Віктор Близнець

_(1933-1981)

_{Народився Віктор Семенович Близнець 10 квітня 1933 року в селі Володимирівка Компаніївського району Кіровоградської області в родині колгоспника. У 1957 році закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет і журналів. Творча спадщина письменника складається із збірки оповідань “Ойойкове гніздо” (1963), повістей “Паруси над степом” (1965), “Землянка” (1966), “Древляни” (1968), “Звук павутинки” (1970), “Мовчун” (1972), “Женя і Синько” (1974), роману “Підземні барикади” (1977), збірки оповідань “Як народжується стежка” (1977), повісті-казки “Земля світлячків” (1979).}

_{Помер письменник 2 квітня 1981 року.}

_{Твори про дітей і для дітей В. Близнець писав “у сумнозвісний період обмеження творчих свобод, кон’юнктурщини, зниження художньої та соціальної відповідальності митців, зумовлених згубним впливом ідеологічного пресингу адміністративно-бюрократичної системи. Цим негативним тенденціям, що роз’їдали національне письменство зсередини, протистояли книжки В. Близнеця — самобутні, відмінні од схем і канонів, позначені щедрою вигадкою, веселою грою зі словом” [1,52].}

_{Митець, глибоко знаючи й розуміючи світ дитини, її психіку, проблеми і прагнення, зміг достовірно передати дитячі радощі та печалі, бурхливі пристрасті й вчинки. Героями повістяра є люди здорової народної моралі, вони здатні захистити слабшого; дружба, любов, милосердя, мужність — для них не просто абстрактні поняття, а конкретні вчинки й життєва позиція.}

_{До кращих творів прозаїка критика справедливо відносить ліричну повість “Звук павутинки”. “Чистотою звучання, культурою письма ця річ нагадує мені “Маленького принца” Антуана де Сент-Єкзюпері” [6,5], — пише О. Гончар. У повісті письменник орієнтується на літературну традицію зображати світ дитини через образи природи. Свідченням цього є сама присвята твору “трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві”.}

_{У повісті відсутній зовнішній сюжет, це епічна оповідь у дев’яти новелах про змужніння сільського хлопчика; події реальності в його душі викликають симфонію радісних, а інколи й болючих переживань. В. Близнецю вдалося майстерно відтворити внутрішній світ маленького героя, проникнути в його духовні відчуття. Льонька (головний персонаж “Звуку павутинки”) наділений автобіографічними рисами: живе з матір’ю на сільському кутку, не має товариства ровесників. Він, як і герої І. Франка та Гр. Тютюнника, з когорти диваків, схильний до фантазії і водночас спостережливий. Навіть несуттєві факти та явища викликають у Льоньки низку асоціацій, дають простір фантазії. Автор наголошує на дивовижній здатності дитинства бачити і в радісному, і сумному “химерну живинку” (А.Гурбанська), що здатна піднести буденність до високої краси.}

_{Зустріч з малим героєм починається в хаті, котра затекла після дощу. При зачинених віконницях хата асоціюється у хлопчика з царством темряви. Він, на відміну від матері, із задоволенням дослухається, як гупають зі стелі краплі: “Дзум, дзинь, дзінь!” — озивався тазик і звук був такий, наче били молоточками по скляних бурульках. А ночви казали коротко й глухо: “бумс!”. Кришталева музика крапель в уяві Льоньки матеріалізується в химерного чоловічка Бумса зі срібними підківками на чобітках. У довгому жмуті проміння крізь дучко віконниці йому ввижаються танцюючі Вишневі Пушинки, а чорна пір’їна видається піратським судном, в якому “ніс закручений змієм, у два ряди весла і стоїть на палубі капітан-розбишака, на ймення Вирвизуб”. Ніби за руку митець веде Льоньку в світ дорослих, простежуючи, як хлопчина по-своєму відкриває поняття гідності и високого покликання мешканця планети (Гурбанська А. “Віктор Близнець — повістяр”).}

_{Автор основну увагу зосереджує на почуттях героя, даючи змогу читачеві стати свідком процесу становлення маленької людини. Льонька — романтична натура, проте він усвідомлює, що дорослі розуміють навколишнє зовсім не так, як він: “бачить листок і каже — листок. І не знає, що той листок може бути чим завгодно: на воді — човном, у повітрі — птахом, а на грудях — орденом…”.}

_{Герой В. Близнеця перебуває на межі двох світів — дитячого й дорослого, не гублячи нічого з першого й сміливо беручи все найкраще з другого. Дитинство хлопчика не замкнено в своїй самодостатності, воно відтворене в усіх його природних зв’язках — так ставилися до розв’язання цієї проблеми Шевченко і Л. Толстой, Коцюбинський та Стельмах, Марк Твен й Л. Керрол.}

_{Розуміючи всю складність людини у юному віці, Близнець полемічно протиставляє свого героя не лише стереотипним, шаблонним образам так званої “середньоарифметичної” дитини, а й “зразкової”, обов’язкової для тодішніх канонів соцреалізму. За кожним переживанням та вчинком Льоньки, за нечастим словом приховано “щасливий труд душі”, властивий найбільше періоду інтенсивного формування духовного світу підлітка, його особистості.}

