Міністерство освіти та науки України

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до організації та проходження

соціально-педагогічних практик

студентами освітньо-кваліфікаційний рівнів:

«бакалавр», «спеціаліст»

Укладач: док. пед. наук, проф. Міщик Л.І.

Ухвалено на засіданні (кафедри

загальної та соціальної педагогіки )

протокол № 2 від вересня 2010 р.

зав. кафедрою___________________

док. пед. наук, проф. Міщик Л.І.

Глухів - 2010

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Практика - одна з найважливіших складових професійної підготовки будь-якого фахівця. Вона дозволяє студенту практично випробувати свої сили в обраній професії, навчитися застосовувати у професійній діяльності знання, отримані на навчальних заняттях. Особливо це важливо при оволодінні професіями сфери «людина-людина». Педагогічна освіта має багаті традиції. Незважаючи на істотні зміни, обумовлені реформою освіти, в цілому система підготовки педагогічних кадрів у середніх та вищих професійних навчальних закладах зберігає свою традиційну структуру, в якій велике значення надається організації педагогічної практики студентів. У кожному педагогічному вузі налагоджені механізми взаємодії з освітніми установами та їх працівниками з проведення практики, визначено її зміст і форми, встановлені звітність і контроль. Організація навчального процесу в рамках їх нового змісту, включаючи і практичну підготовку, здійснюється на основі традиційних, відпрацьованих десятиліттями підходів.

Виключення складає, мабуть, лише соціальна педагогіка, яка займає особливе місце серед всіх інших педагогічних спеціальностей. Діяльність соціального педагога за своїм змістом настільки значно відрізняється від діяльності вчителя - предметника, що вимагає зовсім інших підходів і до організації навчання, і до організації навчальної практики.

У чому ж полягає ця відмінність? Відомо, що студент, який навчається на фізичному факультеті буде викладати фізику, на факультеті іноземних мов - буде вчителем німецької або англійської мови, на історичному факультеті - учителем історії і т. д. Він може після закінчення вузу працювати у державному освітньому закладі, або в приватному, в гімназії, або загальноосвітній школі, але, в будь-якому випадку, він буде вчити дітей свого предмету. Випускник педагогічного вузу повинен, перш за все, добре знати свій предмет і вміти передати ці знання іншим. Саме на це націлено і теоретичне навчання, і педагогічна практика студента.

Соціальний же педагог буде допомагати дітям жити. І в більшості своїй це будуть діти, які багато що в житті вже випробували і пережили, з пораненими душами, самотні, які недоотримали любові, радості, тепла, іноді вже озлоблені, зневірені. Соціальний педагог повинен навчити їх радіти життю і любити, вірити в себе, повинен допомогти їм знайти своє місце в житті і реалізувати всі свої людські можливості і здібності. І всього цього треба спочатку навчити самого майбутнього соціального педагога протягом п'яти років перебування у вузі. Хіба це не складне завдання? Надзвичайно складне! І, як показує ознайомлення з організацією навчання за спеціальністю «Соціальна педагогіка» у різних вузах, далеко не всі вони ставлять перед собою це завдання в повному обсязі. У багатьох вузах йдуть найбільш легким шляхом, вибираючи одне або декілька напрямів соціально-педагогічної діяльності, близьких до традиційної у педагогічній роботі (наприклад, організацію дозвіллєвої діяльності дітей). Для працівників вузу це надзвичайно полегшує організацію процесу навчання. Але при цьому не вирішується одна з найгостріших проблем, така як створення ефективної системи соціальної допомоги та підтримки дитинства, охорони та захисту прав дітей. Ця система вимагає великої кількості фахівців-професіоналів, що вміють не тільки організувати дозвілля дітей, але й надати кваліфіковану соціально-педагогічну допомогу тим з них, хто опинився у складній життєвій ситуації: дитина стала сиротою при живих батьках-алкоголіках, або народилась інвалідом, не може налагодити стосунки з батьками, або однолітками, пережила психологічний стрес, або перенесла насильство і т. д. Звичайно, готувати таких фахівців значно важче, але можливо. Аналіз досвіду діяльності навчальних закладів показує, що в підготовці соціальних педагогів провідна роль належить практиці. Саме вона є системоутворюючим елементом процесу навчання за спеціальністю «Соціальна педагогіка». Це висуває особливі вимоги до організації навчальної практики студентів.

