Михайло Коцюбинський

_(1864-1913)

_{Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 (5 за старим стилем) вересня 1864 року у Вінниці в родині дрібного урядовця. Навчався спочатку вдома, а восени 1875 року вступив відразу до третього класу початкової школи. Упродовж 1876-1880 рр. М. Коцюбинський навчався в Шаргородському духовному училищі. Переїхавши до Кам’янця-Подільського для продовження освіти, юнак зближається з революційно настроєною молоддю. У 1882 р. був заарештований. Після цього їде до Вінниці і заробляє там приватними уроками. Влітку 1890 року Михайло Коцюбинський виїжджає до Львова. Після одержання диплома народного вчителя працює репетитором у селі Лопатинці. Саме тут він розпочинає літературну діяльність. Його перші оповідання — “Харитя”, “Ялинка” — датовані 1891 р. Згодом письменник переїздить до Криму і влаштовується на посаду члена комісії, яка вела боротьбу зі шкідниками винограду на території Молдавії та Криму (1892-1897). З 1897 року він працює в житомирській газеті “Волинь”. У 1898 році М. Ко­цю­бинський оселяється на постійне проживання в Чернігові. 12 квітня 1913 року письменник помер.}

_{В оповіданні “Ялинка” письменник намалював добрих працьовитих людей на тлі чарівної сільської природи. Головний герой — Василько — хлопчик з бідної селянської родини, він з нетерпінням чекає різдвяних свят. Проте батько змушений продати подаровану йому ялинку — найулюбленішу річ хлопчика, — щоб виручити за неї кошти. Письменник майстерно, з глибоким психологізмом зображує стан хлопчика під час рубання дерева: “Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне”. Маленьке деревце стало одним із головних героїв оповідання. Воно лякається і тремтить, неначе людина, коли його починають рубати, радіє, коли бачить Василька і його батька. Досягти високої майстерності зображуваного письменнику вдається за допомогою художніх засобів — епітетів, метафор, порівнянь. М. Коцюбинський засобами художнього слова створює неперевершений образ природи, передає захоплення Василька її красою. Зимовий ліс спочатку полонить хлопчика, який заблукав, своєю чарівністю. Проте чим далі рухається хлопчина, тим більше змінюється його настрій — ним оволодіває жах. Настрій дитини передається також за допомогою майстерно виписаних письменником образів природи (ліс порівнюється М. Коцюбинським з чорною стіною, дуби із страховищами або мерцями, закутаними білим покривалом, що простягають до Василька свої руки).}

_{Пригоди Василька врешті-решт закінчуються щасливо (він втікає од вовків, дістається до свого дядька, де його знаходять батьки. І Василько, і ялинка повертаються додому). За допомогою різних художніх прийомів письменникові вдалося передати глибину напруження, душевні переживання хлопця, яскраві картини природи.}

_{Оповіданням М. Коцюбинського “Харитя” захоплювались сучасники письменника: “У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано? Чистою, як кринишна вода, народною мовою; яскравим, як соняшний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику — безмірно велику — картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.. Та так тілько справжній художник може писати!” [4,377—388].}

_{Автор втілив в образі маленької дівчинки свій ідеал дитини. Він наділив героїню привабливими рисами зовнішності (“русява, аж біла, голівка”, “личенько у неї смугляве”), багатим внутрішнім світом. Одухотворений характер персонажа саморозкривається за допомогою незначних динамічних штрихів, якими автор відтворює дію: “А Харитя й справді заходилася коло вечері. Змила в мисчині жменьку пшона, вкинула щіпку солі та зо дві чи зо три картоплини, налила в горщик води і приставила його до вогню. Любо було глянути на дрібненькі запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої. Великі сиві очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося, повні вуста розтулилися — вся увага її була звернена на роботу”. Використана М. Коцюбинським зменшувально-пестлива тропіка допомагає показові психологічної достовірності та душевної теплоти Хариті.}

_{Найбільше вражає читачів щира любов дівчинки до матері. Заради неї вона ладна долати і біль, і страх, що охоплює Харитю на ниві. “Серп випав у Хариті з рук, лице скривилося з болю, на очі набігли сльози, і Харитя от-от заплакала б гірко, коли б не нагадала про свою бідну маму”.}

_{Роботу над оповіданням “Маленький грішник” письменник завершив у лютому 1893 р. Дослідники вважають, що у творі зображено невеличкий епізод з життя вінницького передмістя, де в той час жив М. Коцюбинський [1,175—176]. Проте метою письменника було не стільки показати життя міської околиці, скільки заглибитись у душу головного героя оповідання — Дмитрика, який зазнає морального падіння, піддавшись спокусам вулиці. Основу сюжету твору становить трагедія маленького хлопчика.}

_{Показові вдачі Дмитрика, його способу життя, соціального стану, слугує портретна характеристика: “На Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукава теліпалися нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одірваним козирком. Але, незважаючи на свої непишні шати, Дмитрик весело дививсь на світ божий здоровими сивими очима, весело підстрибував по людних вулицях”. Тут подана майже вся історія хлопчика. Не діставши належного виховання й освіти, оскільки Дмитрикова мати не мала ні грошей, ні часу, залишений напризволяще, він легко піддається поганому впливу вулиці. (Разом зі своїми “друзями” Гаврилком та Марійкою Дмитрик просить милостиню, віддає на розваги гроші, зароблені хворою матір’ю, краде у жебрака, каліки). За свої необдумані вчинки Дмитрик жорстоко покараний (хвора мати, не дочекавшись сина, помирає; хлопець попадає під кінські копита, в лікарню). Залишившись сиротою, дитина починає усвідомлювати свою провину: “Може, мамо їсти хотіли, як я купував козики … може, вони голодні й померли, не діждавшись хліба…”. Оповідання завершується оптимістично. Автор вірить, що з Дмитрика виросте порядна людина (“Добрі люди поможуть”, адже, “світ не без добрих людей”). Письменник не випадково називає героя маленьким грішником, адже герой, зважаючи на вік, природно прагне розваг, а всі його негативні вчинки — лише світ дитячої гри.}

_{Перу М. Коцюбинського належать казки “Про двох цапків”, “Дві кізочки”, “Десять робітників”, “Івасик та Тарасик”, “Чого ж вони зраділи?..”. Написані вони були дітям письменника, про що згадувала його донька Ірина: “Ми уважно слухаємо про дурних, упертих цапків, які не хотіли поступитися один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика. Про десять робітників-пальців, що допомагали працювати. Нас, дітей, дуже здивувала ця казочка. Ми ворушили своїми пальчиками і дивувались, що вони такі маленькі, але можуть бути помічниками у роботі. Розказував тато і про рибку, яку спіймали. Особливо шкода було рибку. Навіщо її замордували?! Це ж тато для нас, дітей, написав казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші” [8,103].}