_{Дорослішання хлопчика показано і через спілкування з дівчинкою Ніною: йому імпонують її віра в те, що смерть не абсолютна, з добрих людей виростає добре — яблуні, бузок, маргаритки, а злі продовжуються в реп’яхах, кропиві, лишаї. А що виросте на місці Глипи? (сільського браконьєра. — А.Г.) — замислюється хлоп’я. (Гурбанська А. Зазначена праця).}

_{Однією із кращих у творчому набутку В.Близнеця є повість “Мовчун”. За свідченням самого автора, вона являє собою “якоюсь мірою протест проти розцяцьковування нашого письма зайвою метафоричністю та поверховою орнаменталістикою”. Стильову манеру “Мовчуна” визначила жорстока й оголена окупаційна правда, міцно зафіксована пам’яттю Близнеця — “дитини війни”. Ця повість — про реалістичні будні воєнного села, красу моральних виявів (Сашко Кубенко), а також те дріб’язкове й нице, що проявляється в екстремальній ситуації (Гриня, Шавлюга, Єва).}

_{Події та образи людей змодельовано рельєфно і зримо, докладно виписано внутрішній світ персонажів, побут — відтак окуповане фашистами село бачимо в цільності й складності моральних колізій. У центрі уваги — людина, її психіка й пульсація думки, переплетення власної долі з долями односельців. Крізь призму дитячої свідомості Близнець показує й ницість душевного падіння, і високу стійкість, уміння чесно вижити, що за страшних окупаційних умов часто дорівнює подвигові.}

_{В основі твору дві сюжетні лінії — сімей Бойчуків і Кубенків: обидві розкривають проблему подружньої вірності й зради чоловікові-фронтовику через образи Бойчучки та Єви. Дружина Арсена Бойчука під загрозою розстрілу (а в неї п’ятеро дітей) залишається вірною йому, убитому, як далі з’ясовується, ще в перший день війни.}

_{У “Мовчуні” Близнеця цікавить, на відміну од його попередніх воєнних повістей (“Паруси над степом”, 1965; “Землянка”, 1966), не так можливий духовний потенціал підлітка, як його здатність відстояти себе як особистість. Саме тому поведінку Сашка Кубенка визначає моральний максималізм. Досліджуючи пробудження й утвердження в малолітньому хлопцеві особистості, прозаїк подвійно випробовує його сили — злигоднями і жахами окупації та зрадою матері, висвітлюючи типові риси українського національного характеру.}

_{Осуджуючи матір, Сашко карає її мовчанням, водночас проявляючи успадковану від батька терплячість, доброту, особливу душевну надійність. Його пече сором за неї. Він терпить образи й фізичну наругу, але неправди не зносить. Втеча з дому — то форма протесту проти зради матері, вияв морального максималізму. Висока художня майстерність створює ефект присутності читача: ніби зблизька бачимо цього перемерзлого хлопчину, якого війна багато чому навчила.}

_{Глибоке ідейно-художнє навантаження у відтворенні конфліктності дитячої душі має сцена в степу, коли Єва шукає сина, що ортодоксальній критиці видавалося порушенням специфіки дитячого сприймання.}

_{Новаторство письменника полягає й у художньо-мовній своєрідності відтворення душевного конфлікту Сашка. “До неї, до неї хотілося: Сашко збагнув, що хочеться йому до матері, й хочеться давно, тільки він боїться собі признатися. Більше того: прихована навіть від себе жевріла в ньому найтаємніша тайність — піти, примиритися з матір’ю, простити їй все, аби тільки вона приголубила, пожаліла його”. Проте він тут же осмикує себе іншою думкою: “А барабанщик? А батьків портрет?” І душевний порив хлопчика згасає. (Гурбанська А.)}

_{В. Близнець своїми високохудожніми творами заповнював прогалини в українській дитячій літературі 70-80 рр. та сприяв її подальшому розвиткові.}

_{Питання для самоконтролю}

_{1. Визначте сюжетні особливості повісті В.Близнеця ”Звук павутинки”.}

_{2. Чим Льонька нагадує героїв І.Франка та Гр.Тютюнника? Доведіть це.}

_{3. У чому виявилося новаторство письменника?}

_{Література}

_{1. Гурбанська А. Віктор Близнець — повістяр // Слово і час. — 1999. — №2. — С. 52—56.}

_{2. Давидов А. Він весь — із життя: (Про укр. письменника В.Близнеця) // Початк. школа. — 1989. — №7. — С. 65—67.}

_{3. Нестайко В. Щемливо бринітиме “звук павутинки”...: Про поет. прозу В. Близнеця // Літ. Україна. — 1993. — 8 квіт. (№14).}

_{4. Харчук Р.Б. Виховання почуттів: (Урок з позаклас. читання за повістю В. Близнеця “Звук павутинки”) // УМЛШ. — 1987. — №12. — С.39—44.}

_{5. Чисті плеса творчості: Інтерв’ю з В. Близнецем // Літ. Україна. — 1980. — 18 листоп.}

_{6. Як звук павутинки: Зб. літ.-крит. ст., нарисів про В. Близнеця. — К., 1987. — С. 5.}

_{Прочитайте й законспектуйте}