У методичних рекомендаціях, узагальнюючи досвід організації і проведення соціально-педагогічної практики, ми пропонуємо представити його у формі наступних методичних матеріалів:

• Концепції, що відображає загальні підходи і принципи організації практики.

• Організаційно-методичних рекомендацій щодо проведення соціально-педагогічної практики.

ІІ. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА: КОНЦЕПЦІЯ, ПРОГРАМА, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПІДХОДИ.

2.1. КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ СТУДЕНТІВ, які навчаються за спеціальністю «Соціальна педагогіка»

Введення в 1990 р. інституту соціальної педагогіки знаменувало собою кардинальний поворот у відношенні суспільства до проблем дитинства, який зумовлений загальними тенденціями гуманізації та демократизації соціального життя в Україні. Його становлення, яке відбувалося на фоні глибоких перетворень в країні, що породжують величезну кількість соціальних, економічних, морально-психологічних та інших проблем, вимагало вирішення двох основних завдань:

• формування сфери професійної діяльності соціальних педагогів;

• створення системи підготовки фахівців.

Рішення першого завдання було пов'язано з розвитком системи установ і напрямків соціально-педагогічної діяльності з надання кваліфікованої допомоги дітям, які потребують соціальної, педагогічної, морально-психологічної та матеріальної підтримки, визначенням меж компетентності і професійних обов'язків соціального педагога, зміцненням його статусу в суспільстві.

За минулі роки в цьому напрямку зроблено чимало. Розроблена і затверджена кваліфікаційна характеристика соціального педагога, яка визначає його посадові обов'язки і вимоги до кваліфікації за розрядами (див. Додаток 1). Розширено мережу установ і служб, що надають соціально-педагогічну допомогу дітям де введено посаду соціального педагога. З'явилися установи нового типу і виду, причому, не тільки державні, а й інших організаційно-правових форм. Почалося формування такого соціального законодавства, яке в повній мірі відповідало б потребам суспільства, ідеям демократії та гуманізму, відповідало нормам міжнародного права. Відправною точкою формування нового соціального законодавства, що стосується дітей, можна вважати ратифікацію Верховною Радою Української РСР 27 лютого1991 Конвенції ООН про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991. Основні положення Конвенції отримали законодавче закріплення в Конституції України, Законі України «Про освіту», ряді інших законів і нормативно-правових документів, виданих Президентом, урядом, іншими державними органами.

Разом з тим необхідно констатувати, що на сьогоднішній день посаду соціального педагога введено далеко не в усіх установах, де потрібний такий фахівець. Економічними і організаційними труднощами гальмується також створення багатьох соціально-педагогічних установ і служб, які необхідні для повноцінної охорони, захисту і підтримки дитинства.

Система професійної підготовки соціальних педагогів почала формуватися відразу ж після введення нової спеціальності та включення такої посади в нормативні документи. Сприятливі умови для її створення забезпечили такі ключові моменти реформи освіти, як її децентралізація, надання вузам певної свободи у виборі змісту і системи підготовки, форм і методів навчання, урахування регіональних особливостей та потреб тощо.

