:

• озноб,

• значне підвищення температури тіла,

• надмірне потовиділення,

• головний біль,

• біль у м'язах і суглобах,

• нудота,

• блювання,

• загальна недуга.

Температура тіла набуває постійного чи інтермітуючого характеру. Після підвищення температури спостерігаються виражені адинамія, артеріальна гіпотензія.

До місцевих симптомів належить біль у поперековій ділянці, який поширюється вниз за ходом сечоводу, в стегно, у рідких випад-ках - у верхню частину живота, в спину. Пальпаторно визначають болючість у ділянці ураженої нирки, позитивний симптом Пастернацького. Спостерігається напруження м'язів поперекової ділянки та епігастральній області (симптом Ю.А.Пітеля).

При обструктивному (вторинному) гострому серозному пієлонефриті місцеві симптоми виражені більшою мірою, ніж при первинному. У багатьох хворих пальпується збільшена, болісна нирка. Больовий синдром нагадує приступ ниркової кольки. Температура має септичний характер. Якщо проводиться антибактеріальна терапія симптоми пієлонефриту менш яскраві, хоча гнійні зміни у паренхімі нирки тривають.

Діагноз захворювання при наявності типових симптомів не становить труднощів. Багату роль відіграють лабораторні методи дослідження, за допомогою яких виявляють бактеріурію, визначають кількість мікробів в 1 мл. сечі ("Мікробне число сечі), характер мікрофлори, наявність лейкоцитурії, кількість активних лейкоцитів і клітини Штернгеймера-Мальбіна.

На початку захворювання в сечі виявляють помірну протеїнурію (не вище 1 г/л), помірну лейкоцитурію. Потім лейкоцитурія зростає.

При клінічному дослідженні крові у хворих на гострий серозний пієлонефрит відзначаються помірне зниження рівня гемоглобіну, лейкоцитоз, зсув лейкограми вліво (збільшення числа паличко-ядерних і поява юних форм лейкоцитів), зростання ШОЕ, токсична зернистість нейтрофільних гранулоцитів. Якщо хворі приймали у великих дозах антибіотики, лейкоцитоз у них може бути невиразним. У таких випадках може виявитися тест місцевого лейкоцитозу: в крові, взятій на боці ураження, він виражений сильніше ніж у крові, одержаний із пальця.

У разі важких форм захворювання з ураженням протилежної нирки й печінки спостерігаються азотемія, гіпербілірубінемія, гіперглікемія, гіпо- і диспротеїнемія. Проте й при односторонньому гострому пієлонефриті азотемія виникає внаслідок мисково-венозного рефлюксу, зумовленого оклюзією верхніх сечових шляхів. У таких випадках рекомендується термінова операція для ліквідації порушення відтоку сечі з нирок. Хромоцистоскопія, радіонуклідна ренографія, оглядова урографія дозволяють виявити зниження функції нирки, канальців у верхніх сечових шляхах. Для цього використовують також ультразвукове сканування, радіонуклідну сцинтиграфію. Установлюються підвищення розмірів та щільності нирки. На екскреторних урограмах може бути компресія ниркової миски та чашечок, порушення рухомості нирки під час дихання. Рентгеноконтрастна речовина на боці ураження з'являється пізніше, ніж на здоровій. Вона заповнює розширені вище від перешкоди сечовід, миску і чашечки, а при повному порушенні прохідності сечових шляхів (оклюзії) функція нирки не простежується.

Лікування хворих на гострий серозний пієлонефрит залежить від характеру процесу (первинний чи вторинний), його форми (одно- чи двостороння), віку хворого, наявності супутніх захворювань.

Основна схема лікування охоплює