3.Народна педагогіка про методи навчання

Велику увагу народна дидактика приділяє методам, які стимулюють навчання. До таких методів належать різноманітні ігри — дидактичні, рухливі, драматизовані, а також епізодичні ігрові прийоми. Всіх їх об'єднуємо в ігрову групу методів. Ця група методів у народній дидактиці представлена дуже щедро. У цьому нас легко може переконати навіть перелік народних дитячих рухливих ігор і забав: «У ворони», «У вуха», «Гуси-гуси, додому», «У гльога», «У дарунки», «У довгої лози», «У дула», «У джигута», «У зайців», «У ковіньки», «У кавуна», «У козла», «У койструбки», «У крамаря», «У неба», «У ножа», «У палочки», «У перепілки», «У піжмурки», «У сліпака», «У сороки» та багато інших. До словесних ігор належать народні загадки й скоромовки, запитання, задачі, головоломки, шаради, небилиці, лічилки, колискові пісні та забавлянки (утішки), ігрові пісні й приспівки, заклички та примовки, прозивалки і дражнилки, безкінечні пісеньки та діалоги, звуконаслідування. Як бачимо, народна дидактика великого значення надає в навчанні дітей ігровим методам, які викликають у них інтерес до знань, розвивають допитливість і кмітливість, сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм й будять емоційну снагу. Те, що в звичайній ситуації може бути нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Однак народна дидактика не зводить усе навчання тільки до ігор і забав. Вона культивує лише елементи гри в навчанні, а не замінює навчання грою. Навчання — це наполеглива, мозоляста, напружена й копітка праця. Тому й ставиться народна дидактика до навчання дуже серйозно, скрупульозно шукаючи оптимальних його варіантів на основі застосування раціональних змісту, принципів, методів і форм навчання.

Форма навчання є важливим компонентом народної дидактики. Вона наділена властивою тільки їй функцією. Якщо при визначенні змісту навчання народна дидактика прагне відповісти на запитання «що вчити?», через принципи навчання зорієнтувати на вимоги до навчального процесу, в методах розкрити шляхи й способи навчання, то в формах вона відображає найраціональнішу організацію навчання. Форми організації навчання в народній дидактиці визначаються її можливостями та умовами функціонування й органічно пов'язані із змістом, принципами й методами навчання, втілюваними в середовищі трудящих. Зокрема, народна дидактика виділяє такі найпоширеніші форми навчання: навчання «ланцюжком», самонавчання, челядництво, наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, гурткове заняття, колективне голосне читання. Форми навчання, як і його методи, в народній дидактиці склалися історично і зазнають у своєму розвитку змін.

У навчанні «ланцюжком» діє принцип: «Знаєш і вмієш сам — навчи цього іншого». Це одна з форм індивідуального взаємонавчання. Склалося воно в народній дидактиці дуже давно, ще тоді, коли людство тільки розпочинало навчання підростаючого покоління.

Народна педагогіка про методи навчання. Як елемент дидактичної системи "методи навчання" дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питан­ня і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяль­ності. Вічне питання школи і педагогічної науки!

Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагро­мадили значний досвід того, "як учити?" Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів´я українського народу:

"Усяке діло починай з голови";

"Бурчання наскучить, приклад научить

"Добрий приклад кращий за сто слів";

"Краще один раз побачити, ніж сто разів почути";

"Говори мало, слухай багато, а думай ще більше";

"Доки не впріти, доти не вміти";

"Ліпше раз переписати, ніж десять раз прочитати";

"Мудрий той, хто думає, як зробити";

"Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні";

"Не на користь книжку читав, коли вершки лише хапав";

"Спитаєш — сором на годину, не спитаєш —

можеш на все життя осоромитись"