Можна констатувати, що така система сформувалася. Зростає кількість вузів, де ведуть підготовку за спеціальністю «Соціальна педагогіка», розширюється їх географія. Розроблено загальні принципи та підходи до підготовки та перепідготовки соціально-педагогічних працівників. Велику роль у цьому відіграло прийняття Закону України «Про вищу освіту», який встановив загальні вимоги до основних професійних освітніх програм та умов їх реалізації, нормативи навчального навантаження, загальні вимоги до обов'язкового мінімуму змісту та рівня підготовки випускників за конкретними напрямами і спеціальностями вищої професійної освіти, в тому числі і з соціальної педагогіки.

Відповідно до стандарту вищої професійної освіти до освіченості фахівця, що пройшов навчання за програмою спеціальності «Соціальна педагогіка», висувається ряд інваріантних вимог. Фахівець повинен мати не тільки наукові та практичні знання і уявлення, необхідні для його майбутньої професійної діяльності, але і певні уміння, серед яких як основні можна виділити наступні:

• комунікативні, що забезпечують володіння інструментарієм індивідуальної та групової комунікації, уміння будувати взаємини з колегами та дітьми, взаємодіяти з вчителями, батьками, спеціалістами соціальних служб та інших у наданні допомоги дітям та підліткам, реалізувати управлінські рішення у своїй професійній діяльності;

• організаторські, що дозволяють успішно організовувати освітню та практично-орієнтовану діяльність дітей і підлітків у різних соціокультурних умовах;

• діагностичні, що дозволяють діагностувати девіантні поведінкові прояви дітей;

• проекційні, знання яких забезпечить здатність самостійно проектувати соціально-педагогічну роботу, вибирати педагогічні технології в організації соціального виховання дітей і підлітків;

• дидактичні, що забезпечують успішність соціально-педагогічної діяльності;

• аналітичні, необхідні як для аналізу та оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності, так і для самоаналізу, розвитку своїх творчих здібностей.

Формування професійних умінь, а також певних професійно значущих особистісних якостей у процесі навчання майбутніх соціальних педагогів у якомусь сенсі набуває навіть більш важливе значення, ніж оволодіння теоретичними знаннями, оскільки без уміння ефективно застосовувати ці знання на практиці фахівець не зуміє допомогти дітям, які потребують його захисту та підтримки, в гіршому - може нашкодити їм. Набути такі уміння тільки в процесі вивчення теоретичних дисциплін неможливо. Для цього повинні бути створені спеціальні умови, які спонукали б студентів до цілеспрямованого формування необхідних умінь і їх вдосконалення. В першу чергу вирішення цієї складної освітньої задачі має забезпечуватися навчальною практикою.

Організація практики студентів, що навчаються за спеціальністю «Соціальна педагогіка», наштовхується на ряд труднощів. Соціальна педагогіка істотно відрізняється від інших педагогічних спеціальностей, навчання за якими, включаючи й організацію практики, методично відпрацьовано протягом багатьох років.

Головна відмінність соціально-педагогічної діяльності, яка в свою чергу визначає специфіку підходів до організації навчальної практики студентів, полягає в тому, що спектр установ, де може працювати такий фахівець, надзвичайно широкий. Він включає не тільки всі типи та види освітніх установ, а й установи та служби інших відомств (соціального захисту населення, охорони здоров'я, юстиції, культури), а також громадські організації, які надають різні види соціально-педагогічної допомоги дітям, вирішують завдання їх соціального виховання та освіти. Причому, сама система таких закладів і служб ще не склалася, вона знаходиться в стадії активного формування та розвитку. Постійно з'являються все нові і нові соціально-педагогічні установи, вдосконалюються та розширюються напрямки соціально-педагогічної діяльності, народжуються нові форми соціального захисту та підтримки дитинства. Випускник вузу, який отримав диплом соціального педагога, має бути добре орієнтований в цій величезній професійній сфері. Більше того, він повинен добре бачити перспективи її подальшого розвитку та бути готовим до творчості, тому що саме сьогоднішнім студентам доведеться її вдосконалювати.

