2. Передумови виникнення соціологічної науки

Теоретичні передумови

Доконтівський період у функціонуванні соціальної думки звичайно називають протосоціологією (передісторією соціології). Він почався ще на зорі духовного розвитку людства спробами його кращих представників (мислителів, філософів) зрозуміти характер суспільного устрою, шляхи та принципи побудови соціуму. Отже, теоретичні корені соціологічної науки сягають часів античності. Так, велике значення для розвитку соціальної думки мали ідеї давньогрецьких філософів Платона (427–347 рр. до н.е.) та Аристотеля (384–322 рр. до н.е.) про соціальну природу людини (вони називали її «політичною (чи соціальною) твариною»), сім’ї та держави, про суспільну диференціацію тощо.

Суттєве значення для розвитку науки про суспільство мають спостереження, якими насичені твори Н. Макіавеллі (1469–1527), Т. Мора (1478– 1535), М. Монтеня (1533–1592), Т. Гоббса (1588–1679), Ф. де Ларошфуко (1613– 1690), Б. Паскаля (1623–1662), Дж. Локка (1632–1704), Б. Спінози (1632–1677), Ж. де Лабрюйєра (1645–1696), Д. Віко (1668–1744), , Д. Дідро (1713–1784), К. Гельвеція (1715–1771), П. Лакло (1741–1803), Й. Гердера (1744–1803) та багатьох інших мислителів минулого. Знайомство з творчою спадщиною цих авторів збагачує сучасних дослідників знанням про сутність та рушійні сили людських стосунків, міжособистісного спілкування, суспільного розвитку в цілому.

На думку вчених, які займаються історією соціології, найвагоміший внесок у протосоціологію зробила блискуча плеяда французьких філософів-просвітників. Саме їх стараннями було створене міцне теоретичне підґрунтя соціології як самостійної науки, історія якої починається з творчості Огюста Конта. Отож теоретичні основи зародження соціології як науки були закладені французькими мислителями, які працювали в рамках традиції Просвітництва: Ш. Монтеск’є (1689–1755), Тюрго, Кондорсе, Ж.-Ж. Руссо (1712–1778), Ф. Вольтер (1694–1778), К. Сен-Сімон (1768–1825), Е. Сіейс, А. де Токвіль.

К. Сен-Сімон досліджуав відносини в сучасному йому суспільстві та намагався створити теорію того, що породжує соціальний безлад. Певний час (з 1816 до 1824 року) його особистим секретарем працював О. Конт (за переказами, він зранку будив Сен-Сімона фразою, встановленою самим графом: „Прокидайтеся, граф, Вас очікують великі справи”). Він перейняв і продовжив ряд теорій Сен-Сімона, в тому числі утопічні.

Відмінність сучасної соціології від спадщини багатьох визначних мислителів полягає в тому, що соціологія позиціонує себе як емпіричну науку, що використовує як теоретичні, так і емпіричні засоби пізнання соціуму. Водночас це не має абсолютного характеру: праці класиків соціальної думки епохи, що передувала появі соціології, часто є релевантнішими, ніж витримані в рамках соціологічного канону, але безбарвні та некреативні розвідки наших сучасників.

Історичні передумови

Виникнення соціології саме в ХІХ ст. невипадкове. Крім теоретичних передумов виникнення нової науки, відбулися кардинальні зрушення у суспільному житті, які можна назвати переходом до індустріального суспільства (промислова революція – індустріалізація; розвиток міст – урбанізація; буржуазні революції в Англії та Франції; зміни стратифікаційної системи, соціальних інститутів, легітимації; секуляризація – зменшення ролі релігії; масова еміграція до Нового світу; поширення освіти; ріст науки; раціоналізація державного управління; масовизація політики; фемінізм; підйом соціалістичного руху; пришвидшення темпу соціального життя; посилення соціальної мобільності тощо). Соціологія була відповіддю на „виклики” часу, на „соціальний запит”; це саморефлексія суспільства, яке намагається пізнати себе (соціологія – наука про індустріальне суспільство, соціальна антропологія – про традиційне суспільство). З огляду на свої наукові інтереси фундатори соціології переймалися проблемою ґенези капіталізму та його політичної „оболонки”, а також соціальними наслідками капіталізму.

К. Маркс хоча й не винайшов, але систематизував та довів до логічного завершення концепцію класової боротьби, яка точиться між буржуазією та пролетаріатом. М. Вебер задавався питанням про раціоналізацію суспільства як загальну тенденцію людської історії та харизматичні повстання. Е. Дюркгайм предметом своїх розвідок зробив механізми, що підтримують солідарність у сучасних суспільствах та продукують руйнацію панівних норм, тобто феномен аномії.

Соціокультурні передумови

Також зауважимо, що соціологія виникає в Європі в епоху, коли вона здобуває глобальне панування. Відтак, погляди фундаторів соціології відзначалися європоцентризмом, який проголошує унікальність динаміки європейської історії, з одного боку, та набуття нею універсального значення для всіх суспільств – з іншого. Втім, на кожному національному ґрунті були свої теоретичні, історичні та суспільні передумови виникнення соціології; тому кожна національна соціологія має свої неповторні характерні риси.

Звернення до аналізу різних підходів до розвитку світової та вітчизняної соціології як самостійної науки переконує дослідників у тому, що важливим фактором її становлення та успішного функціонування є «відкритість» суспільства, його демократичність. Можна абсолютно категорично стверджувати, що в умовах тоталітарних суспільств соціологія не може розвиватися і взагалі існувати (яскравий приклад тому – історія радянської соціології).