2.6.Етапи практики.

Програма проходження практики на кожному курсі передбачає кілька етапів:

Підготовчий етап практики включає в себе вирішення всіх організаційних питань. Він починається з настановчого семінару, який проводиться представником факультету, який відповідає за організацію та проведення практики, для керівників груп практикантів.

У межах настановчого семінару керівники ознайомлюються з її програмою, погоджують вимоги до діяльності студента, режиму його роботи, форм звітності по практиці, вирішують інші необхідні питання.

Після обговорення організаційних моментів з керівниками практики проводиться настановча конференція, на якій присутні представники адміністрації ВНЗ (факультету), студенти, керівники практики з вузу і представники майданчиків практики. Студенти ознайомлюються із завданнями, програмою та звітною документацією по практиці, з розподілом за її об'єктами, зі своїми керівниками практики - представниками адміністрації тих установ, де вони будуть її проходити, і груповими керівниками - викладачами вузу. На конференції уточнюються програма і терміни проведення практики, форми звітності.

Робочий етап практики включає ознайомлення студента з установою, в якій він буде працювати, складання кожним практикантом індивідуального плану роботи, практичну діяльність відповідно до цього плану, попередню розробку занять з дітьми та батьками, консультації з методистами та викладачами - керівниками практики. Протягом робочого етапу студент виконує основні завдання практики, аналізує та обговорює з керівниками отримані результати, визначає тему свого виступу на заключній конференції.

У ході підсумкового етапу студент у встановлений термін оформляє звіт по практиці, отримує письмовий відгук групового керівника, до якого вноситься оцінка роботи практиканта. Усі звітні матеріали пред'являються для контролю керівнику практики з вузу.

Завершує практику підсумкова конференція. Її дата оголошується заздалегідь. Студенти готують виступи, виставку стендів, газет, що відображають хід і результати практики, виставку робіт дітей. На конференцію запрошуються групові керівники, які спільно з керівниками практики з вузу підводять підсумки роботи студентів, виносять свою оцінку, висловлюють зауваження і побажання. У формі усних виступів студентів і в стінгазетах, які кожна робоча група готує до конференції, відбувається обмін інформацією про специфіку діяльності соціальних педагогів у різних установах. У результаті, незважаючи на те, що кожен студент працював лише в одній установі, всі вони отримують цілісне уявлення про «професійне поле» майбутньої діяльності.

ІІІ.ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Практика є системоутворюючим фактором професійної підготовки соціального педагога, тому що саме в цьому виді навчальної діяльності найбільш інтенсивно йде процес формування професійних умінь і здібностей, а також професійно значущих особистісних якостей, виділимо ряд конкретних проблем, які необхідно вирішити при організації студентської практики, а саме:

• як створити такі умови проходження практики, які б забезпечили ефективний зворотний зв'язок між теоретичною і практичною підготовкою студентів?

• чого навчати під час практики?

• як організувати процес навчання студентів на практиці?

• як оцінювати професійну компетентність майбутніх соціальних педагогів?

• як організувати взаємодію вузу з соціально-педагогічним установою і хто повинен вирішувати принципові питання навчання практиканта на робочому місці?

• як готувати самих керівників практики?

Проблеми такого роду дають про себе знати в усіх країнах, де навчання соціальних професій було розпочато нещодавно. Сюди крім України можна віднести Індію, Китай, Чехію, Нову Зеландію, Південну Африку. Незважаючи на наявні в цих країнах відмінності в професійній підготовці соціальних педагогів, простежуються і явні аналогії. Скрізь, де соціальні професії відносно молоді, адміністрації, викладачам і методистам доводиться розробляти концепцію організації практичної діяльності студентів, ретельно вибирати її найбільш ефективні напрямки в умовах гострого дефіциту наукової та методичної літератури, неопрацьованості методичних рекомендацій з організації практики. Виникає спокуса запозичити досвід такої роботи, орієнтуючись на організацію практики в межах інших, близьких спеціальностей або прийнявши за основу закордонних моделей практики.

Керівництво вузів в більшості випадків самостійно шукає можливості розширити час, відведений на практику студентів, використовуючи при цьому різноманітні способи, основні з яких:

- збільшення кількості тижнів практики за рахунок дисциплін додаткової спеціалізації і факультативних дисциплін, які передбачаються навчальним планом, але не є обов'язковими для вивчення;

- залучення студентів у різні види соціальної практики. Таким терміном в ряді вузів називають громадську роботу студентів, яка фактично не є обов'язковою, тому що не передбачає отримання офіційних заліків. Форми її різні: участь студентів у благодійних акціях, волонтерському (добровольчому) русі, надання посильної допомоги установі у вирішенні конкретних проблем і т. д. Позанавчальна практична робота може бути разовою або ж систематичною відповідно до розробленого плану діяльності органів громадського самоврядування вузу (факультету), поетапною реалізацією завдань районних, міських, регіональних соціально-педагогічних програм, планом роботи конкретних соціальних служб.

При організації такої соціальної практики її керівникам важливо працювати з мотивацією студентів, тому що в сучасних важких соціально-економічних умовах, коли студенти постійно відчувають дефіцит матеріальних засобів, добровольча безкоштовна робота для багатьох з них дуже обтяжлива. Тому дуже важливо переконати студента в необхідності виконання іноді виснажливої, що займає багато часу роботи тільки за те, щоб його подякували і, якщо пощастить, пригостили чаєм.

Щоб процес керівництва практикою студентів був ефективніший, необхідно визначити основні функції керівників, їх обов'язки і права.