Друга найбільш істотна відмінність спеціальності "Соціальна педагогіка" від інших педагогічних спеціальностей полягає в тому, що студент у процесі навчання має бути підготовлений до роботи з усіма категоріями дітей. Якщо студент, який навчається на факультеті спеціальної освіти, знає, що він буде працювати з розумово відсталими, сліпими або глухими дітьми, студент факультету дошкільної освіти - з дошкільнятами, студент філологічного факультету - викладати українську мову та літературу в загальноосвітній школі і т. д., то студент, який навчається за спеціальністю «соціальна педагогіка», може працювати у звичайній школі і в соціальному закладі, з дітьми-інвалідами та сиротами, з дошкільниками та старшими підлітками і т. д. Причому робота соціального педагога з різними категоріями дітей має яскраво виражену специфіку, вона неоднакова в різних установах і службах. І до цього студент теж повинен бути професійно підготовлений.

Така особливість спеціальності висуває свої вимоги до організації та проведення практики. Неможливо просто перенести схему проведення навчальної практики, наприклад, майбутнього вчителя - предметника в навчальний процес підготовки соціального педагога. Мають бути вироблені особливості, що враховують специфіку соціальної педагогіки, підходи до організації практики за цією спеціальністю протягом усіх років навчання. В даний час навчальні програми, посібники та методичні рекомендації, які визначали б принципи, завдання, структуру, зміст і методику проведення соціально-педагогічної практики, фактично відсутні. Все вищесказане і зробило за необхідне розробити дану концепцію практики студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Соціальна педагогіка».

2.2. Методологічні підходи до проектування соціально-педагогічної практики

Соціально-педагогічна практика розглядається як інтегративний і стрижневий компонент особистісно-професійного становлення фахівця. Вона є сполучною ланкою між теоретичним навчанням майбутніх соціальних педагогів та їх самостійною роботою в установах соціальної сфери.

Аналіз різних нормативних документів та навчально-методичних матеріалів, присвячених професійній підготовці соціального педагога, дозволив виділити мету соціально-педагогічної практики: оволодіння видами професійної діяльності на рівні, що відповідає кваліфікації «спеціаліст».

Однак, дане формулювання мети потребує уточнення, так як підготувати на сьогоднішній день просто гарного фахівця - це далеко не все. Ситуація, яку переживає українське суспільство - глибока економічна, соціальна, культурна і моральна криза, - ставить перед системою вищої професійної освіти завдання підготовки фахівця не тільки професійно компетентного і конкурентоспроможного, а й гуманістично орієнтованого. Ця задача може бути вирішена тільки в межах нової гуманістичної парадигми вищої освіти. Основні методологічні положення цієї парадигми, розроблені вченими Міжнародної академії наук вищої школи, зводяться до наступного:

• головне завдання людини - цілеспрямована зміна світу;

• головне завдання підготовки фахівця - оснащення методологією творчого перетворення світу;

• наукова основа цієї діяльності - теорія перетворюючої практики, яка спирається на науки про людину і суспільство (психологію, педагогіку, соціологію), соціальне проектування, менеджмент;

• у виборі рішень, які приймаються у професійній діяльності, спеціаліст повинен спиратися на загальнолюдські моральні норми.

Виходячи з цих положень, «гуманізувати» професійну діяльність майбутнього фахівця - це означає, по-перше, поставити у його підготовці акцент передусім на науках про людину і суспільство, а по-друге, включити до неї завдання формування не тільки професійних умінь, а й духовного світу майбутнього професіонала, визначених моральних якостей, таких, як гуманність, цивільна відповідальність, творче ставлення до своєї справи, оптимізм, толерантність. Особливої актуальності набуває проблема морально-гуманістичного становлення під час підготовки фахівців сфери «людина-людина», і перш за все таких, як соціальний педагог.

Методологічною основою проектування практики як системного об'єкта є особистісно - діяльнісний підхід до процесу професійного становлення фахівця соціальної сфери. Саме включення студента у різні види діяльності, що має чітко сформульовані завдання, і його активна позиція сприяють успішному становленню майбутнього фахівця.

Таким чином, мета соціально-педагогічної практики - формування професійних умінь і особистісних якостей фахівця гуманістичної спрямованості і на їх основі оволодіння видами професійної діяльності на рівні, що відповідає кваліфікації «спеціаліст».

2.3. Задачі і принципи соціально-педагогічної практики.

Виходячи із сформульованої мети, можна визначити наступні основні завдання практики:

1) поглиблення та вдосконалення теоретичних знань та встановлення їх зв'язку з практичною діяльністю;

2) розвиток особистісних якостей, необхідних соціальному педагогу в його професійній діяльності;

3) формування професійних умінь і навичок: комунікативних, організаторських, діагностичних, проекційних, дидактичних, аналітичних;

4) ознайомлення з основними типами і видами установ, в яких надається соціально-педагогічна допомога дітям: загальноосвітніми установами, установами для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (школами-інтернатами, дитячими будинками та ін.), спеціальними (корекційними) установами для дітей з відхиленнями у розвитку, спеціальними профілактичними закладами (дитячими приймальниками-розподільниками, виховними колоніями та інше), соціальними службами (медико-психолого-педагогічними, реабілітаційними та ін.), центрами дозвілля і творчості дітей, фізкультурно-оздоровчими і спортивними установами, установами літнього відпочинку дітей;

5) освоєння сучасних соціально-педагогічних технологій колективної, групової, індивідуальної роботи з різними категоріями дітей, у тому числі з такими, як: діти-сироти, діти-інваліди, діти-правопорушники, діти групи ризику;

6) створення умов для розвитку здібностей та самореалізації студента, для формування його власного стилю діяльності;

7) формування у студентів творчого та дослідницького підходів до професійної діяльності;

8) розвиток навичок професійної рефлексії.

Розробку програми практики необхідно здійснювати на основі наступних принципів:

• зворотній зв'язок теоретичного навчання і практики - з одного боку, осмислення і застосування студентами на практиці теоретичних знань про людину і суспільство, придбаних під час вивчення дисциплін загальнокультурного, медико - біологічного, психолого-педагогічного та предметного блоків, усвідомлення їх значущості для успішної професійної діяльності, а з іншого - закріплення при вивченні теоретичних дисциплін і в навчально-дослідній роботі емпіричних знань, отриманих на практиці. Реалізація цього принципу вимагає інтегрованого підходу до розробки змісту завдань практики, які повинні бути такими, щоб їх виконання вимагало об'єднання знань студентів з різних навчальних курсів. Особлива увага з точки зору реалізації цього принципу повинна приділятися оформленню результатів практики - звіт має носити не формальний, а науково-творчий характер. У той же час навчання з різних дисциплін повинно будуватися так, щоб практичний досвід студентів постійно активізувався, осмислювався з різних точок зору, з позицій різних навчальних дисциплін;

• послідовність - поетапне освоєння всього комплексу професійних умінь і навичок, почергове оволодіння всіма професійними функціями фахівця;

• наступність - змістовна взаємозв'язок всіх видів практики, коли освоєння нового здійснюється на основі досвіду, набутого студентами на попередніх етапах практичної підготовки. Це не означає, що студент протягом усіх років навчання повинен проходити практику в одному й тому ж соціально-педагогічному закладі. Навпаки, зміна установи дозволить студенту ясніше зрозуміти загальне і специфічне у змісті діяльності соціального педагога в різних соціально-педагогічних установах і з різними категоріями дітей;

• динамічність - поступове ускладнення завдань різних видів практики, розширення спектру соціальних ролей і видів діяльності, в які включається студент, збільшення обсягу та ускладнення змісту діяльності, яка від курсу до курсу стає все ближче до діяльності професіонала;

• поліфункціональність - одночасне виконання під час практики різних професійних функцій (організаторської, соціально-виховної, соціально-освітньої, корекційно - реабілітаційної, правозахисної, попереджувально-профілактичної) та оволодіння у різних видах практики різними професійними ролями (організатора діяльності, вихователя, захисника, посередника, помічника, консультанта і т. д.), а в перспективі - можливість освоєння в процесі практики основ декількох спеціалізацій як бази для успішної адаптації в мінливих соціальних умовах і підвищення конкурентоздатності майбутнього фахівця на ринку праці. Відповідно до цього принципу студенти повинні не тільки оволодіти професійними вміннями в рамках однієї обраної спеціалізації, такої, наприклад, як організація дозвіллєвої діяльності дітей, але й спробувати себе в різних видах і сферах соціально-педагогічної діяльності, в роботі з різними категоріями дітей, щоб мати можливість більш обґрунтовано і осмислено вибрати на старших курсах спеціалізацію і в той же час бути професійно готовим у майбутньому при необхідності змінити спеціалізацію в рамках своєї професії;

• перспективність - знайомство зі сферами соціально-педагогічної діяльності з урахуванням їх перспективного розвитку. Реалізація даного принципу вимагає ретельного підбору майданчиків практики, щоб майбутній соціальний педагог в ході практики міг ознайомитися з професійними обов'язками цього фахівця у закладах різного типу і виду, різних організаційно-правових форм та форм власності, а також різної відомчої приналежності - освіти, соціального захисту, охорони здоров'я та інших. Причому, це мають бути не тільки установи, де вже введена посада соціального педагога і працює такий спеціаліст, а й установи, в яких на даний час такої посади немає, але вона обов'язково повинна бути, оскільки в них ведеться та чи інша робота з різними категоріями дітей, яким потрібна допомога у соціальному вихованні та освіті. Саме робота студента-практиканта в такій установі, якщо вона буде ефективною і корисною, може стати поштовхом до введення цієї посади, що забезпечить і працевлаштування студента після закінчення вузу;

• свобода вибору - врахування інтересів і потреб як студентів, так і керівників практики через вибір місця проходження практики, змісту завдань в рамках спільних завдань даного виду практики, тематики спільної практичної та науково-дослідної роботи. Цей принцип вимагає, щоб у програмі практики студентам починаючи з другого курсу пропонувалися не тільки обов'язкові завдання, а й завдання на вибір, а на старших курсах вони могли б самостійно вибирати майданчик практики в залежності від майбутньої професійної діяльності, вносити до програми практики індивідуальні елементи у відповідності зі своїми професійними інтересами, а також індивідуальні дослідні завдання, пов'язані з виконанням курсових і випускних робіт;

• співпраця - створення в ході практики таких умов, за яких стосунки між студентом і керівником практики будуються на пріоритеті довіри і партнерства, а студент виступає не в ролі пасивного об'єкта навчання, а відразу ж усвідомлює себе самостійним суб'єктом професійної діяльності. Саме такі умови сприяють тому, що під час практики проявляється взаємна відповідальність за її результати, а не залежність студентів від їх керівників, враховуються інтереси та потреби всіх учасників практики, в тому числі студента, адміністрації установи, в якому проходить практика, дітей, з якими працює студент, вузу, в якому він навчається.

Соціально-педагогічна практика як форма професійної підготовки студентів за спеціальністю «Соціальна педагогіка» є частиною державного освітнього стандарту. Її проходження обов'язкове для всіх студентів, що навчаються в межах даної спеціальності. Однак, стандартом визначено тільки загальний обсяг навчального часу, відведеного на практику за весь період навчання, а теоретичного обґрунтування і цілісного уявлення про зміст і структуру даного виду навчальної діяльності поки що немає.

Запропонована програма представляє один з можливих підходів до організації соціально-педагогічної практики на основі морально-гуманістичної концепції практичної підготовки студентів, що навчаються за спеціальністю «Соціальна педагогіка».